Казарми – невід’ємна та значуща частина історії Мукачева

Ми нарешті зрозуміли, що кожній країні потрібна армія, у той час, коли в нас почали відбирати те, що по праву нам належить. Зрозуміли тоді, коли не могли захиститися. Збагнули, що наша армія навмисно невпинно знищувалася роками.

Жити в час, коли на одній вулиці свято, а на іншій – скорбота. На жаль, ми вже до цього звикли. Таке наше сьогодення.

Ми вирішили дізнатися, коли в місті над Латорицею почали з’являтися перші казарми, хто їх будував та яким чином вони формувалися.

Так, у книжці «Мукачево очима бабусь та дідусів» розповідається про те, що протягом століть городян зобов’язували безкоштовно розміщувати військові підрозділи та офіцерський склад, які короткий чи тривалий час базувалися в Мукачеві. Для населення це означало серйозні незручності. Не було й госпіталю, тому хворих солдатів лікували також у приватних домівках мукачівців. Ситуацію ускладнювало те, що, за свідченням тогочасних джерел, військові дуже часто брали без дозволу їжу та всіляке добро, придатне для реалізації.

Змінити таке неприйнятне становище хотіли автори численних пропозицій щодо будівництва казарм, починаючи з середини ХІХ ст. Однак з різних причин ці плани тривалий час залишалися нереалізованими. Можливими місцями для будівництва називалися східна частина ділянки Божара, Торговиця (нині вул. Миру), а потім кінець вул. Берегівської.

Після придушення визвольної війни 1848–1849 років до міста прибули австрійські імператорські війська, які зайняли під госпіталь залу засідань ратуші й розмітилися по домівках городян. У наступні роки дислокований у Мукачеві батальйон 65-го піхотного полку ерцгерцога Людовика-Віктора з резервом улаштував тимчасову казарму в приміщеннях по вул. Кошута, орендованих у домінії. Пізніше австрійська армія використовувала під військовий склад і мукачівський замок. У місті перебували також 34-й та 35-й батальйони гонведів, (з угор. «honvéd» – захисник батьківщини, військовий), котрі були розміщені на колишній Торговиці в корчмі «Дикий кабан», теж перетвореній на тимчасову казарму.

Після того як уряд прийняв рішення, що в Мукачеві базуватиметься один батальйон піхоти з додатковим резервним корпусом, місто розпочало будівництво постійних казарм. Перша була зведена в кінці вул. Берегівської (пізніше Арпада) під керівництвом місцевого інженера Яноша Цигляра в 1885 році, армія отримала її в користування 25 вересня. Стрільбище полку було визначено під схилами гори Жорняви.

18 листопада 1869 року мукачівці урочисто вітали вступ у Мукачево 35-го, так званого «Березького» батальйону гонведів. Тоді ще у власності міста перебував «будинок Недецеї», в якому влаштували для них тимчасову казарму, а офіцерські канцелярії діяли в готелях.

Після довготривалого планування, узгодження та підготовки в 1891 році міська влада винесла рішення побудувати і для гонведів постійну казарму в кінці Берегівської вулиці. У рамках оголошеного конкурсу доручення реалізувати проект мішкольцького архітектора Кароя Адлера отримала фірма братів Грюнвальдів з м. Паркань, яка виконала роботу до 1 вересня 1893 року.

Одна з нинішніх казарм міста й надалі діє на місці первісної установи по вул. Берегівскій, або Арпада (за часів Чехословаччини вулиця зберегла назву Берегівська, за Радянського Союзу її перейменували на честь 40-ліття Жовтня, а тепер їй повернено первісну назву, яку вона отримала відповідно до свого напрямку на м. Берегово.)

Після того як Мукачево ввійшло до складу Чехословаччини, для розміщення військових, крім існуючих казарм, використовувався й замок «Паланок», де базувався 45-й піхотний полк. Однак навіть цієї площі не було достатньо, тому незабаром чехи побудували нову казарму в кінці вул. Ілони Зріні, поблизу замку. Коли після рішення першого Віденського арбітражу повернулися угорці, тут розмістили гусарів. Звідси й назва – гусарські казарми. Нині ці будівлі в користуванні української армії, а саме 128-ї окремої гірсько-піхотної бригади, воїни якої сміливо та впевнено захищаються українські землі на сході країни від ворога.

Ілона ВІЛЬНА