120 років бібліотечної справи на Закарпатті

З початку ХV століття в Ужгороді діяла перша міська школа, при якій була невелика книгозбірня. Протягом ХVІІІ-ХІХ ст. бібліотеки в Закарпатті були, як правило, власністю монастирів, духовних і світських феодалів, навчальних закладів, окремих представників інтелігенції.

Перша народна бібліотека на Закарпатті виникла в 1902 році. Цього року була створена міська народна бібліотека в Ужгороді. Згодом такі бібліотеки були створені в Мукачеві та інших містах.

Унгварська (Ужгородська) міська бібліотека під назвою «Унгварська (Ужгородська) народна бібліотека», заснована в 1902 році. У 1902 році «Національна рада музеїв і бібліотек» подарувала Ужгороду 670 книг, 674 зошити та дві декоративні дубові шафи на суму 2000 крон. Із цих двох дубових шаф одна дійшла до наших днів і знаходиться в Закарпатській обласній універсальній науковій бібліотеці (ЗОУНБ). Їй в цьому році стало 120 років.

Бібліотека під назвою «Ужгородська народна бібліотека» містилася в угорській початковій школі на площі Другетів (напроти ректорату УжНУ) та вул. Панаса Мирного. Абонемент був безкоштовним. Керівником бібліотеки був Ласло Такач, потім Андор Бартакович, який був директором початкової школи. За перші три роки 2557 читачів отримали з бібліотеки 5521 книгу. Бібліотека повинна була обслуговувати і села навколо Ужгорода. Слід сказати, що Ужгород з найближчими селами в той час мав порядку 70 тисяч чоловік.

До народної бібліотеки в Ужгороді у 1904 році надійшов буквар – «Азбука угро-руського и церковнославянского чтенія». На одного вчителя в шкільній бібліотеці припадало близько 101 примірника педагогічної та методичної літератури. Звичайно, народні бібліотеки по цілій Угорщині служили більш за все людям, які займали в той час панівні посади. Для простого люду служили парафіяльні читальні кімнати, в яких не занадто було багато книг. Там завжди були церковні книги майже в одиничних екземплярах.

У 1905 році представницький орган Ужгородської народної бібліотеки встановив керівнику її Ласло Такачу 60 крон зарплати за управління бібліотекою та в розмірі 40 крон для Андора Бартаковича. У 1905 р. Міністерство землеробства розширило цю бібліотеку власними коштами. У 1908 році «Крайова рада музеїв і бібліотек» пожертвувала на розвиток бібліотеки 200 крон, а тоді тепер бібліотека нараховувала 793 книги та 767 томів. У 1911 році бібліотека налічувала 790 творів і 775 томів на суму 2268 крон. Цього ж року «Національна рада музеїв і бібліотек» також пожертвувала 200 крон на подальший розвиток бібліотеки. На жаль, ми не маємо жодних додаткових даних щодо книги.

На Закарпатті у другій половині ХІХ – на початку ХХ століття існували Ужгородська учительська семінарія (з 1794 року) та Мукачівська Угорська Королівська державна народна шкільна семінарія (з 1914 року). В цих шкільних закладах були невеликі бібліотеки.

Коли Закарпаття ввійшло до складу Чехословацької республіки, почалося культурне та політичне відродження. Освіта та шкільництво взагалі стало основою такого відродження. В Чехословацькій республіці (ЧСР) був прийнятий закон про обов’язкову освіту від 6 до 14 років. В 1920 році на Закарпатті налічувалося 436 шкіл, де навчалося 56 440 дітей. Кількість вчителів тоді було 958.

У ЧСР була поширена загальна повинність у навчанні дітей Підкарпатської Русі віком від 6 до 14 років, але багато дітей через різні причини не мали змоги часто відвідувати школу, особливо в гірських районах, де населення жило хуторами, віддаленими один від одного великими відстанями. Такі діти обслуговувалися курсами. В 1931-1932 рр. налічувалося 170 курсів, на яких навчалися 9176 дітей.

Після світової війни частина книг бувшої Ужгородської народної бібліотеки в 1923/24 року була знайдена в публічній початковій школі на площі Кошута, тоді як частина інших книг була знайдена на старому місці.

