Археологічні старожитності Мукачівського району

Як відомо, одним із важливих видів туристично-рекреаційних ресурсів, які є основою для формування туру, є історико-культурні, до яких належать історичні, археологічні, архітектурні пам’ятки, а також пам’ятні місця, що пов’язані з життям та діяльністю відомих людей. Мукачівський район володіє потужним туристично-рекреаційним потенціалом, а більш широке використання археологічної спадщини стало би імпульсом для організації пізнавального та наукового туризму, для яких старожитності давніх епох мають виняткове значення.

 Станово, урна з тілопального могильника

Сьогодні на території району зафіксована 71 пам’ятка археології. Це стоянки, поселення, городища, могильники, давні виробничі осередки від кам’яного віку до раннього середньовіччя. Всі вони вивчені нерівномірно. На деяких зібрано лише підйомний матеріал або проведено розвідувальні роботи, на інших розкопано по кілька тисяч квадратних метрів культурної площі.

Артефакти стародавнього кам’яного віку (палеоліту) на території району представлені 16 пунктами. Перші стоянки цієї доби були відкриті ще в 1906-1908 рр. Т.Легоцьким на Павловій горі в Мукачеві. Після возз’єднання Закарпаття з Україною в Мукачеві на Чернечій горі колекцію палеолітичних артефактів зібрав колишній ігумен Мукачівського монастиря В.Пронін. У 1965 р. в околиці Шелестівського городища, а також на горі Тупча М.Анісюткін виявив три пункти мустьєрських знахідок, на яких зібрав кілька кремінних та кварцитових виробів, давши місцезнаходженням найменування Тупча І, ІІ, ІІІ. У 70-80-х рр. ХХ ст. Закарпатська новобудівна експедиція Інституту археології АН УРСР під керівництвом С.Пеняка зафіксувала ряд палеолітичних місцезнаходжень на трасі будівництва Транскарпатської шосейної дороги – в Мукачеві, Обаві. Знахідки мустьєрського часу середнього палеоліту представлені місцезнаходженнями Мукачево (Галіш, Чернеча гора, Кам’янка), Кольчино І, ІІ, ІІІ. Підйомний матеріал включав дископодібні і аморфні нуклеуси, відщепи, пластини, різці, зубчасті знаряддя, що були виготовлені з крем’янистих і кварцитових порід каменю.

Артефакти пізнього палеоліту зафіксовані у Завидові, Іванівцях, Мукачеві (Червона гора, Чернеча гора, Павлова гора), Обаві, Синяку. Підйомний матеріал становили відщепи, пластини, різці, нуклеуси, скребачки. Аналіз сировини показав, що для виготовлення кам’яних знарядь праці базовою служила кремінна галька темного кольору.

Знахідки мезоліту виявлено у 12 пунктах. Це, наприклад, Коноплівці І, ІІ, ІІІ, Лавки, Мукачево І-VI, Чинадійово. Підйомний матеріал репрезентований відщепами, уламками пластин, відходами. Зі знарядь можна назвати ножі на пластинах із загостреною ретушшю, аморфні скребки на відщепах, одновиїмчасті скобелі, кутові різці, аморфні скребла.

Старожитності неолітичної епохи засвідчено у Баркасові, Дерцені, Жнятині, Серне І–VI (всього 9 пунктів). У 1975 р. М.Потушняк започаткував розкопки в урочищі Мала гора в Дерцені. Було досліджено близько 800 м² площі, на якій виявлено 26 житлово-господарських споруд, що представляли різні епохи й культури. Найбільш ранній горизонт (глибина 0,4-0,5 м) був представлений пам’ятками тиської культури, тобто пізнім неолітом (V-IV тис. до н. е.). У заповненнях напівземлянкових жител виявлено виразні фрагменти горщиків, мисок, кубків, амфор, чашок. Посуд був оздоблений врізним орнаментом та чорною фарбою. Тоді ж виявлено наземне прямокутне в плані житло зі стовповою конструкцією стін, яке на основі керамічного матеріалу віднесено до пам’яток тисо-полгарської культури доби енеоліту. У 1978 р. під час будівництва меліоративного каналу Серне-Батрадь досліджувалося поселення Серне ІІІ. Заслуговує на увагу розкопане житло землянкового типу. Воно було неправильної прямокутної в плані форми розмірами 22,6 х 18 м, завглибшки від 0,5 до 1,5 м, мало нерівну долівку. Заповнення житла містило кілька тисяч керамічних уламків, що походили від горщиків із відігнутими вінцями і кулеподібним корпусом, горщиків і мисок на низькому кільцеподібному піддоні. Зібрано колекцію жіночих статуеток невідомих раніше зображень. За визначенням М.Потушняка, виявлений у житлі керамічний матеріал дозволяє віднести його до пізньої фази культури Кріш (середина V тис. до н.е.).

