Ядерне Закарпаття часів СРСР. Фото

Її звали Р-5М або за класифікацією НАТО – SS-3. Shyster.21 червня 1956 року Р-5М була прийнята на озброєння в СРСР.

Це була перша радянська балістична ракета з ядерною боєголовкою. Про її існування за кордоном дізналися тільки після того, як Р-5М взяла участь в параді на Червоній площі …

Розробка ракети Р-5 було розпочато в конструкторському бюро Сергія Корольова НДІ-88 у 1949 році. Перший старт з полігону Капустін Яр відбувся 15 березня 1953 р., а останній – в лютому 1955 року. В цілому запустили 34 ракети, причому невдалими виявилися всього три пуски з перших серій випробувань.

Перший в країні – і в світі запуск балістичної ракети з ядерною бойовою частиною був приурочений до початку ХХ з’їзду КПРС і отримав кодову назву «Байкал». Ракета Р-5М вперше в світі пронесла через космос головну частину з атомним зарядом. Пролетівши 1200 кілометрів, головка без руйнування дійшла до Землі в заданому районі, чітко спрацював ударний детонатор, і наземний ядерний вибух ознаменував в історії початок ракетно-ядерної ери. Тоді потужність вибуху бойової частини була зменшена до 80 кт.Ніяких публікацій з приводу цієї історичної події не було. Американська техніка тоді ще не мала системи виявлення ракетних пусків. Тому факт атомного вибуху був відзначений Заходом як чергове наземне випробування атомної зброї.21 червня 1956 ракета Р-5М була офіційно прийнята на озброєння. Після цього почалося прискорене розгортання нового комплексу. Про появу у Радянського Союзу нової, небаченого досі зброї, світ дізнався восени 1957 року. 7 листопада декілька транспортних установок з Р-5М взяло участь в параді з нагоди 40-річчя Жовтневої революції. Саме так, за традицією, радянське керівництво демонструвало іноземним дипломатам нові зразки озброєння.

Р-5М під час параду на Червоній площі (1957).

Значного розміру ракети (довжина – 20,8 метра, діаметр – 1,65 метра, стартова вага – 29,1 тонни) проїхали по Червоній площі, переконуючи світ, що у Радянській армії є найсильніший засіб для доставки атомної зброї. Новинка отримала індекс НАТО – SS-3 Shyster. Р-5М дійсно була досить прогресивною для свого часу зброєю. Вже до кінця 1956 року на бойове чергування поставили 24 ракетних комплекси, через рік їх число подвоїлося. Дослідні зразки ракет Р-5 і Р-5М проводилися на заводі №88 в підмосковних Митищах, а трохи пізніше – на дніпропетровському заводі №586.

Р-5. 8А62 [SS-3. Shyster]

На відміну від схеми установки на пусковий стіл за допомогою лафета, прийнятої для ракет Р-1 і Р-2, була розроблена і запропонована нова схема установки ракети за допомогою установника і підйомно-транспортного візка, яка веде до значного скорочення часу та спрощення цієї операції.

Установки ракети на пусковий стіл за допомогою лафета.

Конструкторам вдалося автоматизувати процес запуску (це було пов’язано з наявністю ядерного боєзаряду на борту), але передстартова підготовка була тривалою. Спочатку для приведення ракети в стан бойової готовності було потрібно 30 годин. Пізніше, за рахунок поліпшення організації роботи, час підготовки скоротилося до 5-6 годин. Час передстартової підготовки становила 2 години.