За час становлення Чехословацької республіки багато російських емігрантів облюбувало не тільки землі ЧСР, але й Підкарпатську Русь, назву якої носило Закарпаття. Російська еміграція, яка була представлена педагогічним товариством «Союзъ русских педагогов средней и низшей школы в Чехословацкой республике», теж впливала на вирішення мовного питання, зокрема про це засвідчує архівне джерело, яке створило статут товариства та подало звіт про його роботу. «Союзъ руських педагогов» створений у 1923 році з метою «объединения русских педагогов, проживающихъ на территории Чехословацкой республики…, – зазначається у Статуті товариства, – для представительства интересовъ русскихъ педагоговъ передъ властями…, ознакомление с учебнымъ деломъ Чехословацкой республики въ видахъ тесного общения представителей школы двухъ славянскихъ народовъ…, осуществление культурной помощи русскимъ педагогамъ и т. д.». Свою діяльність з реалізації намічених цілей «Союзъ русских педагогов» здійснював через створення бібліотек, читалень, клубів, організацію та проведення лекцій, зборів, навчальних консультацій, видання газет, журналів, підручників, створення професійних курсів, працевлаштування педагогів, залучення та збір матеріальних коштів, підтримка хворих педагогів, педагогів-пенсіонерів тощо.

До складу «Союза русских педагогов» могли входити працюючі вчителі та вихователі, непрацюючі педагоги, які мали відповідну освіту та документи про роботу в освітніх закладах, громадські діячі, які активно займаються народно-просвітницькою діяльністю. Керівними органами товариства були загальні збори та Правління товариства, до складу якого входили голова, секретар, троє членів і троє кандидатів, які обиралися на загальних зборах. У 1924 році «Союз русских педагогов» налічував 131 члена, до числа яких входили й учителі зі шкіл Підкарпатської Русі. У звіті за 1923 – 1924 рр. згадується, що Правління «Союза русских педагогов» вважало за необхідність налагодити взаємодію з Рефератом освіти Підкарпатської Русі і тому організувало поїздки до м. Ужгород. Зокрема, під час поїздки голові правління В. Светозарову вдалося домовитися про можливість працевлаштування 188 російських вчителів у школах, адже вільних вакансій було вкрай недостатньо, окрім того вчителі повинні були мати чехословацьке громадянство. Також у звіті вказується на налагодження співпраці з учительською Карпато-Руською організацією, яку називають у звіті «родственною».

Вважаємо, що тут іде мова про Педагогічне товариство Підкарпатської Русі, яке на той час тісно співпрацювало з Рефератом освіти. Загалом у звіті зазначається про позитивне ставлення з боку освітнього уряду Підкарпатської Русі до «Союза русских учителей», встановлення співпраці та обміну педагогічним досвідом. Таке толерантне відношення до педагогічних товариств представників інших національностей свідчить про розуміння уряду права кожного народу на задоволення своїх освітніх потреб, вдосконалення теорії та практики рідної мовної (так звучало в статуті товариства) освіти та навчання шляхом створення педагогічних товариств, видання педагогічних журналів та газет.

Безумовно, всі педагогічні товариства були втягнуті у вирішення мовних питань. Вони вирізнялися ідеологічними засадами своєї діяльності, проте об’єднуючим чинником всіх педагогічних та культурно-просвітницьких товариств стало покращення стану освіти та шкільництва в Підкарпатській Русі, адже завдяки їх діяльності розширилася мережа бібліотек, читалень, було організовано драматичні гуртки, хорові колективи, що суттєво вплинуло на організацію позашкільної загальноосвітньої та виховної роботи, залучення до неї вчителів, учнів, їх батьків, міських та сільських громад тощо.

Правління спілки Руських педагогів середніх і початкових шкіл в ЧСР попросило про прийняття російських емігрантів на вчительську роботу в Підкарпатській Русі. Вони подали статути, списки членів, та показало про свою діяльність за 1923 – 1924 рік.

Закон № 430/1919 про впровадження мережі бібліотеки в ЧСР був підписаний першим президентом республіки Томасом Масариком.

Коли Закарпаття та Ужгород ввійшли в склад ЧСР, 1 жовтня 1921 р. наказом № 15.024 на основі Закону ЧСР була створена міська культурна комісія з громадським керівництвом, яка вирішила організувати міську бібліотеку в Ужгороді. Всі книги, які були в угорській народній бібліотеці, стали основою її комплектацією. Всього в той час було понад півтори тисячі екземплярів.

У 1923 р. Унгварським міським представництвом міського комітету культури був за рекомендацією урядового комісара др. Одон Бачінський постановою № (15) 3333/I-24 від 10 вересня 1924 р. він ухвалив заснування муніципалітетом бібліотеки. Бібліотека складалася з угорського, слов’янського (русинсько-чесько-словацького) та єврейського (німецького) відділів. Тоді ж була створена бібліотечна рада, згідно з якою угорська бібліотечна рада складалася з 6 членів, слов’янська – з 8 і єврейська – з 6 членів.

