Головна площа Мукачева крізь століття та зміни сучасності

Площа Кирила і Мефодія (площа Арпада, Миру) – це головна площа Мукачева. Її атмосфера визначається ратушею в стилі сецесіон та навколишніми будівлями. Завдяки неповторності архітектурного ансамблю, своєрідному колориту, що яскраво передає повсякдення Мукачева, вона як у минулому, так і в наш час була й залишається чи не найбільшим поширеним мотивом зображень міста.

Утім спочатку центральна частина міста формувалася не тут, а навколо старої римо-католицької церкви, і тільки пізніше поступово перемістилася на північ. Найкращими ділянками вважалися ті, що розміщувалися від ратуші в бік Латориці й далі росвигівським містом, саме тут будувалися заможні мешканці. Ці садиби були зруйновані, коли річку із-під гори Ловачки відвели в її нинішнє русло. Повені та штучна зміна русла призвели до того, що територія Мукачева, поділена Латорицею надвоє, стала ще більш підтопленою. Там, де пізніше виникла площа Арпада, як і в інших місцях, тривалий час можна було пересуватися лише прокладеними дерев’яними містками.

Територію, яку окреслюють готель «Чіллаг» (тобто «Зірка»), стара, а потім нова ратуша та колишня соляна митниця, спочатку використовували для проведення ярмарків. З неї поступово виділилась і сама нинішня площа, яка з часом перетворилася на справжній центр Мукачева.

Продуманий розвиток міста розпочався лише наприкінці ХVІІІ ст. Тоді впорядкування вулиць та постійне слідкування за дотриманням визначених правил будівництва стали нагальною потребою.

Як ідеться в книзі «Мукачево. Очима наших бабусь і дідусів» (Андрій Баранін), спочатку місто розвивалося на північ, в напрямку сьогоднішнього ринку, а також уздовж Латориці. Завдяки прокладенню залізниці в ХІХ ст. більшої цінності набули території на південь та захід від центру. Проспект Шугар (нинішня вулиця Ярослава Мудрого), завершений у роки підготовки до Міленіуму, з’єднав центральну частину міста із залізничним вокзалом. За своїм значенням вона по суті випередила й вулицю Гуняді (нині Сільвая), яка колись з’єднувала Мукачево з поселенням Нижній Шенборн, але внаслідок будівництва залізниці була перерізана навпіл.

Магістрат вирішив замостити вулиці вже в 1826 році, коли з тодішньої Ринкової, а потім Головної вулиці знесли старі дерев’яні крамниці. Бруківка, виготовлена примітивним способом з гострого каменю, нанесеного течією в річкове русло, протрималася довгий час, і хоча ходити по ній було не зручно, жителям Мукачева вона одразу припала до вподоби. Щоб не пошкоджувати бруківку, міська влада навіть зробила спробу заборонити в’їзд на ринок запряженими волами підводам, на що, однак, загальні збори Березького комітату не дали згоди. У 1869-му стару бруківку замінив квадратний піщаник, а протягом 1880–1888 років з дрібної трахітової брущатки проклали тротуари завширшки в один-два фути, тобто 32–64 см. Нарешті на взірець великих міст тротуари були покриті асфальтом. На 1907 рік уже 22 вулиці мали асфальтове покриття.

Вигляд з площі на ратушу

Міська влада приділяла увагу й освітленню Мукачева. У середні ХІХ ст. на вулицях лише місцями миготіли масляні ліхтарики, які в 1860-х роках замінили гасові лампи. У 1884-му в місті їх налічувалося 84. З часом було запроваджено електричне освітлення. Уперше воно спалахнуло на мукачівських вулицях 18 лютого 1904 року.

Магістратура виділяла кошти й на дотримання в місті чистоти – уже наприкінці ХІХ ст. кожного вівторка та суботи вулиці замітав найманий персонал.

Від площі Арпада бере початок і вулиця Ракоці, у кінці якої, за колишньою горожанською школою, можна побачити округлу дзвіницю греко-католицької церкви, а справа, на даху друкарні Грюнштейна, статую Меркурія, що височіє над будівлями.

Архітектурний ансамбль площі Арпада поряд з ратушею складали й готель «Чіллаг», розташований навпроти нього театр, а також – до його зруйнування – будинок соляної митниці, в якому народився Міхай Мункачі. Заслуговує на увагу й двоповерхова будівля на розі площі Арпада та Латоричної вулиці (нині Валенберга), зведена на замовлення сім’ї Кро. До 1860 року тут на першому поверсі були міська адміністрація та суд, а на другому – поліція. Дах будинку відреставрований на початку ХХ ст. За часів Чехословаччини ліве крило знесли, а замість нього та на місці сусідньої порожньої ділянки збудували нову чотириповерхову споруду. Загальний вигляд площі Арпада в південно-східному напрямку доповнює дзвіниця римо-католицької церкви, яка своєю величчю, мов корона, увінчує й панораму Головної вулиці.

З нагоди Міленіуму (тисячоліття приходу угорців у Карпатський басейн, 1896 рік) у різних містах Угорщини було встановлено сім пам’ятників для увіковічення вождів семи угорських племен. Один вирішили розмістити і в Мукачеві. Так місто стало центром святкових подій. Мешканці ще до відзначення Міленіуму вирішили спорудити в центрі Мукачева пам’ятник вождю Арпаду, який відіграв важливу роль в історії міста та Угорщини. Саме під його керівництвом угорські племена перейшли Верецький перевал і віднайшли свою Батьківщину. Першим містом, де угорці зупинилися на тривалий відпочинок, було саме Мукачево. У липні 1896 року разом із закладенням фундаменту пам’ятника з нагоди Міленіуму в замку, будівель театру та початкової школи для дівчат перед ратушею було визначено й огороджено місце для верхової статуї Арпада.

Ілона ВІЛЬНА