2406
20:41 29.012019

Післявоєнний Ужгород очима містян

Історія 437

Що пригадується сьогодні ужгородцям, які пам’ятають місто років бодай на 50–70 молодшим? Про це нам розповіла колишній медик, знана в обласному центрі людина, котра, на жаль, не захотіла, аби ми називали її прізвище.

Студентки музучилища носять у готель… обіди для Святослава Ріхтера

Найперше – багато троянд у місті, доглянутість, затишність. Фонтан на Театральній, який додавав площі урочистості. Щоправда, його згодом демонтували. І з цього приводу існує багато легенд – зокрема й політичних. Мовляв, тодішня міністерка культури Фурцева зауважила: ого, у вас тут і річка, і фонтан поруч! Це зрозуміли як докір і вирішили водограя позбутися.

Багато ресторанів тоді були прикрашені цікавими виробами прикладного мистецтва. Згодом усе це кудись щезло, як вода в пісок. Одним зі свідків тогочасної доби залишився чудовий дерев’яний витвір у їдальні видавництва «Закарпаття».

Ужгородська четверта школа колись була жіночою гімназією

А от четверта школа колись була жіночою гімназією. У третій – навчалися хлопці. То згодом заклади стали такими, якими вони є й сьогодні, – змішаними. У школі був хор, яким керував Петро Іванович Гудз. Він потім створив наш відомий «Боян».

У 1946 – 1948 роках в Ужгороді працювало багато добірної інтелігенції: одні мали ще стару, якісну європейську освіту, інші фахівці приїхали із найкращих вишів країни. Як-от Василь Калінін – із Ленінграда, він став балетмейстером Закарпатського народного хору. В Ужгороді під його керівництвом діяла балетна студія високого рівня. А який фурор викликали виступи нашої іменитої землячки Гізели Циполи! Особливо, коли вона отримала приз – золоте кімоно на міжнародному конкурсі «Мадам Батерфляй» в Японії, – одному з найпрестижніших у світі.

Виступи Гізели Циполи в Ужгороді викликали справжній фурор

А ще чудові концерти відбувалися у вересні, бо саме тоді був день народження Михайла Кречка. До цієї дати до нього з’їжджалися друзі. Тож ужгородці мали щастя бачити найкращі колективи країни – хори ім. Верьовки, знаменитий Свєшнікова, естонський чоловічий…

Та й узагалі містяни часто збиралися разом. Симфонічний оркестр виступав на Театральній площі, розмаїта та багата програма була в парку ім. Горького. Наприкінці літа тут діти з усіх шкіл теж збиралися на концерт. Численні концерти проводили в амфітеатрі. Він був справді збудований добротно, звучання там напрочуд органічне.

Ще одна замальовка з культурного життя тогочасного Ужгорода – студентки музучилища носять у готель «Закарпаття»… обіди для Святослава Ріхтера. Він кілька разів бував у нас. Спочатку афіші про його концерти розклеювали повсюди. Зазвичай на виступах майстра люди намагаються слухати, затамувавши подих. У залі – священна тиша. А тут набилася дуже різна публіка, були й такі, які одразу ж починали скрипіти кріслами, перемовлятися. Тож було видно, що це випадкові люди. І наступного разу розклеїли афіші тільки коли вже всі квитки продали справжнім поціновувачам майстра. Приїжджав і Мстислав Ростропович із Галиною Вишневською – у Невицьке.

Вишукані ужгородки мали таке ж ошатне вбрання, як столичні панянки

Ще одна легенда міста – Михайло Копельман – скрипаль і педагог. Він багато років співпрацював зі С. Ріхтером і М. Ростроповичем. У 1973 р. М. Копельман зайняв друге місце на міжнародному конкурсі ім. Жака Тібо. В 1975-му став першою скрипкою квартету ім. Бородіна, в 1979-му – концертмейстером новоствореного оркестру «Віртуози Москви».

Згодом переїхав до США і створив «Копельман-квартет», який вважають одним із кращих камерних ансамблів світу. Він концертував на найпрестижніших сценах: віденському «Musikverein», амстердамському «Concertgebouw», лондонському «Wigmore Hall». Михайло Копельман нагороджений премією Королівського філармонійного товариства і Почесною срібною медаллю «Concertgebouw».

А от батько знаменитого скрипаля був в Ужгороді кравцем. Він відправив свого талановитого сина в музичну школу при Московській консерваторії. Сам теж часто бував у столиці, шив там розкішні пальто чи не всім жінкам із Великого театру. Тому можна з упевненістю сказати, що вишукане жіноцтво Ужгорода мало таке ж ошатне вбрання, як столичні панянки. На вихідні знані кравці міста любили вийти на Корзо, щоб помилуватися, як «моделі» прогулюються в їхніх витворах.

Колись Ужгород був набагато меншим, але й набагато затишнішим, власне, тоді місто завершувалося Рафандою, а далі йшли людські городи. Чи не кожна родина тоді їх обробляла – причому дружно, вирощували якісь овочі. А от вулиця Радянська (нинішня Собранецька) після війни була геть розбомблена.

А ще через обласний центр Закарпаття проїжджали олімпійські команди. Деколи вони зупинялися в готелях «Київ» чи «Верховина». Але вже просто із кордону їх зустрічали з квітами на узбіччях.

Ледь не весь Ужгород їздив тоді влітку в Невицьке. Особливо, коли там ще не було кам’яно-дробильного заводу, лише гарна гора на тому місці.

Марина БОДНАР

НОВИНИ ЗАКАРПАТТЯ

telega
Підписуйся на наш телеграм канал!

Підпишись на наш телеграм канал де кожна новина виводиться відразу після публікації. Будь першим у курсі подій.

Підписатися
Слідкуйте за нами у соцмережах
Головне