З Ужгородської обсерваторії видно небо аж до Флориди

У жовтні цього року унікальна Лабораторія космічних досліджень УжНУ святкує 60 років з дня заснування. Увесь цей час, починаючи з 1957-го, тут постійно проводяться космічні дослідження, головним чином за штучними супутниками Землі.

…Таємнича двоповерхова будівля на Кальварії, підточена часом і схована за густим плющем, давно привертає увагу ужгородців та гостей міста. Розташована вона одразу біля кладовища. Мало хто знає, що колись це була римо-католицька церква. Та з установленням комуністичного режиму в Україні її перетворили на склад, а відтак тут облаштували космічну лабораторію.

У 1957 році на території Радянського Союзу було відкрито декілька десятків станцій оптичних спостережень за штучними супутниками Землі (далі ШСЗ). Але тільки три із них (Ризька, Звенигородська й Ужгородська) виросли в потужні науково-дослідницькі підрозділи астрономічного напряму з тематикою, якою до них не займався жоден колектив світу.

Міжнародний авторитет Ужгородської космічної лабораторії пов’язаний з тим, що саме тут свого часу вперше відстежували рух першого штучного супутника Землі. Відбулося це 6 жовтня 1957 року. Спостереження проводилися з нанесенням траси ШСЗ на карту зоряного неба.

Серед ужгородців першими спостерігачами цього супутника стали студенти й викладачі фізико-математичного факультету. Організувала спостереження та дослідження тодішній керівник лабораторії Мотря Братійчук. Вона була керівником лабораторії протягом 44 років і зробила такий внесок у розвиток астрофізики, що на її честь назвали малу планету. Завдяки їй свого часу установа отримала низку надпотужних телескопів та іншого обладнання.

– Відтоді вся її наукова діяльність була пов’язана з контролем близького космосу, вивченням закономірностей руху та поведінки на орбіті різноманітних ШСЗ. Саме на цій ділянці роботи вона виявила себе здібним керівником-організатором, глибоко ерудованим науковцем і наставником наукових кадрів, – розповідає завідувач Лабораторії космічних досліджень УжНУ, доцент Віталій Єпішев. – Основним ядром колективу Станції оптичних спостережень стали студенти-фізики, частина з яких після закінчення університету залишилася працювати з Мотрею Василівною і на яких вона спиралася в подальшій діяльності. Завдяки успішній роботі станції та своїм організаторським здібностям пані Братійчук 1969 року домоглася, щоб на базі Станції оптичних спостережень була відкрита Лабораторія космічних досліджень.

Віталій Єпішев розповідає, що потрапив сюди, будучи студентом другого курсу. Йому неймовірно сподобалося в лабораторії, адже тоді тут вирувало студентське життя. Тож пан Віталій став працювати з 1966 року. Справжній ентузіаст своєї справи, він починав з лаборанта, а з 2002 року є керівником Лабораторії космічних досліджень.

– У 1966 році почали використовуватися спеціальні фотокамери під супутники. Такий прилад одним із перших у Радянському Союзі з’явився в Ужгороді. Саме завдяки цій фотокамері ми взяли участь у відомому проекті США «Стандартна Земля». Американці тоді вирішили розібратися нарешті з формою нашої планети, і їм потрібні були пункти спостереження за супутниками. Декілька років тягнулися ці дослідження, а відтак була видана відома в історії фотографія форми Землі. Саме тоді всі дізналися, що насправді вона грушоподібна. Тож після цього проекту наша науково-дослідницька організація стала знаменитою на весь світ.

Віталій Єпішев розповідає, що з часом колектив Лабораторії космічних досліджень на основі комплексних, різноманітних за своєю методикою спостережень (позиційних, фотометричних, лазерних, а згодом і поляризаційних) низько- й високоорбітальних ШСЗ запровадив у практику сучасні методи розв’язання актуальних прикладних та фундаментальних задач астрономії, геофізики, геодинаміки, геодезії, фізики атмосфери.

Оперативне спостереження за вітчизняними й іноземними супутниками – одне із головних досягнень ЛКД. Тому не дивно, що до космічної лабораторії в Ужгороді часто звертаються по допомогу в екстремальних ситуаціях науковці інших країн. Так, три роки тому попросили допомогти єгиптяни, коли втратив керування їхній супутник. Тоді жодна обсерваторія не змогла назвати причини неполадок, тільки в Ужгороді дали кваліфікований аналіз ситуації. За рік лабораторія отримала чергове прохання по допомогу.

«Коли був знаменитий проект польоту супутника «Фобос» на Марс, він, вийшовши на проміжну орбіту, далі не полетів. Тоді Росія кинулася з’ясовувати, у чому справа. Коли самі не змогли, звернулися сюди, до України, чи можемо допомогти. Це прохання дійшло до нас. Тоді по одному разу побачили супутник у Євпаторії та в Одесі, двічі побачили ми. Але саме наша лабораторія опрацювала всі дані, проаналізувала, тобто дала повну картину росіянам по супутнику «Фобос», – зазначає Віталій Єпішев.

Проблеми, які постали перед українською наукою після розпаду Радянського Союзу, не обійшли і колектив ЛКД. Різке зменшення фінансування на наукові дослідження та зміна їхніх пріоритетів, у тому числі в галузі наукових досліджень навколоземного космічного простору, призвели до скорочення штату лабораторії більш, ніж наполовину. Практично припинився притік молодих кадрів.

Наразі нема ніякого прогресу в закупівлі нового обладнання. Майже повністю вичерпані накопичені раніше астрофотоматеріали, необхідні для спостережень штучних і природних небесних об’єктів на наявному в ЛКД обладнанні. Що вже казати, як сама будівля перебуває в аварійному стані й потребує негайного ремонту.

Насправді те, що відбувається в такій унікальній лабораторії, – парадоксальний факт. У час, коли весь цивілізований світ активно розвиває й підтримує науку, а надто якщо йдеться про космічні дослідження, то в Україні до цього всім байдуже. Хоча, як розповідають ентузіасти ЛКД – люди, які фактично не дають померти цій справі, зараз у світі є шалений попит на роботу цієї науково-дослідницької організації, замовлень було би вдосталь.

Тож до 60-річчя унікальної лабораторії, звісно, хочеться побажати, щоб вона не загинула від безгрошів’я, а навпаки, відродилася з попелу, як Фенікс. Щоб сюди нарешті повернулося життя, щоб тут постійно вчилися галасливі й допитливі студенти, щоб нарешті з’явилося сучасне обладнання і про досягнення Лабораторію космічних досліджень УжНУ ще не раз почули у світі!

Христина БІКЛЯН