Дерцен, пізній неоліт

На території району переважають пам’ятки культури мальованої кераміки (друга половина V тис. до н.е.). Житлами були виключно напівземлянкові споруди, заглиблені в землю на 0,3-1 м. Їх основи здебільшого нерівні, лише в деяких випадках пласкі, що складаються з кількох пов’язаних між собою ям (Дерцен). На долівці інколи трапляються сліди вогнищ і розвали глинобитних печей, останні розташовані виключно попід стінками. Керамічний комплекс складається із посудин двох виразних груп – грубої кухонної і тонкостінної столової. Основні форми представлені горщиками, мисками, сковорідками. Кількісно переважає столовий посуд. Він виготовлений із добре відмуленої глини з домішками піску, шамоту.

Пам’ятки енеоліту виявлено у 4 пунктах. Це поселення у Лалові, Дерцені, Мукачеві (урочище Кам’янка) і курганний могильник у Макареві. Вони відносяться до полгарської культури (початок IV – перша чверть ІІІ тис. до н.е.). На поселенні у с.Дерцен (урочище Мала гора) досліджено наземні житла зі стовповою конструкцією стін, які були обплетені лозою і обмазані глиною, мали прямокутну і трапецієподібну форму розміром від 5-6 до 8-10 м. Посередині і біля стінок розташовувались вогнища або печі. Зазвичай вони не мали постійної орієнтації і розміщалися групами по три-чотири. Поряд знаходилися ями, очевидно, господарського призначення діаметром 3,0-3,5 м, завглибшки до 1 м.

Характерною керамікою раннього етапу полгарської культури є посуд, у тісті якого є значні домішки товченого вапняку. В окремих випадках до глини додавали пісок, шамот, полову. Виділяються дві групи керамічних виробів – кухонний і столовий. Товстостінний кухонний посуд представлений горщикоподібними формами із майже вертикальними або конічно сформованими стінками. Столовий посуд представлений мисками, чашками, горщиками, кубками. Оригінальними є миски з чотирикутним устям, пелюсткоподібними або хвилястими вінцями. Миски й чашки оздоблені наліпками, врізним орнаментом із ліній.

На зміну полгарській культурі у пізньому енеоліті (друга чверть ІІІ тис. до н. е.) у Верхнє Потисся прибуло із заходу нове населення, яке на Закарпатті залишило пам’ятки, що отримали назву культури канельованої кераміки або баденської культури. Поселення займали найбільш придатну для життя територію краю, на стику південних відрогів Карпат та Притиської рівнини. Серед них, наприклад, і поселення, що було виявлено у Мукачеві (урочище Мала гора). Основним критерієм для характеристики культури є кераміка, яка поділяється на дві групи. До першої віднесена крихка, слабо обпалена, виготовлена із погано очищеної глини з домішками полови і шамоту. Поверхня в неї нерівна, зазвичай покрита ангобом. Другу групу представляє посуд, що виготовлений із добре відмуленої глини з домішками шамоту і піску. Серед керамічних форм кількісно переважають горщикоподібні посудини кількох варіантів. Посуд орнаментований виключно врізними лініями та їх комбінаціями. Окрім кераміки, глиняні вироби представлені пряслицями яйцеподібної, біконічної форми або такими, що інколи нагадують колеса, а також трубками невизначеного призначення.

Доба бронзи представлена поселеннями у Дерцені, Ключарках, Станові, Медведівцях, Залужі, Чинадійові, могильниками у Станові, Череївцях, Чопівцях, Чомонині. Ранній період доби бронзи (культура Ніршег, початок ІІ тис. до н.е.) зафіксований на поселенні в урочищі Мала гора в Мукачеві. Тут виявлено напівземлянкові житла із заокругленими кутами розміром від 15 до 20 м². Долівки жител були глинобитними, вогнища розташовувались у центрі житла. Поселення були недовготривалими. Причину слід шукати в нестійких природних умовах та, можливо, у збільшенні кількості населення при екстенсивному веденні землеробства.

Червеньово. План і розріз кургану

Найбільше речових знахідок припадає на керамічні вироби. Посуд добре обпалений, темно-сірого, коричневого або охристого кольору. Вирізняються два типи – столовий і кухонний. Столовий краще опрацьований, із рівною, інколи лощеною поверхнею, орнаментований. Як кухонна, так і столова кераміка різних розмірів, від 3-5 до 50-70 см заввишки. Найбільш поширеним типом посудин були одноручні глечики різних розмірів і варіантів.

