Старожилка Швабської в Ужгороді: «Колись це була родинна вулиця, тепер тут бізнес-центр»

У вулиці Швабської є своя давня історія. За словами краєзнавця Людвіга Філіпа, наприкінці ХVІІІ століття Марія Терезія переселила сюди декілька сімей австрійських швабів для розвитку землеробства.

Поселили їх у саманних будинках, стіни в яких – 95 см. Наразі з них залишилося декілька. Інші знесли, а на їхньому місці з’явилися банки, торгово-офісні приміщення, кав’ярні, зводять багатоповерхівки.

Я завітала до декількох осель. Одні господарі були говірливими, деякі казали, що недавно тут живуть і нічого не знають. Цигани відзначилися прямолінійністю: «Кіть платите, то будеме вам дашто говорити». Похвалилися, що «прокурор, який зводить багатоповерхівку поруч їхніх хат, купить їм хижі в місті замість цих». На подвір’ї в них гори сміття, якісь папери, порожні пляшки, пластикові стакани, підгузки.

Майно предків не продав, бо мало пропонували

У жилах 57-річного Василя Ленарта тече німецька, угорська, словацька кров. Родовід не досліджував, але про предків знає: «Моя рідна мова – угорська. По маминій лінії – шваби Кеслери, по батьковій – угорці Ленарти, його мати була словачка – Розумберська. Прабабуся приїхала з Австрії, говорила по-німецьки, а бабка вже ні – асимілювалася з місцевим населенням. Вона народилася 1888 року, мій дід – 1878-го, воював на фронтах І Світової війни. Мій батько народився 1927 року, був п’ятою дитиною. Жила родина на Шахті, по вулиці Берчені. Мене і батька хрестили Лоцієм, коли прийшли сюди руські, то переписали мене на Василя». Розповідає, що предки мали багато землі, аж до обласної лікарні, але 1945-го їх забрали. Залишили тільки невеликий клаптик, на якому вирощують городину для власних потреб. До пана Василя зверталися люди з пропозицією продати будинок предків, бо в ньому ніхто не жив майже 20 років, але він не погодився – мало пропонували. Натомість зробив тут ремонт, добудував.

«Наш будинок ніколи не продам»

Катерина Дуфинець проживає в будинку за № 38, де 1788 року були поселені дід з бабою по материній лінії. Тут живе 70 років, з народження. Продавати й переїжджати навіть не думає. Жінка обурена, що багато людей продали свої хати і зараз Швабська перетворилася на бізнес-центр. А колись ця вулиця була родинною, затишною. Біля кожної хати був рів, де вода стікала, люди виходили, сідали на лавки, спілкувалися, один одного знали.

– З Австрії було переселено сім сімей швабів. Мама писалася Кеслер, батько – Рінгер. Дуфинець я за чоловіком. Батьки розповідали, що мали багато гектарів землі, там, де вокзал, де м’ясокомбінат. 1954 року міська рада видала розпорядження і від нас ті землі забрали.

Катерина Емерихівна розповідає, що раніше ця вулиця називалася Минайською, брала початок від площі Петефі і пролягала до Минаю. Років 20 тому частину вулиці – від площі до проспекту – назвали Швабською на честь швабів. Вулиця була закрита, спочатку рух був однобічним – у бік Минаю. Потім її закрили, бо олімпіада мала проходити. Років 15 була пішохідною, а потім її відкрили і рух дозволили в обидва боки. Обурює її те, що вночі молодь гайсає, як по трасі, – влаштовують справжні перегони.

– Коли брат віз мене до стоматолога, то як побачила, що зробили з нашої вулиці, такої гарної, затишної, то знову серце почало мене боліти. Такі гарні каштани були – все постинали. Тепер дихаємо газами. А те, що кран над хатою колишеться, як назвати?! Сидиш і не знаєш, чи на тебе щось не впаде. Вони, бач, хороми будують, – зауважує.

До розмови приєдналася її донька. Вона побудувала хату поруч, на місці, де раніше були хлів і задня кімната.

– Пан Погорєлов зняв бруківку і поставив нам асфальт. Капітальний ремонт зробили – називається. На папері поміняли каналізацію, ливневі стоки. Від хреста до 18-го будинку, в тому числі й у нас, три місяці не було води. Ходили зі своїми планами і не знали, куди йти, довго не могли знайти причину.

Хоча надворі нестерпна спека – 35° тепла, в будинку прохолодно.

– Жити в такому будинку – благодать: узимку тепло, влітку легко дихати, – не приховує емоцій пані Катерина. – Тут були дві окремі квартири. З однієї зробили ванну й коридор. Коли двері міняли, то саман місяць у воді стояв і не розмок, бо дуже якісний. Були покупці, але ніколи не продам. Мої предки два рази на рік білили хату: перед Різдвом і влітку. Вапно вбиває всі бактерії. Я теж визнаю лише побілку. Підлогу міняли тричі. На нашій вулиці кинувся був грибок. Три роки тому 60 см землі знімали й вивозили, на низ насипали рінь, – розповідає господиня.

Тетяна ГРИЦИЩУК, фото автора