Кельтські жорна з Галіш-Ловачки

Кельтські жорна ІІІ століття до нашої ери, виявлені на західній околиці Мукачева у ремісничому центрі з укріпленим поселенням (оппідумом). Він займає північно-східну частину гори Галіш, підніжжя західних схилів гори Ловачки та невелику западину між ними. Це був своєрідний промисловий центр, де зосереджувалися різні види ремесла.

Латенська культура була поширена від Британських островів на заході й до Карпат на сході, від берегів Скандинавії до південних схилів Альп. У сфері культурного впливу виявилися й землі, що оточували цю культуру. Її носіями були племена кельтів (галли, як їх називали римляни), які протягом VІ–V ст. до н. е. на основі античної цивілізації створили самобутню культуру. Первісною областю, звідки розселялися кельти, була територія північно-західних Альп – басейн річок Рейна, Сони й Луари та верхів’я Дунаю.

На рубежі IV–III ст. до н. е. Закарпаття теж включається в ареал дії латенської культури. Вона не тільки впливає, її носії – кельти – безпосередньо проникають на територію краю та співіснують із місцевим населенням. Найвищого розквіту латенська культура на Закарпатті досягла у ІІ–І ст. до н. е., коли залізо ввійшло в усі сфери життя, з’явилися передумови для налагодження внутрішнього й міжплемінного обміну, створення виробничих центрів. Такий ремісничий осередок з укріпленим поселенням – городище (оппідум) – виник на західній околиці Мукачева.

Перші латенські пам’ятки на Закарпатті стали відомими завдяки Т.Легоцькому вже в 1844 році. Тоді випадково біля Мукачева було відкрито поховання людини в прямокутному кам’яному ящику в супроводі кільканадцяти срібних монет-імітацій тетрадрахм Філіпа ІІ Македонського та його сина Олександра Великого. Пізніше Т.Легоцький виявив на гірках Галиш і Ловачка латенське поселення, де зібрав залізні знаряддя праці, ліпний і гончарський посуд, бронзові й залізні прикраси, залізну зброю, побутові речі.

За багатством здобутого інвентарю городище Галіш і Ловачка займає одне з п’яти перших місць серед провідних латенських пам’яток Європи. Очевидно, свого часу тут процвітав один із найбільших ремісничих центрів на Європейському континенті. У Галіш-Ловачці знайдено ряд речей, датування яких не викликає особливих заперечень. До них належать монети, псалії, мечі, ланцюжки, ножні браслети, фібули, графітова кераміка, латенський виробничий інвентар, запозичений від кельтів і пристосований до місцевих умов, пише Павло Пеняк. На думку В.Бідзілі, усі ці речі та технічні надбання свідчать, що латенські артефакти Закарпаття належать до періоду від рубежу ІІІ–ІІ ст. до н. е. і до початку І ст. н. е

Жорна, ймовірно, знайшов основоположник закарпатської археології Тиводар Легоцький. На фото, де він стоїть перед своїм будинком у Мукачеві (1911 рік), чітко видно подібні до цих кельтські жорна.

Сьогодні вони зберігаються у Закарпатському краєзнавчому музеї і виставлені у залі, присвяченому видатному закарпатському вченому Тиводару Легоцькому.

До речі, сьогодні на Закарпатті виявлено близько 40 поселень латенської культури відкритого неукріпленого типу. Вони розташовані в основному в двох природних зонах – низовинній і передгірській, що були найбільш придатні для землеробства та скотарства. На Притиській рівнині стали відомими поселення в селах Ратівці, Довге Поле, Середнє Ужгородського району, Дийда, Вилок, Нове Клиново, Олешник, Чепа Виноградівського району, Дерцен, Клячаново Мукачівського району.