Історія курантів на кафедральному соборі в Ужгороді

Візитка Ужгорода – Хрестовоздвиженський греко-католицький кафедральний собор, який височіє у центрі міста на вулиці Капітульній. Велич архітектурної пам’ятки XVII століття нікого не залишає байдужим.

77-літній Микола Антал щодня долає 126 сходинок

Тут завжди можна побачити туристів та туристичні групи з різних куточків України та закордону, які з великою цікавістю слухають розповідь гіда. Привертають увагу і чотири циферблати на двох вежах.

77-річний ужгородець Микола Антал щодня піднімається на вежу, а це 63 сходинки, аби забезпечити церковним курантам, які б’ють кожні 15 хвилин, безперебійну роботу. За професією – інженер. Вісім років тому для введення в дію електроприводів розробив і виготовив електросхему, яка відповідає всім вимогам експлуатації. Микола Іванович розповів мені історію ужгородських курантів, яка є надзвичайно цікавою. Разом піднімаємося на вежу.

Августин Єнковський придбав годинник у Відні за власні кошти

На шильдику годинника вилито об’ємними буквами назву фірми: «Emil Ichauer vorm.Gebr.Resch.Wien 1878». Годинникар шукав інформацію про фірму, але наразі нічого не знайшов. На дерев’яних боковинах написано дуже невпевненим почерком: Пльоса, Плоса 1927, Пашку 94, Питу 1922, Winvate Babiak A. 1939-1940 II.21, Я Pitьо 1910. «Почерк свідчить, що написи лишили люди не дуже освічені, окрім того, нічого доброго не можна сказати про їхні чесноти», – зауважує чоловік.

– Шукав інформацію і про те, як годинник потрапив до Ужгорода, коли змонтований і запущений в експлуатацію. Спочатку мій пошук не увінчався успіхом, – зізнається пан Микола. – 2010 року вирішив залишити корисну інформацію нащадкам – підготував інструкцію з обслуговування електричної частини приводу годинника, зброшурував її. Сигнальний примірник подарував дружині Леопольда Кенсіцького Світлані Адамівні. Вона надала мені довідкову літературу, де містилися відомості про встановлення годинника на вежах храму. «…При єпископі Іванові Пастелію у 1867-77 роках італійський архітектор Лука Фарбі реконструював фасад собору, який набув сучасного вигляду. {…} Тоді ж на обох дзвіницях з’явилися годинники з курантами. Їх на власні кошти придбав у Відні в дарунок храмові «закарпатський Кулібін» Августин Єнковський». Доречно нагадати, що у 1874р. цей винахідник із села Стеблівка Хустського району винайшов машину для механізованого збору пшениці.

Механізм 1878 року

Вклад альпіністів

Антал власноруч підготував з десяток примірників інструкції, подарував їх найближчим друзям. Один залишив собі. Ознайомив і мене з брошурою. На 15 сторінках є історія курантів, інструкція та схеми їхньої роботи.

–Більш достеменно відомі справи щодо запуску годинника в 1974 році, – веде далі годинникар. – Вірогідно, на прохання тодішнього голови церковної двадцятки Василя Дідика за запуск годинника взявся Леопольд Кенсіцький. Це був знаний чоловік не тільки в Ужгороді, а й в Радянському Союзі. Кенсіцький – володар золотої медалі чемпіонату Радянського Союзу 1961 року з альпінізму. Він працював головним механіком Ужгородського ФМК та провідним інженером Ужгородського механічного заводу. Паралельно керував секцією альпіністів Закарпатської області і виступав у змаганнях з альпінізму в складі команди від України. Протягом 1968-1982 років сім разів був нагороджений медалями за І-ІІІ місця.

У групі Кенсіцького з ремонту годинника були й альпіністи Володимир Лісецький, Василь Подгорський, Федір Галас, Василь Лендєл. Кенсіцький займався механізмом годинника, а хлопці – циферблатами, трансмісією, вони вичистили вежі від різного непотребу, що накопичився за багато років. Чоловіки встановили металеві сітки в отворах обох веж від птахів.

Події відбувалися в 1973-1974 роках. Годинник був запущений, і всі чекали, що у новорічну ніч будуть бити ужгородські куранти, але не судилося. З високих партійних кабінетів пролунала команда: «Негоже, чтобы над социалистическим городом звучали церковные куранты».

Друге та третє життя годинника

Вдруге годинник був запущений вже після передачі храму в розпорядження греко-католицької громади. Цього разу (1994-1995рр.) годинником опікувався інженер Ужгородського державного університету Леонід Сало. Були встановлені черв’ячні редуктори на механізми бою годин та їх четвертин, а також поставлений редуктор з ланцюговою передачею на привід ходу годинника. Були демонтовані всі чотири циферблати та закріплені на них римські цифри, бо фарба від попередньої реставрації полущилася. Виготовленням часових стрілок та закріпленням цифр на циферблаті займався художник Олександр Балог. Годинник був запущений, але довго не пропрацював, бо інженер Сало виїхав до м. Лубни Полтавської області, а без кваліфікованого обслуговування сталася неполадка.

Третій етап відновлення роботи годинника відбувся в 2008-2009 рр. У цей час велися реставраційні роботи фасаду собору. Архітектурна пам’ятка була в риштуванні. Інженер з ремонту та обслуговування гелікоптерів Тимофій Зуєв давно хотів допомогти з ремонтом і запуском годинника. Про благородний намір розповів дружині, яка понад 20 років є учасником церковного хору, та члену церковної двадцятки Ігорю Білику. Разом з головою двадцятки Іллею Примаком оглянули годинникове господарство. Під час огляду побачили розбите скло на вікнах відсіків годинникового механізму, в рамах механізму не було скла, механізм був покритий товстим шаром пилюки, не було електродвигуна механізму четвертого бою, розрегульований механізм годинника та ін. Невдовзі Зуєв все полагодив, ліквідував недоліки, які були перепоною запуску годинника.

Наразі ужгородські куранти працюють безперебійно, бо мають дбайливого господаря.

Тетяна Грицищук, фото автора