Археологічні пам’ятки Ужгородського району

При підготовці матеріалів до Зводу пам’яток історії та культури по Закарпатській області з’ясувалося, що серед 13 районів області Ужгородський займає одне з чільних місць за кількістю археологічних пам’яток. Сьогодні ця цифра становить 82. Це стоянки, поселення, городища, могильники, бронзові скарби. Вони охоплюють період від кам’яного віку до раннього середньовіччя.

Оноківці. Кружальний горщик латенської культури

Старожитності пізнього палеоліту (40–12 тисяч років тому) були зафіксовані в Барвінку, Великих Лазах, Глибокому, Дубрівці, Оноківцях. Тут знайдено кам’яні знаряддя праці (скребла, різці, ножевидні пластини), нуклеуси та відщепи. Для їх виготовлення використовували головним чином андезит, кварцит, кремінь, обсидіан (вулканічне скло). Основу господарської діяльності первісної людини становили присвоювальні форми: мисливство, рибальство, збиральництво.

Доба мезоліту почала вивчатися лише на початку 70-х років ХХ ст. Сьогодні пам’ятки мезоліту виявлено біля сіл Барвінок, Глибоке, Гута, Кам’яниця, Невицьке, Нижнє Солотвино, Середнє, більшість з яких датуються VIII–VII тис. до н. е. Стоянки були короткочасними й розташовувалися на невисоких берегах річок, потічків, невеликих озер (наприклад, Кам’яниця на березі річки Уж), зручних для рибальства. Основним типом жител були легкі споруди у вигляді куренів, збудованих з дерева та гілок. У добу мезоліту відбулися зміни у виготовленні кам’яних знарядь праці. Замість великих рубаючих і колючих знарядь – макролітів – з’явилися малі – мікроліти. Вставлені у вузькі пази, вони перетворювалися на наконечники списів і стріл, гарпуни, ножі.

Барвінок.  Енеоліт

Дослідження артефактів неоліту (VI–IV тис. до н. е.) було започатковане понад століття тому, коли Т.Легоцький, фундатор археології краю, відкрив у 1893–1895 роках перші неолітичні поселення на Малій горі в Мукачеві та Ардівській горі в Берегові. Старожитності цієї епохи виявлено біля сучасних сіл Велика Добронь, Малі Геївці, Великі Лази, Малі Селменці, Тарнівці, Холмець. Під час розкопок відкрито житла, господарські ями, глинобитні печі, зібрано колекцію кам’яних знарядь, у тому числі шліфованих, зразки кухонного та столового посуду, жіночі статуетки. Останні нагадують, що культ жінки був пов’язаний з тією роллю, яку вона відігравала в тогочасному суспільстві.

Мідно-кам’яний вік (енеоліт) (IV–III тис. до н. е.) на території району представлений поселенням і могильником у Великих Лазах, поселеннями в Малих Геївцях, Великій та Малій Доброні, Підгорбі. Розкопки показали, що поряд з кам’яними (ножі, тесла, сокири) почали використовуватись і мідні знаряддя (чекано-молоти, долота-пробійники), побутові речі (рибальські гачки, шила), прикраси (підвіски, браслети, спіральні кільця). У процесі життєдіяльності первісна людина переконалася, що чиста мідь надто м’яка й тому з неї не можна виготовляти міцні та гострі знаряддя. Через це кам’яними знаряддями користувалися поряд з мідними.

Добронь. Бронзовий скарб

Старожитності епохи бронзи (поч. ІІ – поч. І тис. до н. е.) було знайдено в Глибокому, Лінцях, Малій Доброні, Великих Геївцях, Середньому. Зафіксовано артефакти епохи ранньої бронзи у Великій Доброні. Виявлено поселення в Баранинцях, Пацканьові, Холмоку, Часлівцях, які належать до доби середнього й пізнього бронзового віку. Вони представляли собою довготривалі поселення, окремі з яких були укріплені, житлами служили одно- і двокамерні споруди розмірами від 8 до 16 кв. м. До станівської культури (XV–XIII ст. до н. е.) зараховано некрополь у Холмцях. Це був ґрунтовий тілопальний могильник, на якому останки кремації розміщалися в горщиках-урнах і заривались у неглибокі ямки.

