Археологічні студії Федора Потушняка

Серед переліку імен Срібної Землі 30–40-х років ХХ ст., які подарувала нам історія, виділяється постать Федора Потушняка (1910–1960) – письменника, історика, етнографа, філософа, археолога, педагога, 110-річчя від дня народження якого відзначається 27 лютого цього року. Широкий загал найкраще обізнаний з його літературною творчістю, меншою мірою з етнографічними дослідженнями. Водночас археологічна спадщина вченого відома лише вузькому колу фахівців-археологів. Тому вважаємо за потрібне хоча б у загальних рисах ознайомити шановного читача з тим доробком на ниві відтворення давнього минулого краю, який залишив по собі вчений.

Великі Лази. Глечик з могильника, енеоліт

Уперше Федір Потушняк познайомився з археологією як наукою в 1932 році, навчаючись у Карловому університеті Праги. Будучи студентом, у рідному селі Осій він відкрив і частково дослідив групу курганів, які пізніше було віднесено до куштановицької культури (VII–III ст. до н.е.). Поглиблював свої фахові знання з археології в 1947 році, коли проходив курси підвищення кваліфікації педагогічних кадрів на кафедрах археології та етнографії Московського державного університету. У 40–50-х роках ХХ ст., працюючи викладачем, пізніше доцентом кафедри загальної історії Ужгородського університету (тепер УжНУ), незважаючи на те, що не був професійним археологом, вніс вагому лепту в становлення закарпатської археології. З іменем Ф.Потушняка пов’язується відродження традицій, започаткованих ще «батьком» закарпатської археології Т.Легоцьким, із нагромадження джерельної бази.

Протягом 1946–1959 років Ф.Потушняк провів археологічні розкопки в більше ніж 40 населених пунктах області, вивчивши понад 80 різних пам’яток. Його не можна вважати вузьким спеціалістом у галузі того чи іншого періоду археології Закарпаття, бо науковий пошук ученого охопив старожитності палеоліту, неоліту, енеоліту, доби бронзи, ранньозалізного віку, середньовіччя. З огляду на те, що культурний шар більшості пам’яток сьогодні знищений різними земляними роботами, будівництвом, здобутий Ф.Потушняком археологічний матеріал залишається єдиним джерелом про ці артефакти.

Польові дослідження Ф.Потушняка мали переважно розвідково-рятувальний характер, продиктований фінансовими можливостями вченого. Майже не фінансуючись державою, вони здійснювалися за його власні кошти. Фіксації здобутого матеріалу вчений приділяв чи не найбільше уваги. Будучи людиною творчою, з притаманною скрупульозністю він описує здобуті джерела до найменших дрібниць. Зібраний археологічний матеріал задокументовувався на рівні тогочасних вимог і тому зберігся до наших днів як повноцінне джерело. Керамічний матеріал дав змогу згодом реставрувати немало цілих форм посуду. Збереглися рукописні звіти по кожній дослідженій пам’ятці з фотоілюстраціями, графічними кресленнями.

Ф. Потушняк

Археологічна наука завдячує Ф.Потушняку відкриттям та частковим дослідженням старожитностей доби кам’яного віку в селах Дерцен, Неветленфолу, Великі Лази, Оріховиця, Осій, Підгорб, Дубрівка, поселенні Ужгород-Керамос. Усього протягом 1947–1959 років дослідник відкрив понад 50 невідомих до того різночасових пам’яток кам’яної доби. Серед артефактів епохи бронзи, які вивчав учений, Чопівці, Ромочевиця, Верхні Ремети, Сільце, Кибляри, Горбок, поодинокі скарби (Мала Бігань, Бородівка, Андріївка, Богаревиця). До речі, у Чопівцях було виявлено залишки найдавнішого в Україні глиняного дистиляційного пристрою, який датується ХІІ ст. до н.е. і належить носіям гавської культури. На жаль, у зв’язку з відсутністю аналогій Ф.Потушняк не зміг визначити його функціонального призначення. У 1954 році на багатошаровому (бронза, залізний вік) укріпленому поселенні поблизу села Клинова Мукачівського району вчений відкрив залізоробний металургійний центр рубежу – початку нашої ери – один із найбільших у Європі.