Бібліотечна рада є першим членом, делегованим представницьким комітетом – угорським: др.. Йожеф Еперєсі, д-р. Йожеф Гаті та Міхай Боан, слов’яни: Млада Ференц, Федір Пал, Іван Мондок та Дюла Ревай, а члени єврейської (німецької) бібліотечної ради: д-р. Це були Мор Юшковіч, Бела Серені та Рот Абрахам. Завідувачем бібліотеки став Федір Пал, шкільний інспектор.

Організувати бібліотеку було доручено міському раднику Петру Сові, а завідувати бібліотекою – заступнику діловода міського реєстру Ференцу Трнці. Бібліотека була розташована в залі міської ратуші, і сюди разом із двома декоративними книжковими шафами були привезені книги, що залишилися з колишньої «Ужгородської народної бібліотеки».

Бібліотека була відкрита 13 вересня 1925 року. На момент відкриття бібліотека налічувала 358 томів художньої літератури, 90 томів наукової літератури, 31 том угорської літератури для молоді.

289 книжок художньої літератури, 70 книжок наукової літератури, 25 книг юнацтва – русинської (в т. ч. української та російської) книги,

375 книжок художньої літератури, 96 наукових книжок, 13 книжок для юнацтва – чесько-словацькі книги,

Було 110 томів художньої, 47 томів наукової і 2 томи науково-популярних книг. Таким чином, на момент відкриття бібліотека налічувала всього 1506 книг.

Нагляд за належним функціонуванням усіх публічних бібліотек покладалося на Міністерство освіти та національної обізнаності, яке повинно було створити необхідних інструкторів для бібліотек і прийняти остаточні рішення з усіх суперечливих питань публічних бібліотек.

Міністерство або уповноважена ним установа могла, якщо було визнано необхідним, розпустити Раду бібліотеки, створити тимчасовий орган, що замістив би стару раду та позбавити окремих членів Ради бібліотеки членства та призначити нових членів. Бібліотекар, діяльність якого не відповідала б цілям цього Закону, також міг бути відстороненим.

Робота бібліотеки доручалася спеціальному бібліотекареві, який мав дорадчий голос в бібліотеці. У муніципалітетах, в яких проживало більше 10 000 жителів зарплата розраховувалася таким чином, щоб бібліотекар міг повністю присвятити себе цій професії, а в інших муніципалітетах винагорода визначалася за згодою.

Оскільки кімната ради була непридатною для подальшого розміщення бібліотеки, у 1927 році її замінили на дві кімнатки в сусідньому будинку на вулиці Фірцака, 5. У той час Петро Сова звільнився з посади керівника бібліотеки і призначив через міського писаря Шандора Ґерзанича завідуючим бібліотекою Ференца Трнка. Бібліотека працювала до 1930 року. 1 жовтня 1930 року керівником бібліотеки був призначений бібліотекар-спеціаліст Даніель Галас, потім до кінця 1930 року Шандор Герзанич, а далі Міклош Білак, Отто Серек, а з 1934 року помічниками були призначені Антал Чамра, Антал Хеді та Густав Герченредер.

Бібліотека була організована під керівництвом Даніеля Галаса і була відкрита з 1930 року. У 1930 році постала будівля кінотеатру в місті та нова будівля консерваторії з капіталом в 1 000 000 чехословацьких корун. Ця будівля бібліотеки мала 7 кімнат. Сучасне обладнання бібліотеки та читалень коштувало 84 000 крон. Бібліотека була розміщена в новому приміщенні в 1932 році і була відкрита 15 вересня 1932 року. Бібліотека утримувалася Ужгородом, і для цієї мети керівник бібліотеки мав фіксовану суму на рік у міському зборі доходів.

Окремо варто відзначити скарбника Леопольда Хамоса, який у 1927 році придбав книжки для бібліотеки за 8 тисяч корун.

В Ужгородській публічній бібліотеці було створено її правління. Засідання Правління бібліотеки повинно було проводитися щоквартально. Тоді розглядалися питання заробітної плати бібліотекарів, фінансове управління бібліотеки, приймалися рішення та пропозиції щодо придбання книг та списання зношених.

Правління бібліотеки встановлювали правила видачі книг та користуванням читальним залом. Воно повинно було щорічно звітуватися перед муніципальною радою.