В епосі пізньої бронзи виділяються два етапи: ранній (XII–VIII ст. до н. е.) і пізній (VIII – перша половина VI ст. до н. е.), що вже припадає на ранній етап залізного віку. Для першого притаманним був високий ступінь розвитку бронзоливарної справи, про що свідчать бронзові скарби: Андріївка (2 скарби), Антонівка (2), Лінці, Мала Добронь (3), Малі Геївці, Чертіж, Ярок. Другий етап отримав назву передкуштановицького й репрезентований ґрунтовим могильником з тілоспаленням в урнах (VIII–VII cт. до н. е.) з Оноківців. До цього часу відноситься також поява укріплених городищ, наприклад Невицького. Воно розташоване на підвищенні, обнесене валами та укріпленими входами. Виникло у зв’язку з появою войовничих племен кіммерійців у східній частині Карпатської улоговини.

На археологічній карті району ранньозалізний вік представлений рядом пам’яток: Глибоке, Пацканьово, Малі Геївці, Баранинці, Ратівці. Поселення невеликі, площею від 2,5 до 4 га, житла в основному наземного й напівземлянкового типу. До кола куштановицької культури (VI–IV ст. до н. е.) зараховано курганний могильник у Невицькому. Тут під курганним насипом було поховано 17 небіжчиків, про що свідчать посудини-урни з останками кремації. Біля кожної урни знаходилося по кілька приставлених посудин, імовірно, з їжею. Серед речових знахідок ножі, залізні вудила, срібна підвіска, пастові намистини, бронзова застібка. Некрополь датується кінцем VI – початком V ст. до н. е.

Глибоке. Кам’яні вироби

Епоха латену (V–I ст. до н. е.), носіями якої вважаються племена кельтів, репрезентована такими пам’ятками, як Ратівці, Тарнівці, Середнє. Переважна більшість поселень – це невеликі осередки землеробів, що займають площу, яка коливається від 0,8 до 2 га. На досліджених поселеннях поряд з місцевою керамікою куштановицького типу був присутній значний відсоток кельтської сіроглиняної та графітової кераміки, виготовленої на крузі. Тут проживало населення, яке засвоїло здобутки кельтської цивілізації й продовжувало її збагачувати.

Ратівці. Розріз колодязя ур.Човкашмезев

Протягом першої половини І тис. н. е. внаслідок завоювань Римської імперії населення сучасного Ужгородського району опинилося в безпосередній близькості від її кордонів. Під впливом римської провінційної культури відбулася своєрідна нівеляція культурних надбань і традицій. До кола старожитностей цього історичного етапу зараховано пам’ятки дакійської та пшеворської культур. Це поселення в Ратівцях, Паладь Комарівцях, Батфі, Великій Доброні, Коритнянах, Малих Геївцях, Палло, Тарнівцях, Шишлівцях, некрополь ІІІ–IV ст. в Малих Селменцях. Поряд із рільництвом і скотарством, високого рівня досягли залізоробне, ковальське, гончарне, деревообробне ремесла. У побут увійшла кераміка, виготовлена на крузі, обпалена в гончарних горнах. Знахідки римських монет та ювелірних виробів (Малі Селменці) вказують на жваві торговельно-обмінні відносини між місцевим населенням та римськими провінціями Паннонією і Дакією. Під час розкопок поселення в Ратівцях було відкрито цікавий об’єкт – колодязь. Його ствол опущений на глибину 4,5 м. У нижній розширеній частині був споруджений квадратної форми дубовий зруб завдовжки 0,7 м. Стіни ствола з метою запобігання обвалу обшиті дерев’яними дошками.

Ранньослов’янські артефакти району представлені насамперед старожитностями празької культури: Галоч, Холмок, які датуються VI–VII ст. Найбільш характерними рисами цієї культури, які виділяють її серед інших слов’янських і неслов’янських культур, є квадратні напівземлянкові житла з печами-кам’янками, ліпні неорнаментовані горщики з припіднятими плечиками, ґрунтові поховання залишків тілоспалення в урнах та ямках. Наприклад, на поселенні в Галочі було відкрито квадратні напівземлянкові житла з чисто ліпною керамікою празького типу, що дозволило пов’язати їх з появою перших слов’янських племінних груп у Верхньому Потиссі. Пам’ятки празької культури стали підґрунтям для слов’янських старожитностей VII–IX ст. типу Луки-Райковецької, які кількісно збільшуються. Це поселення в Холмоку, Коритнянах, Палло, Великій Доброні, Паладь Комарівцях, Глибокому.

Ужгородський район досить багатий на археологічні артефакти, тут представлені всі епохи від кам’яного віку до середньовіччя. Старожитності давніх епох не були відкриті лише там, де не проводилися пошукові роботи.

Павло ПЕНЯК