До доби ранньої бронзи належать також артефакти культури східнословацьких курганів. На території Мукачівського району вони зафіксовані у Зняцеві, Залужі, Макарьові, Медведівцях. Померлих носії культури ховали під земляними насипами-курганами. За розміром це великі круглі або овальні земляні споруди діаметром 10-15 м, висотою від 1 до 3 м. Під курганним насипом на рівні давнього горизонту виявлені поховання з тілопокладенням та тілоспаленням. Який тип переважав, не встановлено, бо в 65% курганів поховань не виявлено.

Доба пізньої бронзи репрезентована старожитностями культури Станово (XV – XIII ст. до н.е.), яка отримала свою назву від епонімного могильника, відкритого в с.Станово. Поселення цієї культури виявлено у Чинадійові, а могильники у Лохові, Череївцях та Чопівцях. Ритуал поховання включав спалення небіжчика поза місцем поховання. Залишки спалених кісток, очищених від попелу і деревного вугілля, збирали в урни і заривали в ямки глибиною 0,5-0,7 м. У Станові поховання супроводжувалися кремінними наконечниками стріл, у Чопівцях – деревним вугіллям. На могильнику в Станові засвідчено цікавий ритуал: після засипання поховальної ями місце поховання позначали галькою.

На могильнику в Череївцях небіжчика спалювали на місці поховання, а залишки кісток згортали в центрі кургану. Біля них розташовували у відповідному порядку супроводжуючі жертовні посудини і насипали курган. У його західній частині викопували яму, де спалювали жертовних тварин на честь померлого. На ґрунтовому могильнику в Чопівцях (урочище Красна гора) виявлено 6 малих і один великий горщик-урну. Кремація відбувалась поза місцем поховання. Останки збирали і зсипали разом із попелом у горщики-урни, біля яких ставили по одному глиняному конусу. Останні, вірогідно, виконували  роль оберега чи мали очищувальну функцію.

Про майнову нерівність носіїв станівської культури найкраще свідчать бронзові скарби, яких на території району зафіксовано 36. Серед них, наприклад, Брестів, Великі Лучки, Залужжя (2 скарби), Клячаново (6), Медведівці, Обава (2), Станово (2), Чомонин. Найбільшу кількість скарбів виявлено в Мукачеві – 11. У середньому до скарбу входило 15 – 20 предметів, серед яких знаряддя праці, зброя, прикраси, побутові вироби. Кількість схованих у землю речей була мірилом майнового стану їхнього власника. За вагою найбільшим був скарб із Чинадійова, який нараховував 61 браслет і важив 5,45 кг.

Перехідний етап від доби бронзи до ранньозалізного віку (культура Гава) (XII – VIII ст. до н. е.) на території району засвідчено у Дерцені, Жукові, Серне, Клячанові, Чинадійові, городище на Сорочій горі в Мукачеві. Протягом 1971-1972 років Е.Балагурі проводив охоронні розкопки на Шелестівському городищі, яке розташовувалось на схід від с.Шелестово (нині входить у смт Кольчино) на горі Тупча. В ході дослідження встановлено існування двох типів жител. До першого віднесено прямокутні в плані житла з кам’яною долівкою, стіни споруджувались із жердин і прутів, обмазаних глиною. Інший тип представляли невеликі овальні в плані житла легкої конструкції, дещо заглиблені в землю. Всередині житла розміщувалась вогнищева яма, викладена камінням.

До ранньозалізного віку зараховано поселення в Жукові, Медведівцях, Баркасові, курганні могильники в Кольчині на горі Жорнина, в Мукачеві на Малій горі, в Куштановиці, який дав назву групі пам’яток, що була поширена на території Верхнього Потисся. Як відомо, у VII-VI ст. до н. е. на просторах Східної Європи виникло могутнє політичне об’єднання скіфів. Хоч територія краю не входила до його складу, однак зазнала певного впливу з боку лісостепових племен межиріччя Дніпра і Дністра, просування яких на захід відбувалося під тиском скіфів. На погляд І.Поповича, частина західноподільського населення влилася у фракійське етнічне середовище і стала одним із компонентів формування куштановицької культури. На цей час ґрунтові могильники змінюються курганними, кремація покійника відбувалася на місці або поза місцем поховання. Кальциновані кістки, відділені від залишків ритуального вогнища, зсипали в урни, ямки чи збирали на купки. Після чого насипався курган, у конструкції якого інколи використовували камені. Поселення невеликі, площею від 2,5 до 4 га. Культурний шар залягає на глибині 0,3-0,4 м, житла наземного і напівземлянкового типу.

