Архів п’яти коронних міст Мараморошу

У 1945 році за радянською системою почалось архівне будівництво в Закарпатті. Організовувалась мережа районних і міських архівів (архівні відділи НКВС) та Центральний Державний історичний архів Закарпатської України (сучасна назва ‒ Державний архів Закарпатської області), рішення про утворення Центрального державного історичного архіву Закарпатської України було прийнято секретаріатом Центрального Комітету Комуністичної партії Закарпатської України 25 серпня та постановою Народної Ради Закарпатської України від 6 листопада 1945 року „Про утворення Центрального державного історичного архіву Закарпатської України та упорядкування архівного господарства”.

Архівна справа в Закарпатті сягає глибокої давнини. Великий вплив на неї справили архівні системи тих держав, до складу яких входили закарпатські землі, насамперед королівської Угорщини, Австро-Угорщини, Чехословаччини.

Герби «закарпатських» комітатів Угорщини: Береґ, Марамарош, Угоча, Унґ

Територія Закарпаття до розпаду Австро-Угорщини поділялася на чотири комітати (жупи). Нинішній Ужгородський, Перечинський, Велико-березнянський райони, а також частина території нинішньої Словаччини (з містами Собранці, Михайловці, Капушани) входили до складу Ужанського комітату з адміністративним центром спочатку в м. Капушанах, а з середини XVIII ст. ‒ в Ужгороді, де знаходилися комітатський та міські архіви.

Нинішні Мукачівський, Берегівський, Свалявський, переважна частина Іршавського, Воловецького та Міжгірського районів, а також невелика північна частина Вашарошнаменського району сучасної Угорщини належали до Березького комітату із центром у м. Берегові з відповідними архівами. У м. Мукачеві зберігалися архівні зібрання Мукачівсько-Чинадіївської домінії династії Шенборнів та Мукачівського чернечого монастиря отців Василіан.

Нинішній Виноградівський район, села Рокосово та Велятино Хустського району, а також північна частина (з центром у селі Холмеу) території, що нині знаходиться у складі Румунії, належали до Угочанського комітату з центром у м. Нодьселлеш (нині ‒ м. Виноградів, районний центр Закарпатської області України). У Нодьселлеші (Виноградові) також знаходився комітатський архів.

Решта територій Хустського, Тячівського, Міжгірського, Рахівського районів, а також землі, що нині є складовою частиною Румунії з містом Сігет включно, входили до складу Мараморошського комітату. Його центр і архів знаходилися у м. Сігет.

Як відомо, Марамороська жупа у 1919 році була розділена по Тисі. Північ відійшла до Чехословаччини (а згодом ‒ і до України), а південь – до Румунії. Нині, за нашими даними, архів Мараморошського комітату знаходиться в м. Бая-Маре (Румунія). У Державному архіві Закарпатської області також зберігається певна кількість документів цього регіону.

Перший звіт про архів Марамороської жупи датовано 1772 роком. У ньому йдеться, зокрема про необхідність проведення упорядкування документів. Після цього було розпочато довготривалу систематизацію марамороського архіву, виконання якої пов`язане з іменем архіваріуса-генеалога Дьєрдя Петроваї.

Серед документів, що знаходяться на державному зберіганні є, зокрема, і унікальна колекція документів під назвою „Архів п’яти коронних міст Мараморощини”.

Вільні королівські міста – так називали у феодальній Угорщині населені пункти, які не підпорядковувалися комітатським властям і користувалися різними привілеями. Поселенці цих „міст” не підпорядковувалися поміщикам, були особисто вільними тримачами землі, за яку сплачували дев’ятину королю і десятину церкві. Вони обирали старосту і присяжних, які були наділені суддівськими функціями. Жителі таких населених пунктів мали право переселення в інші місця, спорудження й експлуатації млинів, вільного полювання і рибальства.

У 1272 році угорський король Іштван V, що правив упродовж 1270 ‒ 1272 років, якому в боротьбі проти магнатів потрібна була підтримка вільних королівських міст, дарує Севлюшу привілеї з правом власного судочинства й самоврядування… Жителі його отримали широкі права від короля.

Після вигнання із країни татаро-монголів угорський король з династії Арпадів, Бела ІV (1206 ‒ 1270), правління якого тривало у 1235 ‒ 1270 рр., доклав багато зусиль до відбудови зруйнованих населених пунктів Верхньої Угорщини (нинішне – Закарпаття) і надав декотрим із них міські привілеї.

Надання такого статусу практикував і перший представник нової династії угорських королів Карл Роберт Анжуйський ‒ король Угорщини, титулярний король Галичини та Володимирії (1301-1342 рр.). Засновник угорської гілки Анжуйської династії Капетингів, син Карла Мартелла (Анжуйського)  та Аустрії Клеменсії народився в Неаполі у 1288 році. Перший угорський король не з династії Арпадів, який прийшов до влади після смерті в 1301 році Андрія ІІІ останнього короля з династії Арпадовичів.

Карл І на початку свого правління зіткнувся із опором магнатської опозиції. В руках окремих олігархів опинилися цілі регіони Угорського королівства і він майже 20 років вів боротьбу з угорськими магнатами й іншими претендентами на угорський трон. Після смерті 18 березня 1321 року найбільш могутнього магната Матуш Чака, новий король зумів зміцнити центральну владу. При цьому Карл Роберт прагнув опиратися на верхівки міських верств, на патриціат, надаючи їм привілеї.

