Історія та звичаї Чорної гори

Прийшов час збирати урожай винограду. Кось уже позбирав, у когось урожай у пресови, в когось в бочках уже бродить і ладить погари на божоле, а хтось прискіпливо вичікує останні дні, щоб урожай визрів.

Вигляд із замку на Чорну Гору

А от на Чорній горі у Севлюші (і не тільки) колись цей процес розпочинався тільки після вказівки гірського старости (hegyi bíró). Річ у тому, що власники виноградників на Чорній горі на спільних зборах обирали між собою цього старосту, який мав у штаті заступника, секретаря і казначея. Ця практика була запозичена з інших міст. Але такий вид самоорганізації власників виноградників був поширений у нашому місті. Староста завідував горою. Основною функцією було вирощувати і захищати урожай і майно на горі.

З 15 серпня вхід на територію виноградників заборонявся, територію по периметру обкопували і граблями затягали, щоб видно сліди. У штаті були постійні два сторожі. На період дозрівання грон він призначав додаткових сторожів «підганяльників», котрі відганяли з гори як незваних гостей так і птахів за допомогою «калатал»,«дер калачів». Сторожі були озброєні рушницями. Староста щороку призначав дати початку і кінця збирання винограду, здебільшого це тривало від 20 вересня до 20 жовтня. До кінця ХІХ століття зберігалася традиція: у перший день винобрання влаштовувати святковий похід з центра міста на гору. Попереду колони йшов найстарший сторож, він ніс герб міста, за ним два хлопчики вели баранчика, тримаючи його за допомогою двох червоних стрічок. На шиї баранчика колихався дзвінок та вінок із квітів. Далі йшла циганська капела, що вигравала марші, за нею- представники міської знаті, староста з присяжними, а в самому кінці – вино бральники. Після святкової промови робітники розходилися по виноградниках, а слуги із м’яса баранчика готували гуляш для власників виноградників. До 30-х років ХХ ст.. існувала традиція закінчувати винобрання балом, відомий у нас як – Szüreti bál. Взагалі у своїй діяльності староста керувався статутом, який приймали на засіданні власників виноградників. (надіюся віднайти цей статут). Власники виноградників також сплачували спеціальний гірський податок, з нього виплачувалися зарплати сторожам, а також кошти витрачалися на утримання доріг на горі, якими возами відвозили виноград.

Оскільки виноградна лоза любить тінь виноградаря, для цього потрібно було чимало працівників, їх відбирали «вінцелери»-завідуючі виноградників. Щоб дістати роботу, треба було дуже рано з’явитися на «біржі праці» – на містку однієї з вулиць, що нині мають назви Замкова, Гірська, Л.Толстого.

До речі, на Чорній горі здебільшого вирощували столові сорти винограду.

На фото зображений останній гірський староста Севлюша –Гамлай. Відомо, що свої функції він виконував до 1948 р. Його заступником був Січ Лоці, якого у народі прозвали ішпаном, за його мудрість.

Ярослав Мар’ян