Закарпаття і Угорщина: тисячоліття разом
12:16 2.03

Закарпаття і Угорщина: тисячоліття разом

Історія 691

Угорці з’явилися на теренах сучасного Закарпаття понад 1100 років тому. І нині Угорщина, без перебільшення, найважливіший партнер для області. Це сусідство часто зображають як небезпечне – та чи є для цього підстави?

Угорці – найчисленніша національна меншина краю: на час останнього перепису їх налічувалося 151,5 тисяч осіб – це 12,1% населення області. На Берегівщині вони узагалі в більшості: 76,1% мешканців району декларують належність до угорського етносу. На Ужгородщині їх 33,4%, на Виноградівщині 26,2 %, на Мукачівщині – 12,7%.

Етнічна карта Закарпаття. Угорців позначено рожевим

Довга дорога додому

Цей народ – відносно недавній прибулець на європейських теренах. Вважається, що давні угри на чолі з вождем Арпадом прийшли до Європи у 896 році. До речі, висота будівлі парламенту і базиліки святого Іштвана у Будапешті сягає по 96 м., і це не випадковість – обидві споруди звели на честь тисячоліття «віднайдення батьківщини». Прабатьківщина угорського етносу розташовувалася за Уралом, у західному Сибіру (найближчі його родичі, ханти і мансі, там і зосталися). Існує міф про турула – великого птаха, схожого на сокола, який привів угрів звідти аж до плодючих рівнин Панонії. Складно не провести паралель зі шляхом старозавітних євреїв до землі обітованої – там згадується про хмару і вогненний стовп, які день і ніч провадили кочовий народ до краю, де він мав осісти. Статуї турула, містичного провідника угрів, на Закарпатті є неподалік селища Вилок на Виноградівщині і села Довге Іршавсього району, а також в Мукачівському і Ужгородському замках. У Паланку неподалік угорського птаха майорить український стяг. І це, якщо замислитися, дуже символічне сусідство.

Літопис «Gesta Hungarorum» (Діяння угрів) згадує про слов’янську фортецю Гунг на місці сучасного Ужгородського замку. Там правив князь Лаборець, який був скинутий та вбитий, зазнавши поразки від війська угрів. Сьогодні міні-скульптурка зв’язаного Лаборця прикрашає мури замку. Будьмо відверті – навряд чи він був у захваті від gestorum hungarorum та вважав їх чимось шляхетнішими від діянь інших кочовиків, які в ті часи мандрували степами Євразії.

У легендах згадується князь боржавського замку Теребош і його син Жонгор (Чорногор), який одружився з Мілетою, дочкою галицького князя. При штурмі боржавського замку уграми вони також загинули.

А ось що розказує анонімний літописець про походження назви Мукачева:

«Поселення, яке вперше зайняли, нарекли Мункаш, бо з великими труднощами прибули на цю землю, про яку давно мріяли».

Протягом XI-XIII століть землі за Карпатами вийшли i остаточно увійшли до складу новоствореного угорського королівства.

Історичні комітати (жупи) Закарпаття

Саме це королівство, у свою чергу, неодноразово і надовго потрапляло у руки інших держав. Після поразки в битві під Могачем у 1526 р., де загинув 20-ти літній король Угорщини Лайош II Ягеллончик, центральна частина країни опинилась під владою Османської імперії, а північно-західну успадкувала Габсбурзька династія (саме успадкувала, бо дружина Лайоша II була з роду Габсбургів). Східну частину зайняв Янош I Заполья, головний конкурент Габсбургів у праві на угорську корону. Пізніше, коли його син зрікся королівського титулу на користь габсбурзької династії, на цих землях було утворене Трансільванське князівство.

У складі Угорщини Закарпаття поділялось на чотири комітати, або жупи. Комітат Мармарош став складовою Трансільванії, а Унґ, Береґ та Угоча – Угорського королівства під орудою Габсбургів. Два останні комітати зрештою у 1622 році були теж приєднані до Трансільванії.

Буремний край

На локальному рівні більше значення мала влада не королів чи імператорів, а місцевих феодалів. Дворянські родини мали володіння на території різних держав і в скрутний час могли змінювати місце постійного перебування.