У 1329 році статус вільних королівських міст був наданий одразу п`яти населеним пунктам у східній частині нашого краю – Хусту, Вишкову, Тячеву, Довгому Полю і Сігету, розташованим поблизу Марамороських солекопалень, які мали велике значення.

При цьому Карл Роберт виходив також із того, що протягом чотирьох десятиліть (1281 ‒ 1321 рр.) ця частина нашого краю входила до складу Галицько-Волинського князівства і була віддана угорському королю князем Львом Юрієвичем як придане для доньки, що стала дружиною Карла Роберта. Для зазначених населених пунктів характерними були привілеї та права, одержані від угорських королів, вони мали спільні інтереси щодо добування, транспортування та продажу солі.

Статус коронних міст звільняв жителів від феодальних поборів і повинностей, але грошовий податок до королівської казни мав сплачуватись справно.

Згодом, із розвитком інших промислових центрів більш впливового характеру, виняткове значення п`яти коронних міст відчутно підупало.

Сьогодні до України належить частина Мармарощини, зокрема – три коронних міста. Це Хуст, Тячів і Вишкове (нині селище на Хустщині). Два інші міста, Марамуреш-Сігет і Довге Поле, перебувають у складі Румунії.

Для збереження документної інформації, що накопичувалась в результаті діяльності органів місцевого самоврядування коронних міст, близько 1814 року було сформовано архів п`яти коронних міст Марамороша, який до нині містить багатий документальний матеріал стосовно загальної історії коронних міст та їх правосуддя. Архів був організований у Тячеві, але витрати на створення та функціонування були рівномірно розподілені між п`ятьма містами.

Найдавніші документальні матеріали архіву п’яти коронних міст, засвідчують, що міста вели наполегливу боротьбу за збереження своїх середньовічних прав та привілеїв, які неодноразово підтверджувалися угорськими королівськими грамотами та грамотами князів Трансільванії.

Характер ведення різних функцій діловодства органами місцевого самоврядування, судовими органами та нотаріальними органами п`яти коронних „міст” визначив і склад документів, що зберігаються в Державному архіві Закарпатської області. У фонді 61, знаходяться 2534 одиниці зберігання за 1326 – 1910 роки на латинській, угорській, німецькій мовах. Серед них: королівські і князівські грамоти про підтвердження привілеїв та заборону порушення привілеїв, грамоти Пожонської єпархіальної капітули та грамоти Апафія ІІ обраного князем Трансільванії про привілеї п`яти коронних міст, грамоти короля Леопольда І про виготовлення гербових печаток міст, грамоти Ференца Ракоці ІІ про визначення привілеїв окремим жителям п`яти коронних міст Мараморощини та на перевезення солі, грамота угорського короля Карла VІ про порядок збору податків у містах; довідки архіву Трансільванії про грамоти п`яти коронних міст, довідка про їх привілеї, опис географічного розташування; збірник законів для привілейованих міст; карні, судові та цивільні справи: майнові, про передачу спадщини, продаж худоби на ярмарках та інші; листування з комендантом Хустського замку про повинності городян замку, листування про спірні питання щодо кордонів між п`ятьма коронними містами Мараморощини та державними володіннями, про будівництво та використання громадянами лісів, а також тисячі інших історичних документів, що характеризують цю історичну епоху та висвітлюють події, які відбувалися в період існування коронних „міст” Мараморощини.

До визначних архіваріусів того періоду належить померлий у 1841 році Янош Газела, після смерті якого певний час обов`язки архіваріуса виконував Мігаль Ласло – головний суддя міста Тячева.

В архіві п’яти коронних „міст” зберігаються й окремі документи, що стосуються хустського замку, історія якого супроводжується цікавими подіями та численними легендами і народними переказами. Замок був побудований як угорська королівська фортеця для захисту соляного шляху з Солотвина, зокрема Хустських воріт, і прикордонних районів. Його спорудження почалося в 1090 році та було закінчено за короля Бели ІІІ у 1191 році.

Відомо, що в 20-і рр. минулого століття частина документів архіву знаходилася в с. Тячів в розпорядженні реформатського церковного приходу, а в 1929 році вони були перевезені в м. Мукачево в Земський (Крайовий) музей ім. Т. Легоцького.

Нова систематизація документального матеріалу аврхіву була проведена в 1944 році, а 14 листопада 1949 року документи були передані на постійне зберігання в Закарпатський обласний державний архів, де і зберігаються нині.

Михайло МАРКАНИЧ,

заступник директора держархіву,

член Національної спілки журналістів України

Шановні колеги!

24 грудня ми відзначаємо своє професійне свято – День працівників архівних установ України. Тож, висловлюємо Вам слова глибокої вдячності за працю і турботу про надійне збереження архівної спадщини. Вашими зусиллями документальна скарбниця нашого краю примножується, зміцнюючи нерозривний зв’язок попередніх і прийдешніх поколінь. Переконані, що ваш професіоналізм і висока відповідальність, відданість обраній справі і надалі будуть запорукою створення достеменної біографії Закарпаття для знання власної історії.

Бажаємо Вам щоб ваша важлива праця завжди була плідною та натхненною, дарувала вам радість та задоволення, а також міцного здоров’я, родинного добробуту, душевної рівноваги та впевненості в майбутньому.

Керівництво держархіву