Головне, що муніципальна рада була зобов’язана заздалегідь узгодити з бібліотечною радою місце розташування бібліотеки, особливо щодо будівництва спеціального будинку. Якщо муніципальна рада не приймала рішення, то міністерство освіти та обізнаності сама приймала таке рішення.

Засідання Правління бібліотеки повинно було проводитися щоквартально. Тоді розглядалися питання заробітної плати бібліотекарів, фінансове управління бібліотеки, приймалися рішення та пропозиції щодо придбання книг та списання зношених.

В той час бібліотека організовувала передвижну видачу книг.

Книги почали описувати на спеціальних бібліотечних карточках, які були виготовлені в 1921 році в Празі на чеській мові (фото 2), а потім в 1925 році в Ужгороді в друкарні «Школьная помощь» (фото 3). Останній друк картки був здійснений на трьох мовах: русинській, чеській та угорській мовах. Всього було надруковано 2 000 екземплярів карток. Також був проведений пізніше друк карток у типографії Криванек в Ужгороді. Згодом було проведено ще один повторний випуск карток виключно на русинській мові (фото 4).

На бібліографічних картках подавалися такі дані: автор та назва книги, місце та рік видання, назва видавництва, що випустила книгу у світ. На цій же картці давався розмір книги в см, кількість сторінок. Якщо книга мала кілька томів, то вказувалося також кількість видання. Кожна картка мала інвентарне число, яке вказувалося на картці.

Опис книг на карточках в бібліотеці проводився на двох машинках для друку типу Underwood (фото 5) з шрифтом латинської мови та кирилицею. Інколи опис книг на картках проводився вручну без використання цих машинок.

Міська культурна комісія організувала в 1925 році міську бібліотеку, яка була поповнена 1596 екземплярами в якості подарунку книгами «Ради земскихъ музейнихъ библіотекъ» та міської бібліотеки. Бібліотека спочатку була розміщена у підвальному приміщені з площею 35 м². В бібліотеку завезли новий інвентар для збереження книжкового фонду. Книги були вже на інших мовах: чеській, угорській і русинській мовах. Були декілька книг на російській мові, яка випадково поступила в бібліотеку. Бібліотека в той час поповнювалася найбільш за рахунок жителів міста, меценатами, благодійними організаціями та всіма, хто опікувався поширенням засобів масового поширення друкованої продукції.

В ті часи в Ужгородській публічній бібліотеці було біля 400 читачів. Обслуговування читачів в бібліотеці провадили декілька чоловік, часто на добровільній основі. В цей час до бібліотеки поступали журнали та газети, які друкувалися Закарпатті. Бібліотека отримувала 47 газет та 13 журналів. До бібліотеки поступали журнали «Наш рідний край», «Пчілка» та інші. Кількість книг в публічній бібліотеці в 1935 році було 4 557 екземплярів. У більшості книги в цей час поступали в якості подарунку від різних наукових організацій та приватних осіб.

В 1932 році було побудовано будівлю для бібліотеки із семи приміщень для неї та 2 читальні.

Для бібліотекарів Ужгорода було надано можливість проживання в будівлі для зручності обслуговування читачів народної бібліотеки. В Ужгороді в Театральному провулку було зроблено два окремі входи. Один із них слугував для входу в приміщення для проживання бібліотекарів (зараз – це вхід до Закарпатської обласної бібліотеки для дітей). Зараз обласна бібліотека для дітей знаходилася на вулиці Жовтневій, 8 (зараз вулиця Волошина – в пасажі), а другий – саме вхід до народної бібліотеки (зараз вхід до Ужгородської міської бібліотеки (вулиця Жовтнева 14, тепер вулиця Волошина 20), назва якої «Ужгородська публічна бібліотека».

В той час видавалися періодичні видання: «Урядовий вісник» (1920 – 1934), «Учитель» (1920 – 1936), «Віночок для підкарпатських діточок» (1919 – 1924), «Пчілка» (1922 – 1932), «Наш рідний край» (1922 – 1939), «Подкарпатська Русь» (1926 – 1936), «Учительський голос» (1929 – 1939), «Наша школа» (1935 – 1938), «Köznevelés» (Народна освіта) (Budapest, 1945-2010), «Magyar Pedagógia» (Освіта Угорщини) (Budapest, 1892-1992) та ін.

29 грудня 1930 року згідно засідання бібліотечної ради Ужгородської публічної бібліотеки були складені «Правила для публичной библіотеки гл. города Ужгорода» для читачів бібліотеки. В бібліотеці необхідно було представити читацький квиток («легітимацію») із внесенням завдатку 10 чехословацьких корун. Читачу видавалася абонентська карточка. Бібліотека видавала розписку в отримані завдатку при умові, що книги були повернуті без пошкодження по вимозі самого читача. Якщо вартість книг була більшою, то читач повинен був внести додаткову плату в вартості такої книги.