У 1514 році закарпатці брали участь у антифеодальному повстанні, на чолі якого став дрібний поміщик і офіцер Дєрдь Дожа. Збунтувались загони, які король на заклик Папи Римського набрав для участі у Хрестовому поході, обіцяючи звільнити його учасників з числа міщан і селян від митних зборів і обтяжливих повинностей. Магнати спробували розпустити цю армію і змусити селян виконувати панщину. Проти такого свавілля повернули зброю усі хрестоносці – «куруци», як їх назвали від латинського слова crux (хрест). Назва «куруц» стала відтоді збірною для всіх повстанців, які з’являлись у регіоні. А таких було багато.

Трансільванський князівський рід Ракоці володів домінією Мункач, і саме вона стала центром масштабної національно-визвольної війни 1703 – 1711 років, очоленої Ференцом II Ракоці. Його виступ під девізом «З Богом за вітчизну та свободу» замалим не досяг своєї мети – повалення Габсбургів і відновлення самостійності Угорщини, але зрештою його придушили. Біля Вилок та Довгого точились бої між повстанцями-куруцами та габсбурзькими військами. Саме у пам’ять про них біля обох населених пунктів встановили колони, увінчані турулом.

Ференц II Ракоці перетворився на справжню ікону угорського національно-визвольного руху, і ця ікона нерозривно пов’язана із Закарпаттям. Розроблено навіть транскордонний туристичний маршрут місцями його слави.

До речі, у попередні роки у змову проти австрійської династії був уплетений його рідний батько Ференц I Ракоці, а мати Ілона Зріні і вітчим Імре Текелі очолювали повстанський рух, доки не були відправлені у вигнання.

Варто відзначити, що у визвольній війні Ференца Ракоці II брали участь і угорці, і румуни, і слов’янське населення – словаки і русини. Про останніх князь відгукувався як про gens fidelissima – «найвірніший народ».

Після Першої світової війни за умовами Тріанонського мирного договору Закарпаття відійшло до Чехословаччини. І не тільки воно – згідно з договором, укладеним 4 серпня 1920 року, Угорщина втратила до 3\4 території, зокрема Трансільванію, Хорватію і Словаччину, якими володіла у складі уже колишньої Австро-Угорщини. З дня цієї події, яку угорці досі вважають національною трагедією, 4 серпня 2020 р. мине рівно 100 років.

Кордони Королівства Угорщина до Тріанонського договору

Останній період угорського панування на територіях сучасного Закарпаття припав на 1939-1944 роки: вибухає Друга світова, Угорщина як союзниця гітлерівської Німеччини займає регіон, який устиг був ненадовго проголосити незалежність. Перші місяці приходу нової-старої влади позначилася масовими арештами, покаранням людей на основі наклепів і безпідставних доносів і навіть розстрілами. Тогочасних жандармів старші люди досі іноді згадують незлим тихим словом. Втім, ніхто і ніколи не бачив нічого доброго під час воєн.

Тісне зближення

Бажання угорців утвердити свою ідентичність можна зрозуміти: по-перше, тривале гноблення у чужих державах і виснажливі визвольні змагання (тут вони не самотні); по-друге, унікальна пам’ять про «віднайдення батьківщини» і оточення неспорідненими етносами. Угорці – носії єдиної мови фіно-угорської групи, якою розмовляють у Центральній Європі. Якщо проглянути список Сводеша для цієї групи, стане очевидно, що угорець при зустрічі з фіном чи естонцем не порозуміється навіть на базовому рівні. І над усім цим, наче грозова хмара, нависає привид Тріанону.

У серпні 2018 року в уряді Угорщини запровадили посаду «уповноваженого міністра, відповідального за розвиток Закарпатської області», яку обійняв Іштван Грежа. Це викликало різке невдоволення, і МЗС України зажадало від угорської сторони пояснень. Невдовзі посаду перейменували на «уповноваженого міністра, відповідального за розвиток співпраці Саболч-Сатмар-Березької області та Закарпатської області, а також координацію програми розвитку дитячих навчальних закладів Карпатського регіону». Згадку про Закарпаття залишили. І навіть якби прибрали, вона би все одно завуальовано була. Для довідки: міста Саболч і Сатмар розташовані на території Угорщини, а Береґсас… самі знаєте.

Сусідня держава здійснює суттєві вливання у Закарпатську область. Як запевняв вищезгаданий міністр Грежа, «Угорщина не має межі для фінансування угорців Закарпаття». І підкреслив: «Наше завдання — щоб угорці були слухняними платниками податків, жили на своїй землі, але щоб їх не дискримінували».

