Післявоєнний Ужгород очима містян

Опубліковано: | Переглядів: 4751
  • Поділіться із друзями:

Що пригадується сьогодні ужгородцям, які пам’ятають місто років бодай на 50–70 молодшим? Про це нам розповіла колишній медик, знана в обласному центрі людина, котра, на жаль, не захотіла, аби ми називали її прізвище.

Студентки музучилища носять у готель… обіди для Святослава Ріхтера

Найперше – багато троянд у місті, доглянутість, затишність. Фонтан на Театральній, який додавав площі урочистості. Щоправда, його згодом демонтували. І з цього приводу існує багато легенд – зокрема й політичних. Мовляв, тодішня міністерка культури Фурцева зауважила: ого, у вас тут і річка, і фонтан поруч! Це зрозуміли як докір і вирішили водограя позбутися.

Багато ресторанів тоді були прикрашені цікавими виробами прикладного мистецтва. Згодом усе це кудись щезло, як вода в пісок. Одним зі свідків тогочасної доби залишився чудовий дерев’яний витвір у їдальні видавництва «Закарпаття».

Ужгородська четверта школа колись була жіночою гімназією

А от четверта школа колись була жіночою гімназією. У третій – навчалися хлопці. То згодом заклади стали такими, якими вони є й сьогодні, – змішаними. У школі був хор, яким керував Петро Іванович Гудз. Він потім створив наш відомий «Боян».

У 1946 – 1948 роках в Ужгороді працювало багато добірної інтелігенції: одні мали ще стару, якісну європейську освіту, інші фахівці приїхали із найкращих вишів країни. Як-от Василь Калінін – із Ленінграда, він став балетмейстером Закарпатського народного хору. В Ужгороді під його керівництвом діяла балетна студія високого рівня. А який фурор викликали виступи нашої іменитої землячки Гізели Циполи! Особливо, коли вона отримала приз – золоте кімоно на міжнародному конкурсі «Мадам Батерфляй» в Японії, – одному з найпрестижніших у світі.

Виступи Гізели Циполи в Ужгороді викликали справжній фурор

А ще чудові концерти відбувалися у вересні, бо саме тоді був день народження Михайла Кречка. До цієї дати до нього з’їжджалися друзі. Тож ужгородці мали щастя бачити найкращі колективи країни – хори ім. Верьовки, знаменитий Свєшнікова, естонський чоловічий…

Та й узагалі містяни часто збиралися разом. Симфонічний оркестр виступав на Театральній площі, розмаїта та багата програма була в парку ім. Горького. Наприкінці літа тут діти з усіх шкіл теж збиралися на концерт. Численні концерти проводили в амфітеатрі. Він був справді збудований добротно, звучання там напрочуд органічне.

Ще одна замальовка з культурного життя тогочасного Ужгорода – студентки музучилища носять у готель «Закарпаття»… обіди для Святослава Ріхтера. Він кілька разів бував у нас. Спочатку афіші про його концерти розклеювали повсюди. Зазвичай на виступах майстра люди намагаються слухати, затамувавши подих. У залі – священна тиша. А тут набилася дуже різна публіка, були й такі, які одразу ж починали скрипіти кріслами, перемовлятися. Тож було видно, що це випадкові люди. І наступного разу розклеїли афіші тільки коли вже всі квитки продали справжнім поціновувачам майстра. Приїжджав і Мстислав Ростропович із Галиною Вишневською – у Невицьке.

Вишукані ужгородки мали таке ж ошатне вбрання, як столичні панянки

Ще одна легенда міста – Михайло Копельман – скрипаль і педагог. Він багато років співпрацював зі С. Ріхтером і М. Ростроповичем. У 1973 р. М. Копельман зайняв друге місце на міжнародному конкурсі ім. Жака Тібо. В 1975-му став першою скрипкою квартету ім. Бородіна, в 1979-му – концертмейстером новоствореного оркестру «Віртуози Москви».

Згодом переїхав до США і створив «Копельман-квартет», який вважають одним із кращих камерних ансамблів світу. Він концертував на найпрестижніших сценах: віденському «Musikverein», амстердамському «Concertgebouw», лондонському «Wigmore Hall». Михайло Копельман нагороджений премією Королівського філармонійного товариства і Почесною срібною медаллю «Concertgebouw».

А от батько знаменитого скрипаля був в Ужгороді кравцем. Він відправив свого талановитого сина в музичну школу при Московській консерваторії. Сам теж часто бував у столиці, шив там розкішні пальто чи не всім жінкам із Великого театру. Тому можна з упевненістю сказати, що вишукане жіноцтво Ужгорода мало таке ж ошатне вбрання, як столичні панянки. На вихідні знані кравці міста любили вийти на Корзо, щоб помилуватися, як «моделі» прогулюються в їхніх витворах.

Колись Ужгород був набагато меншим, але й набагато затишнішим, власне, тоді місто завершувалося Рафандою, а далі йшли людські городи. Чи не кожна родина тоді їх обробляла – причому дружно, вирощували якісь овочі. А от вулиця Радянська (нинішня Собранецька) після війни була геть розбомблена.

А ще через обласний центр Закарпаття проїжджали олімпійські команди. Деколи вони зупинялися в готелях «Київ» чи «Верховина». Але вже просто із кордону їх зустрічали з квітами на узбіччях.

Ледь не весь Ужгород їздив тоді влітку в Невицьке. Особливо, коли там ще не було кам’яно-дробильного заводу, лише гарна гора на тому місці.

Марина БОДНАР

НОВИНИ ЗАКАРПАТТЯ

«Карпатський об’єктив»

Анонси подій

Array

Останні новини

Переглянути всі Останні новини
city.uz.ua Globalistic crossword

    Ми в соцмережах:

Спецпроекти