Єпископська резиденція на Замковій горі – родзинка Ужгорода

Одним із найвпізнаваніших архітектурних символів столиці нашого краю, безсумнівно, є Хрестовоздвиженський греко-католицький кафедральний собор – головна святиня Мукачівської греко-католицької єпархії та резиденція греко-католицьких єпископів, яка кілька десятиліть була основним приміщенням бібліотеки для Ужгородського національного університету.

Єпископська резиденція на Замковій горі в Ужгороді

За інформацією сайту Мукачівської греко-католицької єпархії, ще в далекому 1640 році граф Йоан Х Другет дарчою грамотою надав єзуїтському ордену землі у нашому місті, на яких той зобов’язався збудувати монастир, каплицю, школу та інші необхідні для життя та навчання споруди. І вже в 1646 році єзуїти повністю переселилися із м. Гуменне (Словаччина) до Ужгорода.

Оскільки орден єзуїтів був закритий у 1773 році, то з часом всі ці будівлі перейшли до греко-католицької єпархії. Питання офіційної резиденції, що гостро постало на початку 1770-х років, змусило тогочасного греко-католицького єпископа Андрія Бачинського (1732-1809) розв’язувати його на найвищому рівні. І рішення імператриці Марії-Терезії не забарилося – передача колишніх приміщень ордену греко-католицької церкви відбулася вже 1 березня 1775 р. Перенесення резиденції, а згодом і семінарії, зумовили значні зміни в самому місті. Тут значно зростає освітній рівень місцевого населення, виникає потреба в будівництві низки нових будівель на Замковій горі та вулиці Капітульній, саме завдяки семінарії пожвавлюється культурне життя. Це сприяло перетворенню колись невеличкого феодального містечка на помітний культурно-релігійний центр регіону. Будови, передані Андрію Бачинському, потребували помітних змін, для чого було розроблено проект відомим на той час придворним архітектором Францом Антоном Гіллебрандтом. Однак найбільші зміни стосувалися інтер’єру храму, який мав відповідати потребам візантійського обряду.

Згодом, у 1858 році, єпископ Василь Попович (1796-1864) оновив інтер’єр собору – іконостас став бароковим, розписано стіни, додано арабески з мармуру. Наприкінці ХІХ ст. архітектор Лука Фабрі реставрував собор у неокласичному стилі, поєднавши його з бароковими тенденціями. Саме він прилаштував до фасаду портик із чотирма коринфськими колоннами. У 1878 році було встановлено годинник на одній із веж. На початку ХХ ст. архітектурна родзинка нашого краю набула сучасного вигляду. Цікаво, що перебудови досить органічно поєдналися з найдавнішими формами. Завдяки геніальному Йосипу Бокшаю остаточно сформувалася схема розписів у кафедральному соборі.

В такому зовнішньому вигляді пам’ятка збереглася донині: дві вежі – по три яруси кожна, дзвін «Іван» (вага – 1 т), безіменний дзвін вагою 3 т, портик та сходи з мармуру. Собор із часу свого заснування слугував місцем поховання для єпископів. Останнім тут у 1947 році був похований єпископ Теодор Ромжа – жертва радянської репресивної політики.

Найбільше випробувань для будівлі резиденції випало після Другої світової війни – за часів радянської влади. З ліквідацією Мукачівської греко-католицької єпархії і передачею резиденції греко-католицьких єпископів православній церкві резиденція зазнала значних змін. Як відомо, лише в 1945 році, після створення Ужгородського університету, Закарпаття отримало право на створення університетської бібліотеки. Підставою для створення книгозбірні стала Постанова Центрального Комітету Комуністичної Партії Закарпатської України та Народної Ради Закарпатської України від 19-ого липня 1945 року. Завдяки ухваленню виконкому Закарпатської обласної ради від 5 квітня 1949 року університетська бібліотека у червні 1950 року була переміщена до резиденції Мукачівської греко-католицької єпархії. Внутрішнє оздоблення резиденції було змінене, а фрески, що прикрашали приміщення, – забілені. Бічні двері, які вели до каплиці, були замуровані, а нові вели від східців центрального входу (з правого боку) до приміщень читального залу, абонементного відділу бібліотеки. У каплиці провели центральне опалення, однак це призвело до часткового руйнування деяких розписів Йосипа Бокшая; суттєво пошкоджені фрески стелі каплиці зі встановленням протипожежної сигналізації – зрозуміло, що дирекція бібліотеки насамперед дбала про умови зберігання книг у сховищі.

Протягом десятиліть бібліотека університету залишалася в цьому приміщенні, накопичуючи та зберігаючи культурні надбання Закарпаття. Слід зазначити, що унікальність бібліотеки Ужгородського університету в її рідкісному фонді – відділі давніх рукописів та стародруків (XV–XX століття). Багато з них було виявлено у процесі роботи з архівами, а деякі знайдено випадково, адже працівники бібліотеки і не здогадувалися про їхнє існування. Це, зокрема, 548 рукописних книг, 26 інкунабул (першодруки, що побачили світ латинською мовою до 1500 року включно), 216 палеотипів (стародавні європейські друковані книги, видані до 1 січня 1551 р.). Частина інкунабул настільки рідкісна, що їм немає аналогів в інших бібліотеках України та зарубіжжі. Перлинами в колекції є інкунабули «Augustinus, Aurelius: De arte praedicandi» (книжечка святого Августина про мистецтво проповідування) та Johannes Chrysostomus: Homiliae super Matheum.s.l.e.a. – видання відносять до 1466 року; «Острозька біблія», видана першодрукарем Іваном Федоровим у 1581 році, та найдавніша з рукописних книг Закарпаття – «Мінея» (мінеї – богослужебні книги: служби на кожен день), написана у 1500-х роках.

В 1954 році, з об’єднанням Учительського інституту з університетом, до бібліотеки було передано близько 40 тисяч примірників книг, а в 1959 році ще 17 тисяч книг із Закарпатської партійної школи. Сьогодні бібліотека Ужгородського національного університету – потужна книгозбірня з фондом у 1 мільйон 700 тисяч примірників навчальної, наукової, науково-популярної, довідкової та художньої літератури.

Вже після легалізації греко-католицької церкви в Україні 10 жовтня 1991 р. почалися складні розмови про повернення резиденції справжньому власникові. Процес був тривалим, але успішним. І протягом 2012–2015 років тривала велика реставрація самого собору. Відреставровано понад п’ятсот метрів квадратних художнього розпису, які датовані часом будівництва собору – 1640–1646 рр. і добою передачі собору греко-католицькій церкві (близько 1775 року).

У період 2014–2015 років відбулася повна реставрація даху собору, із заміною радянської оцинкованої покрівлі на покрівлю з мідної жерсті загальною кількістю біля 1400 метрів квадратних, також проведено реставраційні роботи із оздоблення зовнішніх фасадів кафедрального собору.

Реставраційні роботи єпископської резиденції тривають і сьогодні, адже у радянський період вона зазнала значних ушкоджень, багато експонатів знищено чи пошкоджено. Після «переселення» університетської бібліотеки занедбані приміщення поступово повертають собі своє первісне обличчя. Так, під час реставраційних робіт, під товстим шаром білил у частині приміщень вдалося знайти унікальний розпис, над відновленням якого працювали групи реставраторів, зокрема, і з Львівської Академії мистецтв.

Незважаючи на постійні ремонтні роботи, сьогодні резиденція завжди відкрита і радо приймає екскурсії – як із числа зацікавлених ужгородців, так і гостей нашого міста.

Юрій КОПИНЕЦЬ