За даними, які оприлюднив «Укрінформ», у період з 2011 по 2018 роки фондом ім. Бетлена Габора, який фінансується урядом Угорщини, було надано 55 млн. доларів. Найбільше з них, понад 27 млн. доларів, перераховано на Закарпатський угорський інститут ім. Ференца Ракоці ІІ у Берегові. Одразу за ним понад 5 млн. доларів США надано Товариству угорської культури Закарпаття (KMKSZ).

Останнє громадсько-політичне об’єднання функціонує на території області ось уже тридцять перший рік. Метою товариства, як вказано на його офіційному сайті, є збереження культури, національних традицій та рідної мови угорської меншини, що мешкає у Закарпатській області України.

Як культурна спілка, товариство організовує заходи на честь пам’ятних дат, таких як День святого Іштвана – короля-хрестителя Угорщини, вшанування героїв визвольної боротьби тощо.

Відзначення Дня св. Іштвана на Берегівщині. 20 серпня 2019 р.

Що іще важливіше, воно висуває кандидатів до органів місцевої і державної влади і є засновником ряду ЗМІ. Воно ж – ініціатор відкриття Закарпатського обласного угорського драматичного театру. За підтримки КМКС у Берегові діє Закарпатський угорський інститут ім. Ференца Ракоці II, у якому здобуває освіту 1400 студентів.

На Закарпатті налічується 72 школи, де навчання ведеться угорською мовою. За надані Угорщиною кошти будуються 23 нові дитсадки, ще 106 отримують значну реконструкцію, а у більш ніж сорока оновлюють подвір’я і дитячі майданчики. Викладачі та вихователі дитячих садків, де зайняття відбуваються угорською мовою, викладачі шкіл мистецтв і музичних шкіл з угорською мовою навчання, медичні працівники, які володіють нею, журналісти угорських ЗМІ, культурні організатори, бібліотекарі та інші працівники, які сприяють виживанню та процвітанню угорської національної меншини, отримують від фонду Бетлена Габора щорічну допомогу.

Угорська сторона надає навчанню закордонних угорців рідною мовою надзвичайно важливого значення, відтак дуже гостро зреагувала на прийнятий у 2017 році закон України «Про освіту», який фактично обмежував право представників нацменшин на навчання етнічною мовою дошкільною і початковою освітою. 16 січня 2020 р. український парламент схвалив новий законопроект «Про повну загальну середню освіту», відповідно до якого особи, що належать до національних меншин, мови яких є офіційними мовами Європейського Союзу, здобувають базову середню освіту державною мовою в обсязі не менше 20% річного обсягу навчального часу у 5 класі із щорічним збільшенням такого обсягу (не менше 40% у 9 класі) і профільну середню освіту державною мовою в обсязі не менше 60% річного обсягу навчального часу. Щодо вищої освіти недержавною мовою (той самий угорський інститут), вона поки залишається під питанням.

Але те, що більшість (у 2018 р. – понад 67%) випускників угорськомовних шкіл не набирає прохідного балу на ЗНО з української мови, не може не засмучувати бодай частину самих цих випускників. Серед них, вірогідно, були й ті, хто планував вступити до якогось із українських вишів, і мав для цього відповідні знання, але не опанував на достатньому рівні державної мови. І що систему її викладання необхідно поліпшувати – це факт.

Навіть Угорщина доклала до цього зусилля, започаткувавши курси вивчення української для етнічних угорців. На минулорічну програму записалось 445 осіб. Поряд з тим, охочих відвідувати курси угорської назбиралося майже 3 тисячі.

Одна «мама» і два «батька»

Офіційної статистики про те, скільки закарпатців мають угорське громадянство, в Україні не існує – факт наявності другого паспорта його власники ретельно приховують від українських державних органів. У 2015 році угорська сторона називала цифру у 94 тисячі осіб, а за даними української військової прокуратури наразі їх уже до 300 тисяч. Згідно з угорським законодавством, закордонні угорці мають право на подвійне громадянство. Згідно з українським – на одне.

У вересні 2018 р. був оприлюднений відеозапис з угорського консульства у Берегові, який призвів до нової кризи у стосунках між Києвом і Будапештом: під звуки гімну і з шампанським люди складають присягу на вірність Угорщині.

Та паспорти не тільки роздають, але й відбирають, якщо з’ясується, що власник отримав його, не знаючи угорської. Довгий час для набуття угорського громадянства вимоги про володіння мовою взагалі не висували: достатньо було довідки з церкви або з архівів СБУ про те, що у отримувача були родичі на угорських землях за часів Австро-Угорщини або під час Другої світової війни. Потенційно це могли підтвердити майже всі мешканці краю, за винятком тих, хто оселився тут вже за Радянського Союзу чи незалежної України. З чиновниками, які торгують паспортами – є й такі – у Будапешті борються.

