Мукачівське Корзо крізь роки та століття

Сьогодні нам звично прогулюватися по головних вулицях Мукачева, споглядати на площу, будівлі, які надійно розмістилися на ній. Проте так мало з нас знають історію цих споруд. Багато людей навіть не здогадуються про те, хто із відомих історичних постатей так само, як і ми зараз, прогулювався цим прекрасним та світлим містом.

Вулиця Лайоша Кошута (нині Духновича)

Якщо Одеса була заснована в 1415-му, історія Львова починається з 1256-го, то місто над Латорицею існувало вже в 896 році. Літописи згадують, що тоді угорська армія захопила Мукачево, тож засноване воно ще раніше.

Корзо – це історичний центр міста, центральна і найбагатолюдніша вулиця. У перекладі з італійської мови «corso» означає «вулиця, де прогулюються».

Багато цікавої інформації про розбудову Корзо можна знайти у книзі «Мукачево. Очима наших бабусь і дідусів» (Андрій Баранін). Зокрема там розповідається, що ця вулиця завжди відігравала значну роль у світському житті міста, а в другій половині ХІХ ст. найпридатнішим місцем для прогулянок городян виявилася вулиця Головна, яка постійно розвивалася й гарнішала.

Прикрашені ворота палацу Шенборну

Після побудови торгових рядів Шенборна та ще кількох споруд ця частина Мукачева набула особливої привабливості. Центральна вулиця була і є віссю міста над Латорицею, бо зв’язує колишній центр, який утворився навколо римо-католицької церкви, і розташовану перед ратушею площу Арпада (площа Кирила і Мефодія) – нинішню серцевину Мукачева. Саме між цими двома площами з часом утворилося Корзо, яке раніше по всій довжині використовувалось як ринок, тому вулицю називали Піац (тобто Ринковою).

Головна вулиця на північ продовжується в напрямку мосту, а на південь – у бік колишньої вулиці Керешвег. Її найгарніша частина набула сьогоднішнього вигляду завдяки продуманій елегантній забудові по обидва боки прокладеної бруківки та тротуару, а також поділу на дві частини з клумбами посередині, що перетворило вулицю на бульвар.

Не так давно Корзо повернули його первісний характер, адже головну вулицю між шенборським торговим рядом та ратушею знову зробили пішохідною. Автомобільний рух заборонений і по вулиці Ракоці (нині Пушкіна) між ратушею та греко-католицькою церквою, а також на території між горожанською школою (нині ЗОШ № 20), палацом та колишнім окружним судом (нинішньою поліцією).

З часом на тодішній Головній вулиці поступово сформувалися два бульвари: з лівого боку від римо-католицького собору так зване панське Корзо, а справа солдатське. Останнім під час своїх коротких відпусток прогулювалися рядові військові та прислуга, а панським із задоволенням користувалася шляхетна публіка: офіцери й заможні городяни.

Корзо

Зліва, уздовж панського Корзо, від рогу вулиці Шугар, простягається торговий ряд, збудований на замовлення графа Шенборна за проектом інженера Йожефа Тіхі. Робота виконана братами Гнюнвальд за 8 місяців, тобто наприкінці 1908 року споруду вже передали в користування. Довжина будівлі – 180 м. Об’єм усієї кладки (фундамент, підвал, перший і другий поверхи, горище, комини, аттика, брандмауери, карнизи та стеля) становить майже 7 тисяч кубометрів. Первісний будинок мав 114 дверей і 136 вікон. Його висота – 9,5 м, разом з дахом – 13,2, а на верхівках – 15,2 м. Ошатний будинок з’явився на місці негарного торгового ряду, що частково існував уже в ХVІІ ст. і був розширений помістям Шенборнів у 1765 році та в ХІХ ст. Цей двоповерховий архітектурний ансамбль фактично складається з двох частин, які на рівні першої третини довжини фасаду відокремлені парадним входом палацу Ракоці. За майстерно виконаними кованими воротами вимальовуються контури імпозантного палацу, що є невід’ємним історичним надбанням міста.

Мукачівською резиденцією сім’ї Ракоці був правий флігель нинішньої будівлі, колишній Білий дім. Збудований у ХVІІ ст. одноповерховий палац з верандою став одним з улюблених місць перебування Ференца Райкоці ІІ.

Невдовзі після визвольної війни місто та навколишні маєтки Ракоці були подаровані родині Шенборнів. З їхньої ініціативи палац перебудували за проектом австрійського архітектора. Вхід, який ми бачимо сьогодні, зведений пізніше. До середини ХІХ ст. тут розміщувалися канцелярія голови комітату й управління маєтком. На верхньому поверсі містилися кімнати для графської родини Шенборнів і шанованих гостей міста. Тут перебували такі відомі особи, як імператор Йосиф ІІ, ерцгерцоги Максиміліан та Альбрехт, а також Франц-Йосиф І. Пізніше відпочивав після полювання в околицях Мукачева спадкоємець престолу Рудольф. У 1882 році під час гостювання в рідному краї в палаці зупинявся й М.Мункачі.

Палац Ракоці

До Ференца Ракоці ІІ місцеві жителі ставилися з пошаною, і свідченням цього є встановлення на східному фасаді палацу меморіальної дошки з чорного мармуру на відзнаку 200-ї річниці його еміграції.

Тож таким, як ми бачимо сьогодні, Мукачево стало не одразу. З роками воно змінювалося, з приходом різної влади вулиці перейменовувалися, а вже нині, споглядаючи на старі фотографії міста над Латорицею, ми не можемо відразу зрозуміти, яка саме вулиця зображена на них. Саме цей факт спонукає нас далі вивчати історію міста та переповідати її вам.

Ілона ВІЛЬНА