Фердинанд Лессек про давнє минуле Закарпаття

У середині ХІХ ст., на зорі зародження археологічної науки в Європі, Закарпаттю пощастило, бо серед шанувальників місцевих старожитностей (археологічних, нумізматичних, етнографічних) опинилася високоосвічена й здібна молода людина.

Це Тиводар Легоцький (1830–1915), на той час правник-адвокат маєтків графів Шенборнів на території Березького комітату. Розпочавши діяльність з простого збору артефактів, він збагнув, які таємниці заховані на цьому невідомому для Європи клаптику землі та яке значення вони мають для вивчення давньої історії й культури європейських народів. З 1868 року, коли в Будапешті почав виходити «Археологічний вісник» (Archeológiaji Értesitő), Тиводар Легоцький стає його постійним дописувачем. Завдяки публікації статей «Про клячанівські кургани», «Арданівське городище», «Давні поселення в Берегові», «Знахідки залізного віку на горі Галіш» та багатьох інших автор ознайомив громадськість Угорщини, а з нею і Європу, з незвичайними старожитностями краю. Зібрана Т.Легоцьким археологічна колекція була однією з найбагатших в Австро-­Угорщині, тому жодна з вагомих праць європейської археології не обходилася без посилання на неї. Саме завдяки цьому вченому Закарпаття в останній третині ХІХ ст. опинилося серед окраїн континенту, де вперше звернули увагу на археологічні пам’ятки.

У 1892 році Т.Легоцький опублікував І том «Матеріалів до археології нашої батьківщини стосовно головним чином Березького комітату та околиці» (угорською мовою), який був присвячений опису бронзових скарбів, зібраних автором на той час. У 1912-му вийшов ІІ том «Матеріалів», у якому подається опис кількох сотень залізних виробів, що були знайдені на кельтському городищі Галіш і Ловачка на західних околицях Мукачева. Уперше згадується про виявлення між Свалявою і Неліпиним та під Арданівським городищем некрополів з кремаційними та інгумаційними похованнями, які супроводжувалися залізною зброєю. На думку Т.Легоцького, ці поховання належали слов’янським племенам, що вклинилися на Закарпаття з півночі. У часи «великого переселення народів» вони опинилися в карпатській улоговині разом з гунами й мирно заселили землі Потисся та Подунав’я.

Одночасно з цим на території сусіднього Угочанського комітату збиранням та описом археологічних артефактів займався любитель-археолог, учитель Севлюшської гімназії Йосип Мігалик. Перу останнього належать кілька статей, серед яких «Старожитності Угочанського комітату», «Кургани в околиці Руського Поля», «Бронзовий меч з Марамороша» та інші. Тому діяльність Т.Легоцького і Й.Мігалика можна віднести до початкового етапу становлення археології як науки на теренах краю.

Наступний етап генези археології Закарпаття припадає на час його входження до складу Чехословаччини. Розуміючи цінність археологічної колекції Т.Легоцького, яку його родина намагалася вивезти в Угорщину, чехословацький уряд сплатив компенсацію, що дало змогу залишити колекцію старожитностей у Мукачеві, а в 1929 році на її базі відкрити земський музей. У період між смертю Т.Легоцького (1915) і відкриттям Мукачівського земського музею вийшли видання Фердинанда Лессека «Правік Подкарпатской Руси» та Ярослава Пастернака «Руські Карпати в археології». Що стосується першого, то в ньому автор основну увагу зосередив на характеристиці кам’яного (неоліт), мідно-кам’яного (енеоліт), бронзового віків та епохи раннього заліза, подав археологічну карту відомих на той час археологічних пам’яток і цікавий ілюстративний матеріал. Цінність цієї публікації полягала в тому, що нею могли користуватися широкі кола громадськості, а насамперед освітяни, які отримали систематизований посібник з давньої історії Закарпаття. Видання Я.Пастернака стосувалося більш широкого регіону, що охоплював артефакти Українських Карпат. Серед закарпатських старожитностей автор, зокрема, згадав бронзові скарби, однак не визначив їх хронологію й культурну належність.

Ф.Лессек (1895–1923), автор згаданого раніше видання, за фахом був педагогом, викладав у державній словацькій школі в Ужгороді. Працюючи на освітянській ниві, він зацікавився давнім минулим Закарпаття та суміжних територій. Цей інтерес посилився, коли Ф.Лессек очолив музейний реферат (департамент) шкільного відділу цивільної управи Підкарпатської Русі. Результатом цього стала поява в 1922 році насиченого за викладеним у ньому матеріалі видання.

Праісторію Закарпаття Ф.Лессек розпочинає з неоліту, або, як він його називає, «неолітного віку». На його думку, поява первісної людини на території краю відбулася в геологічну епоху алювія із Азії. Автор передбачав існування неолітичних поселень, які були укріплені валами й ровами. До таких було віднесено поселення на Малій горі в Мукачеві. Дослідник висловив думку про існування в районі Серненських боліт (озера) жител на палях. Це припущення було аргументоване відкриттям на осушених болотах на околиці сіл Форнош, Макарево, Нове Село дерев’яних плах. Зазначалися місця знахідок артефактів кам’яного віку краю, серед яких, наприклад, Бене, Берегсас (Берегово), Дерцен, Форнош, Доробратово, Лалово, Мукачево, Кіральгаза (Королево) та ін.

