Деякі сторінки історії закарпатської Іршави. ФОТО

За народним переказом колись давно в долині річки оселилися люди. Вони помітили, що під час повноводдя вода забарвлювалися в коричневий колір, ніби колір іржі.

Звідси і виникла назва річки Іржавка, а невеличке поселення на її берегах стали називати Іржава, що з часом трансформувалося на Іршаву.

Археологічні розкопки доводять, що ще у VIII-VII ст. до нашої ери в околиці сучасної Іршави, на горі Стремтура існувало добре укріплене поселення-городище, жителі якого виробляли залізо. Пізніше, на цьому місці та сусідній горі Будулів, виникає слов’янське городище Х-ХІ ст. нашої ери.

Перша письмова згадка про заснування міста датується 1341 роком і поселення згадується як Максимгаза (Makszemhaza – дослівно дім, тобто поселення Максима). Тодішнім власником був Максим, син волоського князя Татомира. Вірогідно місцеве населення і надалі вживало первісну назву поселення Іржава, Іршава, Ілошва і тому, коли у 1460 році король Матяш видає грамоту на право володіння, рід Максима починає писатися Ілошваями (de Ilosva). (Цей рід мав багато представників, які володіли численними земельними наділами у Лозі, Білках, Імстичові, Раківці. До речі, останній представник роду по чоловічій лінії помер у 1711 році.)

15-17 століття характеризуються частими війнами, селянськими повстаннями, нападами татар та пошестями. Іршава та її жителі не були виключенням. Відомо, що у 1458 році село було розорено і повністю спалене. Аналогічна ситуація повторилася уже в кінці ХVII ст. під час антигабсбурзького повстання Ілони Зріні. Історичні документи свідчать, що в Іршаві тоді залишилося лише декілька сімей.

У 1692 році іршавська церква вважається філією дубрівської, а духівником є отець Павло. Довгий час поселення Іршава розвивалося доволі повільно. Основні жителі були кріпаками, які працювали на землі. Церковні документи Мукачівської єпархії за 1748 рік фіксують 30 греко-католиків (а інші були протестантами). У 1797 році зафіксована перша згадка про дерев’яну церкву.

На початку 19 ст. населення Іршави розрослося і постало питання про новий кам’яний храм, будівництво якого розпочалося у 1802 році. Перепис 1806 року засвідчив, що в селі проживало 516 гр-кат., яких обслуговував священик Черський Янош.

Уже в 1816 році в Іршаві налічувалося 106 будинків в який проживало 650 осіб, в тому числі 36 поміщицьких слуг, 72 родини кріпаків та 32 родини желярів (безземельних). У 1825 році освячено новий кам’яний храм в центрі міста.

Після скасування кріпацтва, з другої половини XIX ст., розвиток Іршави дещо прискорився. З середини XIX ст. збереглася проста печатка Іршави. На ній зображено поряд з високим деревом селянина у шапці та характерному одязі русина-українця, який у правій руці тримає три рибини. По боках напис угорською мовою: “Поселення Ілошва”.

Після революції 1848 – 1849 років, за новим адміністративним поділом Іршава стає центром одного з районів Березького комітату. В кінці XIX ст. поселення отримало право на ринкову торгівлю. У 1874 році в Іршаві почало діяти поштове відділення, запрацювала початкова школа. У 1886 році розпочато будівництво млина, почала працювати лісопилка, розвиваються домашні промисли, ремесло.

У 1900 році в Іршаві налічувалося 266 житлових будинків, в т.ч. 7 кам’яних, 13 саманних, 246 дерев’яних. Із загальної кількості мешканців села – 1315 чоловік – сільським господарством займалось 170 селянських господарств, ремеслом – 90.

Помітну роль в економічному розвитку села зіграло спорудження в 1908 р. вузькоколійної залізниці, яка зв’язала Іршаву з містами Берегово і Виноградово.

Згідно із Сен-Жерменським договором від 10 вересня 1919 року Підкарпатська Русь, в т.ч. Іршавщина, увійшли до складу Чехословацької республіки. За новим адміністративним поділом Іршава отримала статус окружного центру, ставши також осередком політичного життя округи.

В 20 – 30-х роках XX ст. в Іршаві діяли три млини, в т. ч. один водяний, три кузні, лісопилка та невеликий цех по переробці льону. На 1930 рік населення Іршави зросло до 3065 чоловік. Як і раніше, воно, в переважній більшості займалося сільським господарством. Торгівля в Іршаві обмежувалася кількома магазинами, корчмами, рестораном. Щотижня в Іршаві відбувалися ярмарки і ринки.

Наприкінці 30-х років XX ст. в Іршаві діяли початкова і горожанська школи та дитсадок. Охорону здоров’я селян забезпечували два приватні заклади, які обслуговували також жителів усієї округи.

У роки Другої світової війни на Іршавщині діяв об’єднаний угорсько-український партизанський загін Дюли Уста та Івана Прищепи. Він налічував близько 300 бійців. Іршавчани активно допомагали партизанам. 25 жовтня 1944 року військові частини 4-го Українського фронту визволили Іршаву.

Після возз’єднання Закарпатської України з Радянською Україною, Іршава стала центром однойменного адміністративного округу, а згодом району.

В 1947 році її було віднесено до категорії селищ міського типу.

У повоєнний час Іршава стала промисловим центром – продукувала 57% продукції всього району. Тут запрацювали маслозавод, АТП, ткацька ф-ка, комбінат гнуто-столярних меблів, винзавод, промкомбінат та ряд об’єктів соціальної сфери – нова районна лікарня, поліклініка, 8-річна школа, будинок культури, радіовузол, будинок піонерів, широкоекранний кінотеатр, амфітеатр, музична школа, бібліотека.

У 1982 році смт. Іршава перейменовано в місто.

На сьогодні Іршава – це сучасне  місто (10 тис. осіб), районний центр Закарпатської області з рядом приватних підприємств харчової, деревообробної, легкої та металообробної промисловості в поєднанні з відносно розвинутою інфраструктурою.

Цікавий і допитливий турист в Іршаві зможе відвідати столітню залізничну станцію і на власні очі побачити механізми за допомогою яких керували рухом поїздів у повоєнний час, проїхатися по вузькоколійці на уже незвичному для нас «маленькому поїзді», помилуватися краєвидами Боржавської долини з гори Стремтура, побачити води Іршавки з легендарного моста спорудженого за чехословацького правління та доторкнутися до справжньої історії відвідавши районний історико-краєзнавчий музей.