Епоха латену, носіями якої вважаються племена кельтів, репрезентована поселеннями у Дерцені, Клячанові, городищем (оппідум) біля Мукачева на горах Галіш і Ловачка. Латенський горизонт у Дерцені представлений двома житлами, рядом прямокутних споруд для випалювання деревного вугілля, керамічними виробами з домішками графіту, знаряддями праці. Городище Галіш і Ловачка відкрито в 60-х роках ХІХ ст. Т.Легоцьким. Площа – близько 20 га. Сліди кам’яного валу тягнуться по хребту гір Галіш і Ловачка на відстань 650 м. Розкопками різних років виявлено залишки житлових, господарських та виробничих споруд. Знайдено близько тисячі залізних виробів, у тому числі знаряддя праці, зброя, прикраси. Засвідчено існування ковальських, ювелірних, гончарних майстерень. Оппідум був не тільки одним із найбільших економічних центрів Верхнього Потисся, але й відігравав важливу політичну роль. Про це, зокрема, свідчить карбування власної монети. Воно датується ІІІ- І ст. до н.е.

Старожитності першої половини І тис. н. е. на території Мукачівщини засвідчено в Баркасові, Іванівцях, Серне (урочища Кіш Гід і Бодовейг). Підйомний матеріал представлений фрагментами кераміки від ліпних і кружальних сіроглиняних посудин ІІ–ІV ст. н. е. і належить до пшеворської культури. Носії останньої наприкінці ІІ – на початку ІІІ ст. н. е. вклинилися в північнофракійське етнічне середовище Верхнього Потисся. Знахідки римських монет (Ключарки, Мукачево) свідчать про існування торгово-обмінних операцій між носіями пшеворської культури та римськими провінціями – Дакією і Паннонією. На поховальних пам’ятках пшеворців найкраще збереглися вироби з чорного металу. Насамперед, це стосується зброї й прикрас, які входили до одного з визначальних елементів поховального ритуалу. На основі аналізу писемних джерел та речових матеріалів Й.Кобаль нарахував 12 місць знахідок бойової і захисної зброї воїнів-кіннотників (мечі, вістря списів, ножі, стріли, умбони, ручки від щитів, шолом, кольчуга з кілець, стремена, шпори). На основі аналогій дослідник відніс названі знахідки до другої половини ІІ–ІV ст. н. е. Серед них, наприклад, Станово і Кленовець.

Вісім пам’яток становлять слов’янські артефакти раннього середньовіччя. Це поселення в Дерцені, Зняцеві, Червеньові, Клячанові (урочище Під Обучем), Форноші, Ракошині (2), курганні могильники в Червеньові і Зняцеві, які датуються VII–IX ст. У 1932 р. Й.Янкович відкрив і започаткував дослідження тілопального курганного могильника в урочищі Козуптово в околиці с.Червеньово. За його підрахунками, курганний могильник налічував 22 кургани, із яких він у 1932 р. розкопав три, а в 1938 р. – 10. Всі вони були тілопальними, останки розміщалися в урнах, збиралися на купках, ямках і на стародавньому горизонті. Розкопками Й.Янковича було започатковано вивчення слов’янських старожитностей Закарпаття.

Систематичне дослідження слов’янських артефактів краю розпочалося після возз’єднання Закарпаття з Україною. Так, Ф.Потушняк обстежив поселення у Дерцені, Форноші, Чинадійові. Було закладено ряд шурфів та зібрано фрагменти кераміки. Протягом 1947-1955 рр. К.Бернякович відкрив слов’янські поселення в околиці Червеньова.

У 1961, 1963, 1964 рр. С.Пеняк розкопав шість курганів на некрополі в Червеньові. Первісно він налічував близько 40 курганів. Нині збереглось 18, їх діаметр від 8 до 13 м, висота 0,3-0,6 м. Тілоспалення небіжчика відбувалося поза місцем поховання. Очищені від попелу і деревного вугілля перепалені людські кістки переносились на місце поховання, де їх розміщували трьома способами: в урнах, ямках і на давньому горизонті. Над залишками тілоспалення споруджували глиняний насип. Поховання супроводжували бронзові прикраси, залізні ножі, пряжки, фрагменти навмисно розбитих під час тризни посудин.

Аналіз археологічних старожитностей засвідчив, що на території Мукачівського району представлені в тій чи іншій мірі всі епохи від кам’яного віку до раннього середньовіччя.

Павло Пеняк