Історія та легенди Рахівщини
У той час як волелюбні селяни з усієї України тікали від феодального гніту в «дикий степ» і перетворювалися на грізних запорізьких козаків, кріпаки по обидва боки Карпат знаходили свободу в непролазних горах. У сиву давнину в безкрайніх хащах Карпатських гір, окрім розбійників та втікачів-селян, можна було зустріти хіба хоробрих вівчарів, котрі водили сюди свої отари і навіть влаштовували сезонні зимівки.
Першими постійними поселенцями найбільш високогірного міста України – Рахова (знаходиться на висоті 820 метрів) – були селяни-втікачі з Галичини й Закарпаття. Тут, у прекрасній долині серед гір, де зливаються річки Біла Тиса і Чорна Тиса, вони вільно полювали й рибалили, займалися вівчарством та бджільництвом. Перша письмова згадка про місто належить до 1447 року. З часом вільні жителі високих Карпат організували рух опришків, які, за легендами, відбирали майно в багатих угорських та польських феодалів і ділилися награбованим із бідними селянами-кріпаками. Звісно, серед безлічі легенд є й чимало таких, що описують не народних месників, а звичайних розбійників, котрі нерідко нападали на простих людей, грабували та вбивали мирних селян. За одним із переказів, на місці, де тепер знаходиться Рахів, розбійники рахували відібрані в багатіїв гроші. За іншою легендою, жителі цього краю ходили пішки від села до села і, щоб знати відстань між ними, кроками «рахували» дорогу. Є також версія, пов’язана з якимось Рахом або Рахо, на честь котрого нібито й було назване високогірне місто.
Ще одне гірське поселення, Ясіня, уперше згадується в документах 1555 року, де записано, що ці території належали до власності угорського феодала Драгфі. Засновниками Ясіні також стали селяни-невільники, які тікали в гори від феодального гніту з обох боків Карпат. Серед перших поселенців були й вівчарі. А місцеві жителі здебільшого займалися скотарством, оскільки тут коротке прохолодне літо, сувора тривала зима та малопридатні для обробки високогірні землі. Назву селища пов’язують з ясеневим лісом, де пастухи знаходили зручну зимівлю для овець. Легенда розповідає про чудесне спасіння отари, залишеної тут без їжі на цілу зиму. Коли пастух повернувся навесні, то застав овець цілими й неушкодженими, та ще й із приплодом. На знак вдячності Богові та згадку про диво пастух Струк заснував дерев’яний храм, навколо якого згодом і виникло поселення. Струківський храм Вознесіння Господнього можна й нині побачити на південних околицях Ясіні. Святиня датується XVI століттям та є одним із найцікавіших зразків дерев’яної архітектури гуцулів.
Старовинні храми, навколо яких почали виникати й розвиватися перші гірські поселення, приблизно в той самий час засновуються вівчарями та кріпаками-втікачами і в інших місцях Рахівщини. Найдавніша святиня – дерев’яний храм Святого Миколи Чудотворця (верхній) – розташований на одному з високих пагорбів села Середнє Водяне. Він був зведений 1428 року і входить до числа найбільш ранніх зразків дерев’яної архітектури в Україні. Ще один старовинний дерев’яний храм – Вознесіння Господнього, який належить до 1512 року, – розташований у селищі Кобилецька Поляна. Подібні церкви, збудовані гуцульськими майстрами без жодного цвяха протягом XV–XІХ століть, збереглись і в інших селах краю.
Згадані землі хоча й належали номінально угорським феодалам, тривалий час зберігали умовну самостійність, оскільки сюди не могла дістатися жодна королівська чи імперська влада, тим паче контролювати ці території. Тільки на початку XVII століття угорські магнати Форінтвері, а потім Драгфі починають робити спроби закріпачити гірське населення. Однак, незважаючи на всі зусилля, повністю контролювати ці землі їм так і не вдалося.
У першій половині XVIII століття на повну потужність розгорнувся рух опришків, коли гуцульська сокира Олекси Довбуша об’єднала проти гніту феодалів сотні селян-невільників. Люди зберегли пам’ять про карпатського Робіна Гуда в численних народних переказах. Але Довбуш був лише одним із безлічі гірських розбійників. Зокрема, як повідомляють народні перекази, у Ясіні на початку ХVIII століття загинув інший відомий ватажок опришків – Григорій Пинтя. Протягом століть існування опришків ці землі стали домівкою як для багатьох народних героїв, так і відвертих злодіїв та кривавих розбійників. Войовничі жителі гір фактично залишалися господарями своїх природних фортець аж до середини XIX століття. За деякими даними, опришківський загін під проводом Михайла Фішерюка-Маріщука діяв на околицях Ясіні ще на початку Першої світової війни.
Прагнення гуцулів до свободи знову виявилося в 1919 році, коли на світовій мапі з’явилася Гуцульська Республіка зі столицею в Ясіні. Була в нової держави і своя невелика армія, і правитель – Степан Клочурак. Гуцульська Республіка прагнула до об’єднання із ЗУНР (Західноукраїнською Народною Республікою). Але, на жаль, незабаром сюди були введені регулярні війська Румунії, які чисельно в багато разів переважали військові сили гуцулів, і жорстоко розправилися з хоробрими горянами.
Руслан ФАТУЛА
Підпишись на наш телеграм канал де кожна новина виводиться відразу після публікації. Будь першим у курсі подій.
Підписатися