У мережі оприлюднили історію першої електростанції в Ужгороді. Фото

Про електричний струм сьогодні згадуєш не часто. Здебільшого, коли він зненацька пропадає, або коли отримуєш рахунок, або коли цей струм шаленіє і палить тобі дороге обладнання.

В часи дитинства світло в нашому будинку відключалося енергетиками найбільше разів десять на рік.

Слід сказати, що коли люди почали купувати телевізори, то виявилося, що до них потрібно ще трансформатор, напруга «гуляла», але щоб у когось щось від неї згоріло, я не чув.

Коли ти дивився на той дивовижний важкущий трансформатор, що голосно гудів, як фабрика, проймався повагою до власної особи, як володаря інопланетних технологій, доступних обраним.

Трансформатори не ховали, як зараз, а виставляли на показ. Просунутий батько мого приятеля дитинства зробив його головним елементом кімнатного декору. Чоловік працював поважним інженером. Мати в тій родині викладала в університеті німецьку мову. ЇЇ батько був ленінградським генералом, а мати батька-інженера була за полковником, якому в 45-му відійшла величезна квартира в чеському будинку на вулиці Руській.

Цим я хочу сказати, що родина ця представляла «еліту» того Ужгорода 60-х.

І от в гостинній залі мого приятеля дитинства під вікнами по центру стояла тумба з телевізором «Огонёк». Ліва частина її мала двірку, а праву батько-інженер перетворив на резервний пульт ужгородської електростанції, яка в той час ще диміла вугіллям на пів міста. На тому пульті було вмонтовано величезний стрілковий вольтметр і ручку реостату.
Розміри вольтметра, що майже дорівнювали розмірам телеекрану, дозволяли бачити його показники з далекого дивану на протилежному кінці великої кімнати старорежимного будинку зі стелями, що дозволяли б сьогодні літати зграйці серйозних квадрокоптерів.

Коли я входив з приятелем в ту кімнату, то першим рухом було попросити цукерку з вази на столі (я і досі не розумію, як цукерки можуть стояти у вазі більш ніж п’ять хвилин, а не постійно, як в того приятеля), а другим рухом було покрутити той реостат на тумбі. Просто так, навіть без увімкненого телевізора.

Повернемося до електростанції. Трохи історії Я в курсах. Коли святкували 100-річчя закарпатської енергетики, мені замовили цілий фільм, який презентували в театрі на урочистому вечорі поважним гостям. А до того я збирав все, що міг, про наші електростанції і підстанції. Окрема історія. Історія ж ужгородської почалася у 1931 році. Саме тоді розпочала роботу Ужгородська паротурбінна електростанція із двома генераторами встановленою потужністю по 2,5 тисяч кіловат. А в 1933 році збудували лінію електропередач напругою 35 кіловольт від Ужгорода на Перечин, Чоп, Сваляву аж до Великого Бичкова на Рахівщині.

Ця електростанція не була першою в краї. Найпершу тут збудували ще за часів Австро-угорської імперії у 1890 році в Мукачівській пивоварні графа Шенборна.
Незабаром невеличку електростанцію для власних потреб запустив ужгородський млин. Це люто нервувало Уряд та мешканців міста, які заздрісно дивилися на промені яскравого світла за огорожею млина.

Мер міста Ужгорода у грудні 1893 року звернувся з заявою до загальних зборів депутатів міської Ради щодо електроосвітлення вулиць міста Ужгорода.

Після багатьох пропозицій був укладений Договір, яким Уряд міста Ужгорода надав право акціонерному товариству «Ужгородська меблева фабрика» провести електроосвітлення вулиць міста. На основі цього договору починаючи з вересня 1902 року узаконилось право надання послуг з електроосвітлення не тільки вулиць міста, а також великих та малих магазинів, адміністративних будівель та приватних будівель, тобто – розпочалася електрифікація міста Ужгорода.

У вересні 1902 року вперше були освітлені будинки, вулиці і площі міста Ужгорода відповідно до угоди між урядом міста і Ужгородською меблевою фабрикою. Працювали всього дві парові машини потужністю 60 і 80 кінських сил, виробляючи електроенергію постійного струму напругою 220 вольт. Серед 17 тис. жителів тогочасного міста споживачами електроенергії були лише 75.

У 1903 році електроосвітлення одержало місто Мукачево, в 1908 році – Берегово, а в 1913 році місто Севлюш (Виноградово) та Королево над Тисою.
У 1929 році було створене нове акціонерне товариство «Підкарпаторуські електростанції» та з ініціативи фірми «Колбен-Данек» в Ужгороді розпочалося будівництво потужної на той час паротурбінної електростанції, яку ми бачимо на фото.

Доля колись важливої для міста споруди наприкінці століття була драматичною. Коли електроенергію їй виробляти вже не довіряли, старе обладнання вивезли і перетворили енергетичну гордість краю на звичайну котельню. Та це теж було недовго, Ужгород став першим українським містом, яке відмовилося від централізованого теплопостачання.

Сьогодні колишня електростанція виглядає, як на фото літописця сучасних ужгородських історичних вулиць Kurucz Bandi

Наостанок ще один маловідомий факт. Коли знімав фільм про художника Золтана Шолтеса, його син Степан згадав, що після 1945-го року батька ніхто не брав на роботу, бо відповідні служби переслідували його за духовний сан. І тільки давній приятель Золтана Шолтеса, що був в керівництві електростанції, дав йому там робочу посаду, чи не кочегара.

Так, що можна казати, що на цій електрарні «кочегарили» навіть класики закарпатського живопису. «От така складна життя», – як кажуть мої знайомі угорці.