Ужгородські гідранти, як релікт минулої епохи

Вони наче й однакові, принаймні, колись їх випустили однаковими, але час і 80 з гаком років служби зробили з них індивідуальностей. Дата народження точно вказана – 1930, так само як і дата гарантії – 2013.

Тобто, всі вони могли б іще функціонувати за умов належного догляду фірмою, яка їх встановила і запустила. У мене, наприклад, немає жодних підстав сумніватися в цій гарантії. Але історія склалася не на користь гідрантів, і, починаючи з приходу радянської влади, вони не мали належного догляду, тож тепер в робочому стані лише кілька з них.

Вул. Лучкая, 26

Раніше на гідрантах ще були бронзові кріплення та ланцюги. Але вже давно їх покрали. На деяких із них залишились кришки, які приховують кріплення, з написом: “Ing. J. Maticka. Praha”. Від Олега Олашина дізналась, що це фірма інженера Ярослава Матічки, яка розташовувалась у празькому районі Карлін. Вони випускали помпи, водяні котли, гідроарматуру та гідранти. Також фірма займалась проектуванням гідротехнічних споруд, водогонів, каналізації.

Пам’ятники гідрантам чехословацької та радянської доби біля будівлі Водоканалу м. Ужгород. На світлині праворуч – повністю укомплектований пожежний гідрант.

На сайті Transcarpathian Heritage є їхні рекламки  . І мапа розташування на окремій сторінці, присвяченій ужгородським пожежним гідрантам
. Текст на титульній сторінці сайту: “Колись їх було майже півтисячі. Зараз залишилось близько 80, і з кожним роком стає дедалі менше.” У моїй колекції є світлини 67 зних, отже, є привід ще не раз прогулятись містом.

Мапа гідрантів на сайті Transcarpathian Heritage. Hydrants

Колись, за моє дитинство, гідранти траплялись у центрі чи не на кожному кроці. Вони були непомітною частиною екстер’єру, як паркан, дерево чи безпритульний пес. Просто є собі і є. Але зараз їх стало значно менше. Ними не користуються за призначенням, як, наприклад, у Нью-Йорку. Хоча чому б їм не бути ужгородською візитівкою? Нью-Йорк чи Бостон не гребують.

Вул. Острівна, 21

Особисто для мене гідранти – це найкращий ужгородський пам’ятник. Найбільша інсталяція, пам’ятник добі, Цивілізації. Найкоротша Цивілізація – Чехословацька республіка на території Закарпаття (тобто, Карпатська Русь у складі Чехословацької республіки) – це справжня Римська імперія для наших територій. Не та, що Священна, а просто Рим.

Гідрант у внутрішньому дворі будівлі Закарпатського обласного художнього музею ім. Й. Бокшая, пл. Жупанатська, 3. Тут добре видно, наскільки опустився рівень вулиці за останній час.

Суттєва різниця, звісно, є – урядові Масарика Підкарпатську Русь, знедолений, змарнілий край, нав’язали, це був швидше тягар. Чехи за ці землі не боролись як заведено було у римлян. Але, отримавши, почали перетворювати на ідеальну територію зі зручною інфраструктурою. За 20 років встигли достатньо багато. Якщо пройтись поверхнево, торкнутись лише тих пунктів, які вплинули на візуальний образ міста, то кожен аспект є для мене ознакою цивілізації та свідчить про найвищий рівень підходу до побудови суспільства. Нам не завадило б принаймні зберігати те, що вони нам полишили. Ось кілька з них:

– Здоров’я. Впорядкування русла річки Уж, що вирішило не тільки проблему регулярних затоплень цілих районів міста, а й припинило епідемії, викликані антисанітарними умовами в районі Малого Ужа. Як приємний бонус – 6 впорядкованих набережних, створених для відпочинку, панорамних краєвидів і банально – краси.

Гідрант по вулиці О. Фединця, 15. Колись тут протікав Малий Уж. На прикладі цього гідранта видно, наскільки піднявся рівень вулиць з 1930-х років.

 – Освіта. Виступивши на контрасті з попередниками, чехи збудували нові сучасні школи, запровадили систему освіти мовою краю. Те саме стосується і періодики та книгодрукування. Уряд Чехословацької республіки всіляко сприяв вивченню русинської мови. Шкода, що не встигли збудувати університет. Тоді б не було стільки невігласів, які зараз нищать архітектурний та культурний спадок. Але це вже інша тема.

– Архітектура. Звичайні коробки в очах любителів розцяцькованої “тортової” архітектури різних еклектичних стилів і щастя для фанатів баухаузу, ар-деко та функціоналізму. Вишуканість та індивідуальність ужгородських проектів гідна Праги, Неаполя чи Відня – тих міст, де функціоналізм розквітнув особливо яскраво.

Вул. Капушанська, 24, один із трьох гідрантів у дворі обласної лікарні ім. А. Новака.

Чітко продуманий і виважений генплан міста вписаний у ландшафт, збережені основні пам’ятки архітектури попередніх періодів. Урядовий квартал з усіма необхідними атрибутами держави в передчутті війни: власне будівля уряду, суд, в’язниця, жандармерія, контррозвідка, лікарня, пошта, поліція та інше. Житлові будинки для урядовців, вілли для військових пенсіонерів та скромні приватні будиночки для урядової еліти – все поруч. Кожен проект максимально відповідає призначенню, кожне вікно, двері чи розташування бюро в кабінеті прораховано математично точно. Функціоналізм – він такий. Все для людей. При цьому, найбільш трендовий стиль того часу дозволяє проектувати урядовий квартал як досконалу сучасну фортифікаційну систему. Враховано бомбосховища, вентиляції, і зручні стрілкові позиції на балконах чи у високих підвалах.

Вул. Базилевича, 5. Функціоналіська вілла 1930-х років зі збереженим флагштоком тих часів і пожежним гідрантом поруч.

– Інфраструктура та дороги. Скрізь, куди простяглася імперія римлян, досі служать віадуки, акведуки та бруковані дороги. До приходу чехів в Ужгороді було всього кілька брукованих вулиць, і то з’явились вони за часів Австрійської імперії лише в середині 19-го століття.

Вул. Бращайків, 7. Пожежний гідрант на тлі бруківки чехословацького періоду.

За більш ніж 80 років активного користування нашій бруківці би нічого й не було – ні значних просідань, ні викривлень, якби не перманентні ремонти труб. Якщо хтось колись асфальт потім і латає, то бруківка тільки нищиться, просто губиться, бо її не повертають на місце.

Гідранти є видимою частиною ще однієї цивілізаційної ознаки – водогінної системи. З її появою наше місто стало дійсно Містом. Буквально за останніх 2-3 роки ще кілька гідрантів зникло з центру міста. Мрію, щоб збереглись усі, хто наразі вижив.

Цьому гідрантові пощастило – він під наглядом. Коли я намагалась його сфотографувати, власниця будинку негайно вийшла і поцікавилась, навіщо. Зрозумівши, що злих намірів я не маю, розповіла, що фарбує цей гідрант щороку і слідкує за ним. 

Ліна Дегтярьова, uzhgorod.in.