Історія найглибшої водойми Ужгорода – радванського кар'єру

В Ужгороді є безліч цікавих архітектурних пам’яток різних історичних епох, які дуже гармонійно вплелися у історію міста. Проте є й цікаві природні пам’ятки, які вже давно також стали органічним цілим надзвичайно багатої і цікавої історії міста над Ужем. І однією із таких природних пам’яток, якої все ж таки торкнулася рука людини, є давнє геологічне утворення у нині закритому й затопленому Радванському кар’єрі на східній околиці міста.

Як вважають учені, цей вулканічний купол утворився ще кілька мільйонів років тому. Загалом це чудовий краєвид, який утворений базальтовими стовпами, що просто-таки нависають над штучним озером, а сам камінь природа розфарбувала у різні кольори та дуже дивні візерунки. Щодо наукової назви цього каміння, то це – андезити пізнього сармату-панону.

Загалом цей кар’єр уже багато років є одним із найбільш відвідуваних місць відпочинку для ужгородців. Тут, до речі, часто медитують, тренуються бігуни, плавці та ватерполісти, а на вихідних сюди приходять сотні містян зі своїми дітьми позасмагати й поплавати.

Що цікаво, навколо цього кар’єру вже давно побутує дуже багато легенд, і серед багатьох ужгородців він дійсно викликає неоднозначні емоції. Та, поряд із цим, усіх цікавить справжня історія цієї найглибшої рукотворної водойми Ужгорода (глибина кар’єру за різними оцінками сягає від 24 до 40 метрів – авт.).

Як відомо, заселена людьми Радванська гора була ще у період кам’яного віку. Підтвердженням цьому є понад 5 тисяч різноманітних знарядь праці, які були знайдені у товщі гори у кінці 1950-х років. Це одне із найстаріших місць поселення первісних людей на території Ужгорода поряд зі знайденими поселеннями на Замковій горі та на території Оноківців. Цю інформацію підтверджують відомі дослідники Ужгорода, зокрема Йосип Кобаль і Тетяна Літераті. Так, пані Тетяна зазначає, що велику частину знарядь праці місцевий «краєзнавець Петро Сова знайшов під час розробки кар’єру у кінці 50-х років минулого століття, іншу частину – неподалік».

Професор Ужгородського університету Сергій Федака також торкався цього питання. Зокрема, на думку Сергія Дмитровича, досліджувати історію та археологію людських поселень на цьому місці дуже важко, адже саме місто стоїть на вулканічних породах. І саме через це усі знахідки на радванській горі справді унікальні.

За інформацією Тетяни Літераті, яка спирається на праці старших дослідників, ця стоянка містить кілька археологічних шарів. А це значить, що тут проживали люди, які згодом перекочовували, а на їхнє місце приходили інші.

Такої ж думки дотримується і вже згадуваний Сергій Федака, який також вважає, що на радванському кар’єрі видобували каміння ще первісні люди.

До таких висновків дослідники прийшли після того, як було встановлено, що знаряддя праці, котрі були знайдені на місці стоянки, виготовлені саме з місцевого – радванського андезиту. І, на думку дослідників, у ті часи тут ще не існувало промислового видобутку каменю, його видобували лише за потреби і досить рідко.

Можливо, промислову розробку кар’єру на Радванській горі розпочали саме у часи входження нашого краю до складу Австро-Угорщини (друга половина ХІХ ст. – авт.). Є й протилежні думки – деякі дослідники (Йосип Кобаль – авт.) вважають що радванський кар’єр існував за часів входження Закарпаття до складу Чехословаччини і належав кільком заможним громадянам.

Що б не казали дослідники, але на початку ХХ століття у кар’єрі вручну працювало близько 300 людей, тож, він був досить великим підприємством як для того часу. Тут вироблялися своєрідні кам’яні заготовки, які використовувалися при будівництві мостів та тунелів. А «готова» продукція вже з кар’єру вивозилася за допомогою гужового транспорту.

Після Другої світової війни, із приходом на Закарпаття радянської влади, підприємство було націоналізоване і так згодом з’явилося «Радванське кар’єроуправління». У планах тодішньої комуністичної влади це підприємство мало серйозні перспективи. Тому поруч із самим кар’єром одразу звели завод, де видобутий камінь подрібнювали.

Відома дослідниця «Втраченого Ужгорода» Тетяна Літераті пише, що старожили – працівники підприємства розповідали їй наступне: «Поклади андезиту там дуже великі, умови для розробки – хороші. Коли ми там почали працювати, час від часу стали знаходити цікаві речі: археологічні цінності, а пізніше, на більшій глибині, – відбиток доісторичної риби у камені. Андезит у цьому кар’єрі має хорошу якість. Колір каменю коливається від сірого до чорного, а застигла лава колись сформувала на породі дивовижні малюнки».

До речі, саме з видобутого у кар’єрі андезиту на заводі формували відому у народі «коцку», якою вимощені дороги Ужгорода, а також плитки для облицювання. Крім цього, саме тут у кінці 1970-х почали виготовляти великі плити для мощення тротуарів. Колись, цими плитами було викладено навіть тротуари на проспекті Свободи та площу перед легендарним для містян та вже давно згорілим універмагом «Україна».

Але, як розповідають ужгородські старожили, працював радванський кар’єр досить короткий термін. І причиною цьому, за легендою, стала неординарна подія, – якось одного вечора працівники кар’єру, завершивши свою зміну, пішли додому. А коли вранці повернулися, то не впізнали робочого місця – за ніч його повністю затопила вода, поховавши при цьому всі залишені звечора інструменти та важку робочу техніку.

І за десятиліття ця історія обросла ще більшими легендами, але працівники кар’єру з посмішкою зазначають, що це не більше ніж чергова байка для переляканих туристів.

На думку дослідників, робота у кар’єрі припинилася зовсім із інших причин. Саме у кінці 1970-х років при видобуванні каменю у нижній частині кар’єру починає використовуватись вибухівка. І такий «потужний» метод видобутку спричинив численні ушкодження будинків жителів цього району міста, які почали постійно писати скарги тогочасному керівництву міста. Скаржники бідкалися, що ударна хвиля від вибухів пошкоджує їхні будинки і вони бояться там жити.

Таким чином ця проблема тягнулася аж до 1979 року, коли було прийняте рішення про його закриття. А для того, щоб якось компенсувати роботу радванського кар’єру, було вирішено надати відповідну ділянку для видобування каменю в сусідніх Оріховцях.

На сьогодні існуючі вулканічні породи становлять серйозний інтерес для кількох компаній, які займаються виробництвом будівельних матеріалів. І саме звідси проходить відвантаження сировини для зведення автомобільних трас, транспортних споруд, насипів залізниць тощо.

У кар’єрі також ведеться активний видобуток каменю, базальту, гряди якого мають темно-сіре забарвлення. Загалом, радванський кар’єр займає територію площею у 5 га.

Юрій КОПИНЕЦЬ