Легенди та міфи Бронецького замку

Коли був збудований Бронецький замок, точних відомостей немає. Тому, все, що пов’язано з цим фортифікаційним об’єктом, покрито міфами й «заштриховано» легендами. Знайдені на території замку древньоримські монети спонукають до думки, що це відбулося в часи Дакії, до складу якої входив і наш край. Тоді тут міг бути римський сторожовий пункт «каструм».

Цікаво й те, що дослідники-археологи встановили: «Пам’ятка визнана непридатною до подальшого археологічного вивчення, оскільки повністю позбавлена в результаті проведення як законних, так і незаконних розкопок». І це так, десятки років він був привабливим для так званих «чорних археологів». Адже не одна закарпатська легенда, розповідає про величезні замкові скарби: «Під замком у тайниках підземелля залишилися скарби поганого царя. Багато хто хотів відкопати скарби , проте зробити це неможливо. На них сидить чорт з чорною, як смола бородою по коліна й береже їх. А хто туди зайде, той позбудеться розуму. Одного разу Юрко Бердар, що жив поблизу замка, помітив, що під камінь залізла вивірка і зникла там. Він почав копати і знайшов золотий скарб…».

Читайте також: Скарби, магія та легенди невідомого закарпатського замку

Місце для спорудження замкових укріплень було вибрано на вершині крутої скелястої гори, що знаходиться на сході від села Бронька (відоме, як угор. Szuhabaranka, як Baranka). Біля підніжжя гори протікає річка Бронька, яка оминає її з трьох сторін, створюючи своїм руслом природну петлю, в центрі якої і перебуває замкова гора, з дуже крутими кам’яними уклонами. Вона відома серед місцевого населення під назвою «Царське» (урочище «Царська гора»). Саме тут знаходяться руїни замку, який ще має назву «Чорний замок». Саме ці руїни (на знімку), на прохання «Карпатської панорами», нарисував на своїй акварелі, нажаль вже покійний, знаний художник Василь Гель.

Письмових джерел про нього не так й багато, вперше він згадується в дарчій грамоті угорського короля Ласло ІV Куна – 1273 року, де мова йде про те, що замок завойовано у ворогів його батька, короля Іштвана V. Замок також згадується у 1291 році. Тоді, Ендре ІІІ (1265-1301), останній король з роду Арпадів, був змушений вести боротьбу з іншим претендентом на угорський престол – герцогом Альбрехтом Австрійським (1255 – 1308). Згодом, Альбрехт відмовився від свої посягань і уклав мирну угоду з Угорщиною. Одною з її умов було зруйнування деяких невеликих і неважливих у стратегічному плані замків-фортець. У число таких укріплень підпадав і Бронецький замок. У 1336 році він згадується в межових описах місцевості, як «destra ctum castrum Baranka», тобто зруйнований Бронецький замок.

Читайте також: Легенда забутого закарпатського замку

Угорський дослідник старовини Шандор Ковач вважає, що у зруйнованому замку знайшли притулок розбійники під проводом Бринди, поки не були знищені у 1471 році. Про лігво розбійників розповідає і ця легенда, яку записав П. Сова:
«Це був не простий розбійник. Він був вродливий і сильний. Ходила чутка, що він не полагодив з королівською владою. А інші казали, що його хтось із рідні скривдив і він мстився за кривду. Словом, ніхто нічого про нього не знав до ладу, але здогадувалися, що то був лицар.

Своє кубло розбійник Бринда влаштував далеко в горах серед лісної пущі, в ущелині, де тече річка Бронька. Це була складна підземна споруда із прихованими виходами. Звідси він і виходив на розбій у далекі краї.
Простих людей він не чіпав. Грабував і карав вельмож. Часто він просто викрадав родових панів і за них правив великі викупи, які треба було відносити на певне місце й у певний час. Якщо його умови були порушені, то він просто вбивав свого заставленця.

Бувало, що йому влаштовували пастку, але він був дуже й дуже обережний. У нього були спільники серед людей околиці. Бідних він не чіпав, і народ йому співчував і не виказував його. Навпаки, якщо наближалося , то його відразу попереджали, і він своєчасно зникав…». («Легенди нашого краю» (редактор-упорядник П. М. Скунць). // «Карпати». Ужгород. 1972 р. стор. 63).
Цікаві дослідження про Бронецький замок зробив військовий історик фортифікаційних споруд Елемір Шош (1844-1929), але про це в наступній публікації.

