Ужгородський універмаг «Україна» – візитка міста чи його раритет? ФОТО

В Ужгороді є декілька торговельних центрів, тісно пов’язаних із розвитком міста. Серед них універмаг «Україна».

Здається, немає в місті такого жителя, який би хоч раз не побував тут. Я неодноразово помічала, як люди шукають якийсь об’єкт за адресою і не знають, як туди потрапити, а одна підказка: «Та це ж біля «України» одразу виправляє ситуацію. Бо на площі Кирила і Мефодія універмаг стоїть уже близько півстоліття.

За цей час у місті відкривалися і закривалися тисячі торгових закладів. На зміну одним власникам приходили інші, вивіски змінювалися із блискавичною швидкістю. І мало коли в цій круговерті думали про людей. Головне – набити свої кишені, а там хоч трава не рости.

Пам’ятаю себе малою дівчинкою, для якої похід в «Україну» був справжнім святом. Там продавали безліч різноманітних товарів, що тоді здавалося дивом. Але часи змінюються, змінюються і люди, їхні звички та уподобання. Від спогадів про «Україну» залишилася хіба що назва. Бо місто розвивається і повинно йти в ногу з часом. Міська влада ніби забула за цей маленький шматочок історії Ужгорода. А починалося все так…

Будівельний «бум» 60-х

«У 60-ті роки Ужгород разом з усією країною переживав новий будівельний сплеск», – пише у своїй книзі «Ужгород крізь віки» доктор історичних наук Сергій Федака.

21 січня 1960 року міськвиконком прийняв рішення № 27 «Про комплексну забудову проспекту 40-річчя Жовтня» (теперішній проспект Свободи). Тоді ж було прийнято рішення про будівництво універмагу «Україна».

Проспект простягався від площі Б. Хмельницького й аж до вокзалу. Щоправда, забудова його спершу велася тільки на відрізку від вул. Перемоги (Капушанської) до Заньковецької.

На початку 60-х років звели багато житлових будинків, куди заселилися тисячі людей, яким необхідно було мати поряд торговельний комплекс з промисловими товарами і товарами побутової хімії. Таким для них став універмаг «Україна». Хоча рішення про будівництво було прийнято у 1960 році, зводити цей торговий об’єкт, на думку Сергія Федаки, почали тільки у 1965. Будівельні роботи тривали чотири роки.

Формула трьох «У»

У газеті «Закарпатська правда» за 19 вересня 1969 року про відкриття універмагу був надрукований репортаж. Автор Ю.Сухан розповідав читачам про це ось так…

18 вересня 1969 року відбулося урочисте відкриття «України». Три «У» стали фірмовою емблемою магазину. Її можна було побачити на сарафанах та піджаках працівників універмагу, на обгортковому папері та бланках торгового центру. На той час магазин обслуговувало 150 чоловік. Дев’ять секторів розміщалися на двох поверхах, а під землею знаходився ще один, зайнятий під склад.

Будівництво універмагу здійснювало будівельне управління тресту «УКРТОРГБУД». Проект постійно вдосконалювали в процесі будівництва. Тож на той час він був одним з найкращих, оскільки відповідав усім вимогам держстандарту.

Спершу виношували ідею наростити ще один поверх будинку, а на даху обладнати ресторан під відкритим небом. Планували також оздобити фасад алюмінієм, щоб універмаг був привабливим і слугував окрасою площі.

Такий магазин став неабияким подарунком містянам. По-перше, універмаг працював на самообслуговуванні, з відкритою викладкою товарів. Покупцеві більше не потрібно було витрачати час на зайві розпитування. Товар лежав просто перед носом – речі можна було взяти до рук, роздивитися.

Уперше між секціями і складами в підвалі встановили внутрішній телефонний зв’язок і ліфт. На той час це було справжньою диковинкою. Інтер’єр закладу також не переставав дивувати відвідувачів. У секціях було світло і просторо. Скляні стіни, яскраві лампи, живі квіти – усе це створювало затишок і підносило настрій покупців.

Дивиною для ужгородців було й те, що в магазині працювала кав’ярня, де кожен міг випити горнятко кави і трошки перепочити. А ще маленьке ательє, аби підігнати придбаний товар, який не підходив за розміром.

Одна із продавчинь, яка працювала в універмазі в ті часи пригадує. Товару завезли приблизно на 1 млн карбованців. Працівниками магазину були здебільшого молоді хлопці й дівчата, які дуже відповідально ставилися до своєї роботи. План товарообігу завжди виконувався на 100%.

Універмаг, який витримав лихі 90-ті

Але час ішов, усе змінювалося, і країна теж. 1991 рік – час здобуття незалежності. Саме тоді почалася приватизація державних об’єктів.

Працівники того чи іншого підприємства одержували ваучери, які вказували на частку їхньої власності в приватизованому майні. Таким чином ті, хто трудився в універмазі, змогли поступово викупити собі певну кількість товару та місце в торговому центрі. Тим паче, що ваучери можна було як продати так і придбати. Ті, які мали достатньо ваучерів, оформляли всі потрібні документи і ставали власниками відділів, де раніше працювали. Спочатку розпродавали старий товар, а згодом уже могли завозити і новий. Бізнес потрохи набирав обертів. Приватизація тривала з 1992 до 1995 року.

26 травня 1995 році було укладено договір купівлі-продажу державного майна при викупі між регіональним відділенням Фонду державного майна України в Закарпатській області та Організації орендарів ДПРТ «Торговий дім» – Універмаг «Україна». Вказаний у цьому договорі об’єкт було продано за п’ятдесят мільярдів триста вісімдесят шість мільйонів карбованців. Тож з моменту підписання цього документа право власності на універмаг отримали орендарі. Тоді універмаг нараховув близько 80 приватних підприємців.

Конкуренція – страшна річ

Та з кожним роком старі магазини дедалі більше програвали в конкуренції з новоствореними супермаркетами. І це зрозуміло. Площа нових торгових центрів, а також кількість і різноманіття товару дозволяла «шопінгувати» тут цілий день. Усе це стосується й ужгородського універмагу «Україна». Людей, що хотіли робити покупки саме тут, ставало дедалі менше. Біля відділів і полиць можна було побачити клієнтів, але здебільшого їхні візити мали екскурсійний характер. Та й сам універмаг за роки втратив свій блиск і красу. Все, що колись здавалося дивним і неординарним, тепер бажало бути кращим.

Тож універмаг «Україна» працював, але перетворився на раритетну візитку Ужгорода. Та, на мою думку, старі торговельні заклади не для того існують у місті, щоб бути дороговказами. А для того, щоб прикрашати наше місто, радувати його жителів і гостей.

За дивним збігом обставин, на місці колишнього універмагу тепер можна побачити величезне згарище. Хто допоміг «Україні» відійти в минуле, з часом з’ясує слідство. Люди подейкують, що в цьому зацікавлено багато осіб… Але це все тільки припущення. Тож поживемо – побачимо. Щоправда, дуже хочеться вірити, що все зміниться на краще.

Христина БІКЛЯН