Ф.Потушняк провів розкопки могильника у Великому Березному, матеріали якого започаткували систематичне вивчення початкового етапу доби раннього заліза на Закарпатті і стали ключовими для виділення окремого горизонту старожитностей, який у літературі отримав назву передкуштановицького. Серед пам’яток раннього заліза, відкритих і досліджених ученим, курганні групи біля села Осій, Дунковиця, поселення в Глибокому. Дослідник виявив ряд поселень пізньолатенського часу, що дозволило вже в 70-ті роки минулого століття дійти висновку, що в часи панування кельтів у Тисо-Дунайському басейні тут проживало місцеве населення, яке засвоїло здобутки кельтської цивілізації і разом з ними продовжувало її збагачувати. Як прихильник автохтонного розвитку місцевого населення Ф.Потушняк вивчає артефакти першої половини І тис. н.е., пов’язуючи їх з культурою «полів поховань» (Ужгород, Бобове), носії якої взяли участь у формуванні слов’янського етносу. Сьогодні частина вчених вважає, що ці пам’ятки належали германським племенам пізньоримського часу.

Енеоліт.Кераміка і камяні знаряддя праці полгарської культури

Протягом 1950–1955 років Ф.Потушняком було виявлено, обстежено й частково розкопано ряд слов’янських (частково римських та середньовічних) старожитностей в Ужгороді, Лісковому, Дерцені, Лавках, Чинадійові, Оріховицях, Глибокому, Осої. Серед відкритих ученим пам’яток ключове значення мав ґрунтовий могильник з тілоспаленням в Ужгороді (кар’єр цегельно-черепичного заводу по вулиці Загорській). Згідно з його повідомленням, у 1951 році робітники на глибині 1,5 м натрапили на велике вогнище, від якого залишилися сліди у вигляді скупчення попелу, деревного вугілля та обпаленої глини.

У центральній частині вогнище було вимощене кам’яними плитами, мало округлу форму діаметром 3 м, товщина шару в найбільшому скупченні вугілля і попелу сягала 0,25 м. Посередині вогнища стояв глиняний горщик, наповнений перепаленими людськими кістками та попелом. На відстані 50 м від першого було виявлено друге поховання, яке знаходилося на глибині 2 м від сучасної поверхні в стерильному наносному піщаному шарі. Урна, наповнена перепаленими людськими кістками, лежала на вимощеній кам’яними плитами площадці, а поруч з нею знаходився розбитий горщик.

Кремація небіжчика, як гадав учений, здійснювалася на місці поховання, про що свідчить наявність великої кількості деревного вугілля. Рештки тілоспалення складалися в горщики-урни, які за формою й тістом нагадують урни празького (корчакського) типу. Відсутність земляного насипу над похованням дала підставу віднести поховання до ґрунтових некрополів з тілоспаленням і датувати VI–VII ст. Що спонукало нас так детально зупинитися на його описі? Річ у тім, що цей могильник і наступні відкриті ранньослов’янські старожитності кінця V–VI ст., досліджені у 70–80-х роках ХХ ст. (Холмок, Галоч, Берегово), виявилися тими визначальними пам’ятками, які заповнили хронологічний розрив між артефактами першої половини І тис. н.е. (культура карпатських курганів, пшеворська культура) і давньослов’янськими пам’ятками VI–IX ст.

2 пол. І тис. н.е. – 4 – Холмок, Ужгород-Замкова гора, Комарівці, Червеневе,Гараздівка,Дерцен, Чинадійово, Вари – зразки слов’янської кераміки – 1

У 1954 році Ф.Потушняк відкрив слов’янське поселення поблизу села Ліскове Мукачівського району, де зафіксував шість чорних плям зі шматками вугілля, печини, уламків кераміки, попелу. Як свідчить документація, науковець одержав часткові дані тільки про два напівземлянкові житла (№1 і №6 за його нумерацією). Обидва знаходилися на глибині 0,25–0,3 м від сучасної поверхні й були орієнтовані зі сходу на захід. Вони мали продовгувату овальну форму, похилі стінки. Розміри житла 4х2 м, долівка знаходилася на глибині 0,36 м від стародавнього горизонту. Переважна більшість знахідок представлена уламками кераміки. Вони походять від горщиків, виготовлених ліпним способом. Це невисокі опуклобокі посудини з шершавою поверхнею, нерівномірним випалом, плавно відігнутими вінцями, більшість фрагментів неорнаментовані, окремі прикрашені хвилястими п’яти- і семирядними лініями. Поселення датоване VII–IX ст. за аналогіями керамічного матеріалу.