Елемір Шош на основі своїх досліджень та обстежень, створив зображення (на знімку) Бронецького замку. На ньому він зобразив витягнуте замчище, розташованого на трьох терасах. Фортецю по периметру захищала лінія кам’яних зубчастих стін. Дві інші (поперечні) стіни відокремлювали тераси, створюючи три відносно ізольованих замкових двориків, які з’єднувалися між собою воротами. Щоб потрапити до головного,верхнього, потрібно було не без втрат, подолати три лінії укріплень. Ворота в зовнішній стіні, вважав Елемір Шош, знаходилися в башті. На території верхнього двору автор малюнка розмістив ізольовану від інших укріплень головну вежу, що знаходилася в центрі майданчика, а так само схематично зобразив декілька замкових будівель. Головна вежа була круглою та складалася з п’яти ярусів, вхід до неї заходився на другому.

І все ж тут більше довіра до дослідників-археологів. За їх висновками, зображення цього фортифікаційного об’єкта не повністю співпадають з матеріалами розкопок. Так, зокрема, археологічні дослідження, які проводилися в рамках програми Інституту карпатознавства УжНУ, з’ясували, що основою замку служив овальний майданчик розміром усього 35 м х 14 м. Його не вирівнювали, що свідчить про скоротривалість будівництва. Крім того, до вершини не ведуть зручні шляхи, а саме укріплення займало не велику площ. В той же час, з вершини відмінно проглядалися в усі сторони навколишня місцевість, саме це дає підстави стверджувати, що тут знаходився не класичний замок феодала, а дозорно-контрольний пункт з вежею. На самому майданчику знайдені фундаменти від двох будівель, а у східній частині залишилися залишки вежі. Її зовнішній діаметр – 7, 8 м; товщина стіни – 1 м. Вона захищала найбільш доступний для ворога схил. Її південна частина межує зі скальним виступом трьохметрової висоти, в основі якого була створена штучна печера. А закінчимо свою розповідь про Бронецький замок, ще одною легендою, яка зберігається в архіві автора:

«Було це за правління короля Ендре ІІІ, якому в той час належав Бронецький замок. Кажуть, король так полюбив цей мальовничий гірський край, що вирішив відсвяткувати в замку і весілля свої улюбленої онучки Габріели. А перед цим оголосив по всьому світу, що віддасть її лише за того, хто може кинути камінь з річки Бронька на вершину замкової гори.

Читайте також: Закарпатських замків значно більше, ніж видно «неозброєним» оком

Розповідають, що Габріела була дуже вродливою дівчиною. З усіх куточків сходилися сюди молоді легені, знатні, і не дуже, щоби спробувати своє щастя. Та нікому не вдалося кинути камінь навіть на сотню метрів, не те що на вершину замкової гори.

Дізнався про це й розбійник на призвістко Вусач, та й вирішив спробувати теж щастя. Адже був дуже сильним, ходив без зброї, а вороги лише побачивши його, – тікали хто куди. Товариші радили йому, що сили недостатньо, бо король дуже хитрий та підлий. Та не послухав Вусач, прийшов до підніжжя гори, узяв каменюку та й жбурнув у замок. Зі свистом камінь полетів угору, та так, що король і Габріела ледь встигли відійти. «Я ніколи не віддам тебе в руки розбійнику» – мовив король до онуки, та не встиг він сказати як Вусач вже тут як тут. «Ти виконав мої умови, і за це я вдячний тобі. Але треба призначити день весілля та все підготувати» – лукаво мовив король. Однак розбійнику нічого не залишилося як підкоритись. Проходив час, але ніхто не запрошував його на весілля. Виявилося король і не думав віддавати онучку за розбійника, а того ж дня відправив її додому. Коли дізнався про це Вусач, то дуже обурився. Зібрав своїх хлопців та й рушив на замок. Однак ні короля, ні Габріели там вже не було. Розгніваний розбійник напав на замок, розбив його вщент і наказав спалити. Три дні й три ночі палав замок на горі…».

Валерій Разгулов, історик-краєзнавець