Дерев’яні церкви Закарпаття. Храм Преображення Господнього на Рахівщині

Закарпаття є однією з найбільш мальовничих, гостинних і колоритних місцевостей України. Розмаїття традицій, обрядів і звичаїв, кухня та специфічний місцевий діалект зачаровують туристів з усього світу. Але наша область славиться не тільки цим. Збережена сучасниками своєрідна архітектура Закарпаття, котра створювалася майстрами своєї справи, вражає витонченістю, складними формами та прийомами будівництва.

Відомо, що в нашому краї є не одна архітектурна пам’ятка, якою закарпатці можуть гордитися. Це, зокрема, наші дерев’яні церкви, що пройшли важкий шлях крізь роки, погодні умови, політичні системи, невдалі реставраційні роботи… Та попри все їм удалося вистояти, і тепер вони слугують за своїм справжнім призначенням.

Неподалік центру Гуцульщини, селища Ясіня, і невеличкого села Лазещина, що на Рахівщині, в урочищі Плитоватий стоїть одна з пам’яткок архітектури, окраса та гордість місцевості – п’ятизрубна гуцульська церква Преображення Господнього. Вона кардинально відрізняється від стилю побудови та витончених форм Струківського храму. Для її будівництва використали смерекові бруси, які були тут у достатній кількості. П’ять зрубів дерев’яної красуні утворені перетином двох прямокутників, що виглядають майже як правильний хрест. Чотири її рамена вкриті двоскатним дахом з маленькими главками, схожими на шатра. На відміну від розважливих, горизонтальних форм Струківської церкви, усі об’єми підпорядковані вертикальним лініям. Усередині велике приміщення, подібне до шатра, решта – з плоским перекриттям.

Вважається, що тепер церква Преображення Господнього знаходиться не на тому місці, де її збудували. Храм звели в 1780 році в селі Яблуниця, що на Івано-Франківщині. Уже побудованим його перевезли в урочище Плитоватий через Яблуницький перевал узимку 1871 року. Про заснування дерев’яної пам’ятки свідчить напис: «Сей Дом Божий на Божу Славу поставив Пластуняк Михайло з супругою Телечук Марією в 1871 році. Фундатор – Юрко Леклюк, 1872».

Пізніше іконостас втратив свій первозданний вид. Його старі ікони було замінено на нові в 1932 році.

Святиню спіткала доля практично всіх церков і храмів не тільки Закарпаття, а й цілої України. У часи Радянського Союзу вона перестала існувати як церква. У 1963 році в храмі заборонили проводити службу Божу й перетворили його на музей.

Але настає період «потепління», вертається віра та відновлюється потреба в церквах. Ті святині, яким удалося пережити комуністичні часи, знову набувають важливості. За дерев’яними храмами Закарпаття намагаються особливо доглядати, адже серед них є унікальні.

Таким чином для п’ятизрубної гуцульської церкви Преображення Господнього починається період відродження. Саму будівлю та двоярусну смерекову дзвіницю реставрували в 1971 році. Слід зауважити, що до певного часу покриття даху було таке, як у всіх дерев’яних церквах: виконане за допомогою особливої дерев’яної черепиці – ґонти. Але в 1995 році з невідомих причин під час ремонтних робіт прийняли рішення замінити її на бляшану, що суттєво пошкодило як зовнішній вид, так і архітектурну цінність споруди.

На жаль, нині 300-літні церкви обшиваються ондуліном і вагонкою, ґонту заміняють лискучою синьою або «золотою» бляхою, безцінні барокові іконостаси підсвічують новорічними гірляндами, прикрашають пластиковими квітами диких кольорів. Дикунська мода з Івано-Франківщини та Буковини суне й на Закарпаття, але тут усе ще можна відшукати автентичність справжнього карпатського храму – дерев’яного! Сподіваємося, закарпатці більш дбайливо ставитимуться до пам’яток архітектури й не перетворюватимуть їх на новорічні витребеньки.

Тож попри всі важкі випробування нині п’ятизрубна церква Преображення Господнього та дзвіниця утворюють чудовий ансамбль класичної гуцульської архітектури в урочищі Плитоватий.

Софія ПЕКАРОВИЧ