«Гутівар», або «Малий Мункач», – ще один із напівлегендарних замків Закарпаття

«Гутівар» – одна з найменш відомих фортець Закарпаття. Залишки оборонних укріплень на території села Гут добре видно на знімках із супутника на Google map. Однак немає жодних відомостей, коли саме і хто їх тут побудував.

 Ніякої спеціальної літератури з історії фортифікаційної споруди не видано. Лише окремі угорські дослідники коротко згадують фортецю у своїх роботах під назвою «Гутівар». Археологічні дослідження на цій території також ніхто не проводив, принаймні про це нічого невідомо широкому загалу. Як пише автор статті «До питання про історію замків Закарпаття» Омелян Гомоляк, відсутня будь-яка історична інформація про час побудови та руйнації об’єкта, його роль і значення в історії регіону.

Але про замок ідеться в численних легендах та переказах. За місцевою традицією його називають «Малий Мункач» (від угор. Kismunkács). Вулиця з такою назвою залишилася в селі саме в районі ймовірних останків укріплень. Це також наводить на думку про якусь фортецю, оскільки в Мукачеві, як відомо, замок існував із давніх часів.

Деякі дослідники припускають, що перші оборонні споруди могли з’явитися тут ще на ранньому етапі формування кордонів Угорського королівства. Починаючи з XI століття, як відомо, сфера інтересів Угорщини поступово поширюється на землі Закарпаття, де невдовзі починають з’являтися її укріплені форпости.

Це припущення, імовірно, пов’язане з характером оборонних укріплень, котрі добре видно із супутника в наші дні. Рови та земляні вали в плані мають грушоподібну форму і дуже нагадують фортецю біля села Вари. На угорському сайті jupiter.elte.hu подається схематичний план укріплень у порівнянні із фото на місцевості. Залишки рову місцями дуже добре видно, а де-не-де є навіть вода з чагарником.

Укріплення засновники побудували в стратегічно вдалому місці біля злиття русел річок, на мисі, оточеному мочаром (болотом) Сернє. Навколо фортеці був викопаний рів та насипаний земляний вал. Рови-канали в минулому, імовірно, заповнювалися водою з прилеглих річок. А саме укріплення було оточене річками та каналами з усіх боків. Саме тому джерела іноді називають його замком на острові.

Площа укріплень – ровів і валів – не така вже й маленька. Вона займає понад два гектари. А це наштовхує на думку, що до власне фортифікаційної споруди примикало поселення, яке перебувало під захистом зовнішніх ровів та валів. За характером укріплень можна припустити, що в об’єкта існувала внутрішня лінія оборони, котра відокремлювала ділянку самої фортеці від ділянки поселення.

Таке планування дійсно є типовим для багатьох городищ раннього середньовіччя. Тому цілком можливо, що пізніший замок міг розвиватися на основі якогось архаїчного укріпленого поселення. Отож якщо вже гіпотетично порівнювати грушоподібну форму «Гутівару» із залишками укріплень біля села Вари, то можна припустити, що це було слов’янське городище доугорського періоду. Адже ряд дослідників відносять фортецю біля села Вари саме до слов’янських, ідентифікуючи її як Боржавський замок із твору Аноніма Gesta Hungarorum. Це укріплення, за словами Аноніма, угорці штурмували в 903 році після переходу Карпат.

Розвиваючи думку про давність фортеці «Гутівар», деякі автори припускають, що, можливо, у ході монголо-татарської навали 1242 року під керівництвом Батия городище (за умови, що воно взагалі на той момент існувало) було зруйноване. Принаймні про напади татар розповідають і місцеві легенди. Щоправда, невідомо, про який саме період ідеться в переказах. 

Достеменно не з’ясовано, і коли в районі нинішнього села Гут виникає поселення. Перша писемна згадка про це село датується 1312 роком, коли воно належало знатному Чародану (Csarodán). За даними археологічних досліджень, на території мочара Сернє біля нинішнього села Гут наприкінці старої ери жили кельти. У 1957 році в східній частині села навіть знайшли великий скарб срібних імітацій тетрадрахм Філіпа ІІ Македонського та кельтських монет.

У 1323-му Гут описується як процвітаюче поселення. В одній із грамот ця територія згадується як власність сім’ї Гуті (Guthy). Від їхнього імені начебто і походять назви села Гут та фортеці Гутівар (Guti var). Укріплення, на думку деяких угорських авторів, було їхнім центральним родовим замком (Horvát, Győrgy-Kovács).

Водночас, як пише Ласло Зубанич, з історії родини Гуті відомо, що придворний лицар на ім’я Ласло, який у 1217 році брав активну участь у хрестовому поході і навіть супроводжував короля Андрія ІІ на Святу землю, начебто вже на той час мав тут маєток.

24 жовтня 1466 року – перша і єдина відома на сьогодні письмова згадка, яка може свідчити про наявність тут якоїсь замкової споруди. У документі повідомляється, що Ержебет, вдова Яноша Гуняді, подарувала земельну ділянку на острові для дворянського двору (курії) своєму офіцеру Анталу Удварі у вічне володіння як винагороду за вірну службу.

У 1566 році село Гут було зруйноване під час спустошливого набігу кримських татар. Окремі угорські дослідники припускають, що саме в ході цього нападу замок остаточно припинив своє існування і більше не відновлювався, оскільки пізніші джерела його не згадують.

Існує давня легенда, пов’язана з татарською навалою, згідно з якою Балаш Кісгуті, тодішній власник фортеці, перед втечею від нападників закопав свої скарби десь на території замку. Зокрема золотого бика. Відтоді чимало шукачів скарбів ламали голови, де ж його шукати, адже здобич, як бачте, не маленька.

У 1752 році було завершене будівництво реформаторської церкви, котра знаходиться на одній із вершин на території колишньої фортеці. Щоб дістатися до храму, треба перейти міст через той самий рів. Дехто припускає, що для будівництва церкви могли використати залишки замкових споруд. Щоправда, немає ніяких достеменних свідчень про існування тут якихось кам’яних укріплень. Поруч збудовано початкову школу та дитячий садок. Як пише Ласло Зубанич, під час будівництва фундаменту було знайдено дерев’яні бруси та палі колишнього замку.

На австрійській карті другої половини XVIII століття можна побачити територію села Гут, яке на той момент складалося з двох окремих сіл Кіш Гут (Маленький Гут) та Нодь Гут (Великий Гут). Однак фортеця на карті не позначена, можна лише розрізнити ділянку між селами, яку вона гіпотетично займала. Імовірно, на момент складання карти від укріплень мало що залишилося, тому вони й не привернули увагу військових картографів. Та й супутника, з якого нині добре видно обриси давньої оборонної споруди, тоді ще не існувало. 

Цікаво, що в одному з томів угорської енциклопедії 1891 року A Pallas nagy lexikona було зазначено, що в селі ще можна побачити залишки замку, котрий колись знаходився тут.

У наші дні територія укріплення частково забудована. Тут розмістилися реформаторський храм, дитячий садок, школа, стадіон, рядові сільські споруди, а також сади та городи. Оскільки забудова не велася на лінії безпосередньо ровів та валів, то залишки земляних укріплень можна помітити практично вздовж усього периметру. Відносно добре простежуються рови-канали, частково осушені, частково заболочені. Об’єкт дуже цікавий для майбутніх археологічних досліджень.

Руслан ФАТУЛА