Ян Пастор – дослідник дописемних часів Закарпаття

Як відомо, у перші повоєнні роки на Закарпатті відбувалися відбудова та відновлення в усіх сферах життя, зокрема в галузі науки. Не залишився осторонь цих процесів і відомий словацький учений-археолог, історик, виходець із Закарпаття Ян Пастор.

Майбутній науковець народився 16 грудня 1909 року в Ужгороді в родині середнього достатку. Після закінчення гімназії в 1928-му він став студентом Братиславського університету імені Я.А.Коменського, обравши для себе фах історика. Навчаючись у виші, юнак виявив схильність до наукових пошуків, його спеціалізацією було вивчення стародавньої історії та археології. Цьому сприяв також той фактор, що його наставником і опікуном став один із патріархів тогочасної чехословацької археологічної науки Ян Ейснер. Під керівництвом відомого вченого Ян Пастор успішно захистив дипломну роботу «Поява угорців у Карпатському басейні за археологічними даними» та здобув ступінь бакалавра. Підготовка й написання дипломної роботи визначили подальше коло наукових зацікавлень майбутнього науковця, а саме історичні процеси в Карпатському басейні від найдавніших часів до раннього середньовіччя.

Закінчивши університет, Ян Пастор деякий час викладав історію в одній з гімназій міста Кошице, а в 1940 році повернувся на Закарпаття. У Мукачеві влаштувався на роботу до місцевого музею, який розпочав свою діяльність у 1929-му. Тут майбутній учений знайомиться та вивчає велику колекцію старожитностей різних епох, зібраних засновником крайової археологічної науки Т.Легоцьким, документацію за результатами окремих розкопок. Увагу дослідника привернули нотатки Т.Легоцького про відкриття в 1869 році на північній околиці Мукачева на горі Жорнина (у добу пізнього середньовіччя на цьому місці було споруджено монастир) невеликого некрополя, який включав три насипи. На одному з курганів Т.Легоцький заклав шурф, однак не виявив жодних поховань.

У 1945 році Ян Пастор продовжив дослідження курганного могильника на зазначеній території. Нині звіти про розкопки зберігаються в архівах Інституту археології НАН України в Києві та Закарпатському краєзнавчому музеї імені Т.Легоцького і лише частково опубліковані. Тут подано розміри курганів, їхнє розташування, місця виявлення знахідок. Так, курган №1 мав висоту 1,8 м, діаметр основи з півночі на південь становив 16 м, а зі сходу на захід – 18 м. Він був споруджений з каменів середніх розмірів, пересипаних глиною. Поховання знаходилися в південно-східній частині підкурганної площі на кам’яній вимостці і включали 13 урнових поховань та одне, що було зібрано в пригоршню. Ян Пастор датував цей курган добою раннього гальштату на підставі урни №13. Чим вона цікава? Ця урна мала форму корчаги з високою циліндричною шийкою й біконічним тулубом, вінчиком, що був витягнутий назовні, і стояла на плоскому камені. Плічка від тулуба були відділені візерунком у вигляді горизонтальної канелюри, від якої донизу спускалися врізні лінії у вигляді трикутників. Дослідник ранньозалізного віку Закарпаття І.Попович установив, що в куштановицьких пам’ятках кераміка із врізним геометричним орнаментом зустрічається на поселенні в Малих Геївцях (ранній пласт), який датується кінцем VII – початком VI ст. до н.е. На погляд ученого, цим часом і треба датувати поховання в урні №13.

Що стосується інших насипів, то курган №2, як установив Ян Пастор, мав висоту 0,55 м, діаметр основи – 12х10 м, був складений з жовтуватого лесового суглинку, мав правильну лінзоподібну форму. У земляному насипі було зафіксовано залишки вогнища, яке містило вугілля та попіл, однак жодних поховань дослідник не виявив.

Результати розкопок кургану №3 дали підставу Яну Пастору стверджувати, що він мав висоту 1,9 м, діаметр основи 16 м. Земляний насип правильної лінзоподібної форми був складений з лесового суглинку. Поховання концентрувалися в південній частині підкурганної площі на відстані 3 м на південний схід від центру. Як установив учений, на глибині 0,6 м знаходився великий камінь, від якого в східному напрямку розміщувалися урнові поховання.

Увесь подальший життєвий і науковий шлях Яна Пастора, який був етнічним словаком, пов’язаний зі Словаччиною. У 1947-му він переїжджає на постійне місце проживання до Кошице, а наступного року стає науковим співробітником місцевого краєзнавчого музею. Там учений продовжував займатися вивченням давньої історії Тисо-Дунайського басейну. Заслугою Яна Пастора стала його участь у створенні в Кошице науково-дослідницького центру Інституту археології Словацької академії наук, керівником якого він був протягом 1953–1956 років.

На початку 50-х років минулого століття науково-дослідницький центр розгорнув широкомасштабні польові дослідження на теренах Східної Словаччини. Так, наприклад, Ян Пастор провів розкопки слов’яно-аварського могильника в Кошице-Барці й поховань угорських дружинників у Чієрне-над-Тисою. У місцевості Сомотор археолог вивчав багатошарове поселення пізньої фази культури Ґава і раннього середньовіччя. Останній період був представлений артефактами слов’янської доби: житлами, знаряддями праці, керамікою. Ян Пастор датував ці знахідки VI–VII ст., що свідчило про появу давніх слов’ян на теренах Східної Словаччини саме в цей період. Протягом кількох польових сезонів дослідник вивчав поселення римського часу в Блажицях, де було зафіксовано житла, господарські ями, гончарні майстерні. У таких майстернях, на погляд ученого, виготовлялася сіра кераміка з насічками, яка отримала назву блажицький тип.

Яна Пастора відзначав широкий спектр наукових інтересів, який охоплював період від доби енеоліту до раннього середньовіччя, але найбільше визнання він здобув у вивченні епохи бронзи. Багато років життя вчений віддав вивченню матеріальної та духовної культури давнього населення Східної Словаччини епохи ранньої бронзи. За його безпосередньою участю були проведені розкопки курганних некрополів цього періоду в Кошице, Валалікох-Костянах, Чані, Валалікох-Всехсвятих [9, s. 37 – 50; 10; 12]. Для публікацій Яна Пастора, присвячених епосі бронзи, були притаманні широта залученого матеріалу, що давало можливість розглядати етно-культурні процеси не у вузьких рамках східнословацького регіону, а як невід’ємну складову життя тогочасної людності Тисо-Дунайського басейну.

Ян Пастор звертався і до вивчення ряду важливих для історії Словаччини проблем, зокрема етапів слов’янізації східнословацького регіону як складової частини Верхнього Потисся. Завдяки його зусиллям були проведені розкопки на слов’яно-аварських могильниках у Граничней біля Горнада та у Всехсвятих. Результати досліджень цих пам’яток мали важливе значення для розуміння процесів генези слов’янського етносу Східної Словаччини та суміжних територій Верхнього Потисся.

Вагому наукову спадщину вченого склали понад 60 публікацій, серед яких монографії, статті, повідомлення, тези доповідей на конференціях. Вони присвячені проблемним питанням датування окремих пам’яток, відповідності археологічних культур тим чи іншим етнічним спільнотам, матеріальній та духовній культурі давніх людських спільнот. Значне місце в роботах Яна Пастора завжди займали теоретичні положення та висновки, які базувалися виключно на результатах польових досліджень. Він став відомим ученим з широкою палітрою інтересів, вніс вагому лепту у вивчення не тільки давньої історії Словаччини, але й Закарпаття.

Павло ПЕНЯК