Єлизаветинський костел у Хусті – пам’ятка з 800-річною історією

Є у Хусті місце, що ніби сполучає сучасне з сивою давниною. Готична старовинна будівля у гамірному багатолюдному місці стоїть на узвишші і гострим шпилем ніби підпирає небо. Її видно з різних куточків містечка, але найкраще – із вершини Замкової гори, біля руїн фортеці, яка всього на декілька сотень років є старшою за саму церкву.

Вважається, що збудовано костел приблизно наприкінці ХІІІ – на початку ХІV сторіччя. Офіційною датою відкриття костелу вважається 1380 рік. Та й назва на сьогодні є досить умовною, адже так назвали святиню римо-католики, бо зводився первісно храм, як римо-католицький. І таким залишався до 1523-1524 років. Тоді на Закарпаття почало поширюватися кальвіністське вчення і завдяки реформатору Густі Ловашу Томашу дійшло й до Хуста. Відтоді костел став реформатським. Більше про церкву, яка є пам’яткою культури національного значення у матеріалі «Карпатського об’єктива».

Легенди та історична реальність

Висока кам’яна огорожа, суворі стіни і всередині – справжній музей раритетів. Такою є ця унікальна споруда. На жаль, мало хто з краян побував у костелі, хоча він справді цікавий і в ньому є на що подивитись.

«Після того, як у 1517 році почалася реформація у Віттенберзі, у 1523-1524 році реформа торкнулася і Хуста, Вишкова та Тячева. Тобто лютеранський шлях був у нашому краї і цей храм став лютеранським. Десь за 30 років прихожани стали реформаторами і таким залишається костел по цей день», – наголосив пастор костелу Карл Єней.

Із цією величною спорудою пов’язано дуже багато легенд. Підтвердження більшість не мають, проте звучать романтично.

«Одна з оповідок стверджує, що костел мав підземний хід, який вів до Хустського замку. У костелі справді було підземелля, але доказів того, куди вів лабіринт сьогодні ми отримати не можемо. Насправді там ховали священників і поважних людей. Утім існує ще одна легенда, що в підземеллі похована донька Ярослава Мудрого, правителя Русі – Анастасія Ярославна. Вона – реальна історична постать, яка була дружиною угорського короля Андрія I. Проте померла вона після 1074 року, а в ті часи цієї церкви тут іще й близько не було», – каже краєзнавець Василь Молнар.

Утім не тільки на легенди багатий костел. Є в ньому і справжні витвори мистецтва – старовинні фрески, датовані приблизно ХV сторіччям.

Старовинні фрески та унікальний орган

Пані Валерія – прихожанка костелу, вона знає про нього якщо не все, то майже все. На заплановану нами зустріч приходить із пачкою газетних вирізок, старих світлин та унікальних книжок, виданих більше ніж 100 років тому угорською мовою.

«Під час реставрації костелу, який проходив у 2005 році, коли зняли шар штукатурки, на стінах було виявлено унікальні старовинні фрески. Між іншим, не всю церкву будували зразу, відомо, що пізніше її частину добудували. Тож розписи на стіни було нанесено у кілька етапів і точно до 1523 року, поки храм був католицьким. Деякий розпис втрачено, але деякі фрагменти непогано збереглися. Зокрема, можна помітити фреску, на якій зображено угорських королів – Ласло, Іштвана та герцога Імре. Їх зараз канонізовано. А от у пошкодженій частині вдалося розпізнати дві постаті. Одна з них – жінка, у якої зведені для молитви руки на колінах. Крім того, у 2012 році було виявлено досить незвичну композицію, на якій зображений страждаючий Христос у повний зріст. Він показує свої рани. У давнину, коли люди не вміли читати, такі фрески ілюстрували людям Слово Боже і вони легше могли зрозуміти розповіді священника», – ділиться думками з «Карпатським об’єктивом» жінка.

Одна з фресок перерізана навпіл балконом і знизу можна побачити тільки ноги правителів. А от інша фреска проглядається з-за органу. Проте не тільки настінним розписом цікава споруда. Є в костелі більш ніж 200-річний орган. Грає на ньому зараз Корнелія Кващук.

«Орган дійсно раритетний, один з найстаріших у області. Йому більше двох сотень років. Його декілька разів ремонтували. На жаль, зараз теж не всі клавіші працюють, але немає майстрів, які б могли допомогти полагодити інструмент. Хоч я сама католичка, але мене запросили сюди грати. Із молоді майже ніхто не вміє» – наголошує вона.

Раніше грав на органі прихожанин найбільш поважного віку Жолт-бачі.

«Свого часу інструмент був несправним, – розповідає чоловік. – Тоді приїхали фахівці з Угорщини і відремонтували його. Працювали цілий місяць. Тут складний механізм, повітря качає компресор і так створюється звук. У молитовнику з нотами є близько 500 композицій. Зараз не граю, бо вже зір слабкий і мені важко».

У костелі раритетне все: старовинні чаші, дубові лавиці, службовий реманент проповідника, кафедра… У церкві намагаються максимально зберегти кожну річ, допоки вона тільки може комфортно служити людям. Навіть під час реставраційних робіт бережно ставилися до кожної деталі, аби не пошкодити.

А на подвір’ї костелу можна побачити дерев’яні стовпці, на яких написано імена людей, які зробили вагомий внесок у життя громади. У одному з джерел навіть йдеться, що десь там поховані родичі Ференці Келчеї, автора угорського гімну.

«У одній книзі мені вдалося прочитати, що на території реформатської церкви є могила одного з родичів Келчеї. Скоріш за все, щось у цьому є, адже невипадково поет часто бував у нашому місті і написав свій знаменитий вірш «В мури твої непривітні я, Хустський замку, вдивлявся». Гадаю, він справді їздив у наш край не просто відпочивати, а провідувати рідню», – запевняє Василь Молнар.

Із Єлизаветинським костелом пов’язане ім’я ще однієї відомої особистості – Габора Бетлена, князя Трансильванії, короля Угорщини, відомого проповідника та визначного дипломата. Саме за його гроші у 1600-х роках його брат Іштван провів грандіозну реконструкцію культової споруди у Хусті.

Цікаво, що Єлизаветинський костел свого часу звели дуже зручно – до нього була однакова відстань із усіх кінців міста і майже такою ж залишається зараз. Крім того, кам’яна огорожа свідчить про те, що це була не просто церква, куди можна було прийти помолитись, а справжнє фортифікаційне укріплення, де можна було місцевим мешканцям заховатися під час нашестя турків, монголів та інших ворогів. Тут також, як стверджують письмові джерела люди ховалися під час весняних та осінніх паводків. Тож недарма звели костел саме на узвишші, адже поруч протікає зараз невелика, а колись повноводна річка Хустець.

Увійти на церковне подвір’я можна з двох боків через кам’яні арки та ковані ворота. Колись, коли поруч не було високих будівель і велася одноповерхова забудова, костел мав справляти на всіх, хто проходив повз, неймовірно ефектне враження. Зачаровує він і зараз… через 800 років після зведення. Є в ньому щось таємниче, величне та навіть космічне… Він, ніби своєрідна «машина часу»… наче міст… між минулим і сьогоденням…

Марина АЛДОН