У 1955 році Ф.Потушняк недалеко від села Оріховиця зафіксував землянкове житло прямокутної форми розмірами 3,2х2,5 м. Долівка житла знаходилася на глибині 1,4 м від сучасної поверхні і була викладена камінням, у деяких місцях – плоскими плитами. У північному куті житла розташовувалося вогнище розміром 0,5 м у діаметрі. У заповненні житла знайдено тільки кружальну кераміку, у тісті якої були домішки дрібнозернистого піску. Фрагменти кераміки походять від горщиків середньої величини з добре профільованими вінцями, плавно відігнутими назовні, заокругленими або косозрізаними краями вінець. За характером керамічного матеріалу Ф.Потушняк датував поселення ІХ ст.

У 1959 році вчений продовжив розкопки курганного могильника в околицях села Червеньова Мукачівського району. В урочищі Козуптове дослідник розкопав курган округлої форми діаметром 8 м, який виступав над сучасною поверхнею на 0,5 м. У центрі кургану на глибині 0,6 м у неглибокій округлій ямі знаходилася купка кальцинованих людських кісток.

Ф.Потушняк був прихильником концепції про ранню появу давніх слов’ян на Закарпатті. Зокрема елементи слов’янського ритуалу він вбачав у курганних некрополях ранньозалізного віку в Білках, Горбку, Осої, Колодному. Внесок Ф.Потушняка у вивчення давніх слов’ян краю, виходячи із сьогодення, досить значний. Найбільш цінним було виявлення нових пам’яток, проте через обмежені можливості вчений не зміг ґрунтовно дослідити та інтерпретувати їх. Тому в їхній характеристиці зустрічаються певні суб’єктивні моменти. Вони були породжені тодішнім станом археологічної науки, у тому числі славістичної. Час роботи вченого припав на період нагромадження джерелознавчої бази слов’янських старожитностей Верхнього Потисся, аналіз якої відбувався вже в 70–80-ті роки ХХ ст.

Перу Ф.Потушняка належать дві монографії, з десяток статей у наукових виданнях, понад 70 газетних публікацій. Так, у 1958 році вчений власним коштом видає монографію «Археологічні знахідки бронзового та залізного віку на Закарпатті», де опубліковано матеріали з десяти пунктів доби пізньої бронзи (Чопівці, Ромочевиця, Сільце та ін.), правильно подано хронологічну та культурну належність пам’яток. Частина знахідок, на жаль, була визначена помилково, однак це жодною мірою не применшує цінності монографії, адже основну функцію – публікацію здобутих артефактів – вона виконала. Залишилася в рукопису праця «Слов’янські археологічні пам’ятки на Закарпатті» (147 сторінок машинопису), в якій автор розглянув ряд слов’янських пам’яток, вивченням яких займався протягом 50-х років ХХ ст. В останні роки життя Ф.Потушняк інтенсивно вивчав давнє минуле суміжних із Закарпаттям регіонів. У сімейному архіві родини Потушняків збереглися конспекти окремих праць зарубіжних дослідників, присвячених загальним питанням археологічних досліджень Тисо-Дунайського басейну. Вчений був особисто знайомий з такими фахівцями, як Ян Філіп, Марія Комша, Войтех Будінскі-Крічка.

Не з усіма висновками науковця сьогодні можна погодитися. Він, наприклад, не виділяв окремо пам’яток мідно-кам’яного віку (енеоліту), включивши їх до епохи неоліту, хоча серед них виявилося немало з енеолітичної доби. Не було враховано та простежено багатошаровість деяких пам’яток. Утім Ф.Потушняк зібрав новий, невідомий до того археологічний матеріал, а окремі виявлені ним старожитності не мають хронологічних та культурних аналогів і сьогодні.

Даючи оцінку здобуткам Ф.Потушняка в пізнанні давнього минулого, потрібно враховувати тодішній реальний стан археології, яка перебувала на стадії нагромадження джерел, тому свої узагальнення вчений часто робив на основі неповних чи навіть фрагментарних даних. Крім цього, слід підкреслити, що археологія як наука перебувала під постійним ідеологічним тиском, а сам Ф.Потушняк звинувачувався в ідеологічних збоченнях, применшенні досягнень радянської археологічної науки та зосередженні уваги лише на західноєвропейській археології. Зазначимо, що археологія і в ті часи була наукою, де інтерпретація виявленого джерела завжди базувалася на науковій основі.

Археологічна спадщина Ф.Потушняка потребує подальшого вивчення й осмислення, вона повинна стати невід’ємною складовою відтворення найдавніших часів історії Закарпаття.

Павло ПЕНЯК