В якості маршового двигуна на ракеті застосовувався РРД РД-103 з тягою на землі до 41 т, розробки ОКБ В.П. Глушко. В якості компонентів палива використовувалися 92% етиловий спирт і рідкий кисень.Обидва паливні баки ракети були несучою конструкцією. Ракета не могла зберігатися в заправленому стані. Бак кисню не мав теплоізоляції, підвищене випаровування рідкого кисню компенсувалося автоматизованою системою дозаправки, що вироблялася безпосередньо перед стартом. Для поповнення постійно википаючого кисню було потрібне створення ємностей зберігання в районах базування ракетних частин. Великі складності при використанні та забезпеченні боєготовності ракет Р-1, Р-2, Р-5 і Р-5М виникали через застосування низькокиплячого окислювача – рідкого кисню. У моменти, коли ракету необхідно тривалий час тримати на стартовому столі постійно готовою до пуску, комплекс Р-5М не міг перебувати в заправленому стані більше 30 діб – не вистачало запасу рідкого кисню в ракетній частині.Для поповнення втрат на випаровування з баків доводилося використовувати цілий флот танкерів і термостатичних автоцистерн для перевезення рідкого кисню з кисневих заводів до місця дислокації ракет, або мати такі заводи в районах базування ракетних частин, що позбавляло комплекс рухливості, робило його легко вразливим, обмежуючи можливість його застосування.Для експлуатації ядерних головних частин сформували спеціальні військові підрозділи. У період становлення Ракетних військ через відсутність сховищ зберігання головних частин ракет у військах і їх підготовка до бойового застосування проводилися в тимчасово пристосованих спорудах, в спеціальних залізничних вагонах, спец. автомобілях, наметах. Головні частини для наступних пусків ракет подавалися в РТБ з частин центрального підпорядкування.

Вся операція проводилася настільки таємно, що про неї не знало навіть вище керівництво НДР.

У січні 1959 року керівництво СРСР ухвалило рішення про переміщення в НДР (Німецька Демократична Республіка) частин 72-ї гвардійської інженерної бригади РВГК під командуванням полковника Олександра Холопова, озброєної ракетами Р-5М. У лютому 1959 бригада в повному складі розпочала рух з села Ведмідь в місто Гвардійськ, Калінінградської області. Однак в Гвардійську особовий склад висадився із залізничних ешелонів, і були вивантажені озброєння і техніка одного дивізіону. Інші два дивізіони відправилися далі – в НДР.Після прибуття в НДР дивізіони та управління бригади були таємно розміщені поблизу міста Фюрстенберга, в 80 кілометрах від Берліна, в лісистій, прихованої від стороннього погляду місцевості, але з досить зручними під’їзними залізничними коліями. У травні 1959 року було завершено роботи з будівництва бункера завдовжки в 150 і шириною в 25 метрів.

Розміщення 12 ракет біля м.Фюрстенберг (80 км від Берліну. 1959).

Всього на територію НДР було перекинуто 12 ракет. Чотири ракети були націлені на Англію, вісім – на Париж, Брюссель, Бонн і Рурську промислову область Німеччини. Вся операція проводилася настільки таємно, що про неї не знало навіть вище керівництво НДР. Вже в серпні 1959-го радянську атомну зброю несподівано передислокували в Калінінград – в цей час у війська вже почали надходити перші ракети Р-12, що володіли дальністю стрільби понад 2000 км, і необхідність розміщення ракетних комплексів за межами країни відпала.

Закарпатська ядерна історія

З 1959 по 1965 роки 2 ракетних дивізіону (8 ПУ) несли бойове чергування в Закарпатті, в лісах, біля сіл Гут і Рафайново!

Ракетні бази біля сіл Гут і Рафайново (1959-1965).

1-й РДН з 4 наземними стартовими позиціями БД Р-5М знаходився в лісі біля села Рафайново (48 ° 18’41 “пн. Ш. 22 ° 30’51” в. Д.).2-й РДН з 4 наземними стартовими позиціями БД Р-5М знаходився в лісі біля села Гут (48 ° 17’06 “пн. Ш. 22 ° 35’57” в. Д.).Дальність польоту ракет (1200 км) дозволяла вразити об’єкти на території таких країн НАТО, як: Австрія, Італія, Німеччина.

Радіус враження ракет Р-5М з ракетних баз Закарпаття (1959-1965).

У 1959 році в СРСР було 48 ядерних балістичних ракет Р-5М, 8 з них знаходилися в Закарпатті (17%)!Потужність бойової ядерної частини ракет становила 300 кт (15 Хиросим).Головними факторами ураження ядерного вибуху є: ударна хвиля, термальне випромінювання, іонізуюча радіація і радіоактивне зараження місцевості.Ядерний вибух потужністю 300 кт має такі характеристики вражаючих факторів (на прикладі Мукачева):