На відміну від Т.Легоцького, Ф.Лессек вважав, що Закарпаття в добу бронзи заселялося носіями археологічних культур не з півночі, а з півдня й сходу. На погляд автора, у Карпатському регіоні була достатня кількість чистої міді, але для виготовлення виробів з бронзи необхідні також цинк, олово, сурма. Оскільки вони були відсутні, то спочатку виник мідно-кам’яний вік (енеоліт). На Закарпатті він став першим етапом у використанні металу, який тривав з 2500 по 1900 року до н.е. Починаючи з 1600 року до н.е., Карпатська улоговина зазнала значного впливу з боку Мікенського бронзоливарного центру, про що свідчать форма й орнаментація виробів з бронзи.

Автор відстоював думку про існування в Ужгороді на Радванці бронзоливарних майстерень, звідки в період написання книжки стали відомі знаряддя праці, побутові речі, зброя, прикраси. Бронзові мечі, на погляд Ф.Лессека, з’явилися близько 1200 року до н.е. Для прикладу він наводить скарб, який складався з 14 мечів, що були виявлені в Підгорянах (нині це передмістя Мукачева). Що стосується бойових сокир, то вони поширилися на території Ужанської жупи. За спостереженням дослідника, кераміка доби бронзи свідчить про подальший розвиток гончарства. Для оздоблення посудин використовувалися врізний орнамент та інкрустація білою фарбою. Пануючим ритуалом поховання було тілоспалення (кремація), залишки якого поміщали в кам’яні скрині (Мукачево, Свалява). Час існування бронзового віку Закарпаття Ф.Лессек визначив у межах 1900–800 року до н.е., а серед пунктів, де було зафіксовано артефакти цього періоду названо Бадалово, Боржаву, Велику Добронь, Шелестово, Станово, Квасово, Колодне, Медведівці та ін.

Наступний розділ автор присвятив характеристиці раннього залізного віку. На його погляд, протягом гальштатського періоду залізних знарядь праці була обмежена кількість, бо ще у VIII ст. до н.е. в основному використовували бронзові. З часом залізні знаряддя, наприклад сокири, почали виготовляти за зразками бронзових кельтів. Останні ввійшли в побут місцевого населення в VI ст. до н.е. Паралельно з ними існували рубаючі й стругаючі сокири (планкачі). Ф.Лессек вважав, що для виробництва заліза місцеве населення добувало залізну руду на околиці с. Луги Мараморошського комітату (нині Рахівський район). Місця знахідок старожитностей залізного віку були зафіксовані в Арданові, Клячанові, Пацканьові, Чинадієві, Станові, Кальнику, Доробратові, Ключарках тощо.

Заслуговує на увагу думка Ф.Лессека стосовно скіфської інвазії в Карпатську улоговину. Він вважав, що скіфи із VII по IV ст. до н.е. здійснили кілька походів на територію Тисо-Дунайського басейну. Про це свідчить знахідка скіфського акінака (меча) на Арданівському городищі. Дослідник був упевнений, що гальштатську культуру не можна вважати за скіфську. Скіфи вклинилися в Карпатську улоговину лише в другій половині І тис. до н.е., коли розпочали боротьбу з галлами – одними з носіїв латенської культури.

До латенських артефактів Ф.Лессек без жодних вагань відніс залізні знаряддя праці, зброю, прикраси, речі побуту, виявлені на городищі Галіш і Ловачка на західній околиці Мукачева, а також в урочищі Обуч с. Клячанова. Спираючись на писемні джерела, він вважав, що металургією та обробкою заліза в Карпатській улоговині займалися кельтські племена котінів і галлів. Останні на території сучасного Закарпаття з’явилися близько IV ст. до н.е.

Ф.Лессек виділив у латенській культурі два етапи: ранній (IV– III ст. до н.е.) і пізній (ІІ–І ст. до н.е.). На питання, до якого часу й до якої культури слід віднести Шелестівське, Арданівське, Іршавське городища, дослідник відповіді не дав, бо не володів достатньою джерельною базою. З погляду сьогодення, можемо стверджувати, що ці оборонні споруди належали носіям культури Ґава (культура кінця пізньої бронзи – початку раннього заліза). Вони були укріплені штучними валами й ровами. Їхня первісна висота становила, наприклад, у Шелестові 2–3 м, в Арданові – 1–1,5 м. Рови були завглибшки до 1,5 м, завширшки – до 5 м. Як правило, до них вела дорога й існували в’їзні ворота. На Шелестівському городищі було засвідчено 12 в’їздів, на Арданівському – 2, Іршавському – 8. Будівництво цих споруд потребувало значної кількості робочих рук. Таке завдання могла виконати лише добре організована маса людей, яка була в підпорядкуванні зародкових форм державності. Крім згаданих вище, досліднику були відомі й такі городища, як Боржава, Брід, Дийда, Неветленфолу. Він назвав їх «земляні фортеці (замки) ».

Діяльність Ф.Лессека з вивчення давнього минулого Закарпаття стала вагомою складовою у формуванні археології регіону як науки. Хоч не всі положення дослідника витримали перевірку часом, вони визначили проблемні питання подальшого з’ясування окремих аспектів археології краю.

Павло ПЕНЯК