Для етнічних угорців друге громадянство – це часто не тільки і не стільки підтвердження зв’язку зі державою своєї нації, але й ключ до того, щоб навчатися, працювати, подорожувати до ЄС, або виїхати на постійне проживання. Із Берегівської райлікарні за 2018 рік звільнилося 150 медиків. У селі Ракошино за 15 років кількість учнів в угорській школі скоротилася на третину.

Щоб зменшити масштаби еміграції, сусіди взялися допомагати етнічним угорцям, які хотіли провадити бізнес на Закарпатті. Однак «Закарпатський центр економічного розвитку «Еган Еде», який надавав кошти на відкриття власної справи закарпатським підприємцям, також опинився у епіцентрі скандалу. Ужгородський міськрайонний суд виніс ухвалу, у якій стверджувалось, що «здійсненні фінансові операції БФ «ЗЦЕР «Еган Еде» є такими, що можуть бути спрямовані на фінансування незаконних рухів, пов’язаних з посяганням на територіальну цілісність і недоторканість України». У Закарпатській облраді відмовилися вірити у такі висновки і заявили:

«Нас глибоко вразив той факт, що у допомозі, яка надходить у дозволений українським законодавством спосіб з боку однієї із держав Європейського Союзу – Угорщини, і яка спрямована виключно на підтримку економіки Закарпаття та підвищення рівня життя мешканців області, Служба безпеки України вбачає загрозу територіальній цілісності України та національним інтересам на державному кордоні».

Закарпатці, незалежно від того, якою мовою вони розмовляють, мають спільну рису – уміння взаємно пристосовуватись. Тому, поки у двох столицях переймаються захистом національних інтересів, тим самовідданіше, чим більше їм здається, що друга сторона їм чимось загрожує, вони спільно господарюють, торгують і борються з нагальними проблемами.

Угорщина є найпотужнішим торговельним партнером Закарпатської області: її частка у січні-червні 2019 р. становила 32.8% у зовнішній торгівлі товарами та 41.5% – у торгівлі послугами.

Інфографіки з сайту Закарпатської ОДА

Закарпаття співпрацює з цілою низкою регіонів Угорщини: найперше, з областю Саболч-Сатмар-Береґ з центром у Ніредьгазі, із якою безпосередньо межує, а у рамках «Карпатського Єврорегіону» – з областями Боршод-Абауй-Земплен з центром у Мішкольці, Гайду-Бігар з центром у Дебрецені, Гевеш, Яс-Надькун-Сольнок, і окремо – з більш віддаленим південним регіоном Бач-Кішкун. Серед пріоритетних напрямків, окрім культури і освіти – туризм, екологія, сільське господарство, медицина.

Минулого місяця зусиллями обласної лікарні міста Мішкольц, Закарпатської обласної лікарні та Хустської районної лікарні підготовлено спільний проект, спрямований на покращення здоров’я учасників антитерористичної операції.

Під час спалаху кору два роки тому Угорщина у якості гуманітарної допомоги постачала на Закарпаття вакцини.

Басейнове управління водних ресурсів річки Тиса та Міністерство закордонних справ і торгівлі Угорщини впроваджують великий інфраструктурний проект, націлений на запобігання паводків у межиріччі річок Тиса і Тур (SAFETISZA). На його реалізацію збираються виділити 3,71 млн. євро. І це тільки окремі приклади.

Угорщина робила, робить і буде багато робити для Закарпаття – тому що історично склалося так, що для угорців це частина їхньої «віднайденої батьківщини». Але і для закарпатців це батьківщина, та й не тільки для них.

Ці два етноси краю чимось скидаються на дітей, які мають одну матір – спільну землю, але різних, часто сердитих «татів»: одні – Будапешт, другі – Київ. Та оскільки «діти» у даному випадку живуть із матір’ю, вона, піклуючись про них, вільна приймати допомогу обох «татів». Чи не так?

Христина ШЕПА, «Перший.com.ua»

telega
Підписуйся на наш телеграм канал!

Підпишись на наш телеграм канал де кожна новина виводиться відразу після публікації. Будь першим у курсі подій.

Підписатися
Слідкуйте за нами у соцмережах
Головне