Бібліотека видавала в руки тільки одну книгу. Якщо твори мали декілька томів, то бібліотека одночасно видавала не більше трьох екземплярів. Термін користування книгою був не більше 14 днів. Продовження терміну за користування книгами міг бути проведений ще на 8 днів.

Існувала черга на книги, якщо вона була видана раніше іншому читачу. За такий запис бібліотека брала 20 чехословацьких геллерів.

Була заборона передачі книг для третіх осіб.

У випадку прострочення користуванням книгою бібліотека у певний час по пошті направлявся лист. Якщо читач не реагував на це повідомлення, то йому направлялося через 4 дні повторне повідомлення. Після цього бібліотекар направлявся до читача. В цьому випадку читач карався за кожний тиждень штрафом. Наприклад, за прострочений тиждень читач повинен був оплатити 50 геллерів, за друге повідомлення – 2 коруни і 50 геллерів, а за третє – 3 коруни. У випадку, коли читач не реагував на повідомлення бібліотеки, справа передавалася міському екзекуторському управителю.

У бездіяльність читача могла по вимозі бібліотеки втручатися поліція.

У 1933 році так звана «Державна наукова бібліотека», яка у 1937 році мала 4779 томів, отримала місце в публічній бібліотеці міста. Ця бібліотека перебувала під управлінням міської бібліотеки.

В читальному залі та й в бібліотеці існувала книга побажань, в яку читачі проводила свої побажання відносно покупки нових книг.

Бібліотека поповнювалася також самими читачами. Виявлено запис такого дарування (фото 6).

В книгозбірні Ужгородської публічної бібліотеки були також книги українською мовою і російською мовою.

В кінці 1937 року бібліотека мала::

2523 томи художньої літератури, 666 томів наукової, 377 томів молодіжних книг, загалом 3566 томів угорських книг,

1160 книг художньої літератури, 462 наукові книги, 209 книг для молоді, 1831 книга на русинській (в числі яких значилося на українській та російській) мові книг,

880 томів художньої літератури, 183 томи наукової літератури, 64 томи молодіжної літератури, 1127 томів німецької та єврейської літератури,

Було 3539 томів наукової літератури, 863 томи наукових книг, 301 том юнацької, 4703 томи чехословацьких книг (на чеській та словацькій мовах).

Всього в 1937 році бібліотека мала 8102 томи художніх книг, 2174 томи наукових, 951 томів юнацьких, всього 11227 томів. У 1937 році було видано 28 тис. томів наукової літератури, 4403 томи наукової літератури, 5396 томів юнацької літератури, всього 37 808 томів книг.

У 1937 р. в читальних залах висвітлювалося 13 угорських, 20 русинських (в числі яких були українські та російські книги), 4 словацьких, 4 німецьких, 54 чеських, 8 на єврейській та гебрайській мові та 4 франко-англійських щоденних і періодичних видань, кількість відвідувань читальні читачами становила 19 542 чоловік. Слід сказати, що в Ужгороді та навколишніх селах проживало до 100 тисяч чоловік.

Рада бібліотеки нараховує по 6 членів кожної категорії, тобто всього 24 члени. Склад ради бібліотеки в 1937 році: члени бібліотеки – голова: др. Габор Чопей. Угорські члени бібліотеки: Каролі Косору, Пал Рац, Дьюла Ійяш, др. Мозесюдковч, Янош Хайнц та інженер Бейла Баб’як.

Члени Русинської бібліотечної ради: д-р. Габор Чопей, Іштван Фодор, Теодора Стасева, Агій Ференц, д-р. Мартін Дзубан та Еміль Небесний.

Члени Єврейсько-німецької бібліотеки: Бейла Серені, Еміль Фарбенблюм, Мігаль Веллманн, Дезо Шіпер, др. Ерік Шойєре та Йозеф Гальперт.

Члени чесько-словацькоїради: д-р. Габріель Ференц, Елек Раузер, Вінце Куба, Петер Ружічка, Рудольф Халупа і Дьордь Меліхар.

Крім цих двох бібліотек, в Ужгороді була організована «Державна Бібліотека» з понад 8 000 томів, «Русинська народна бібліотека» (Духновича) з 4 609 томами, товариство «Просвіта» з близько 12 000 томів, греко-католицька бібліотека з 15 000 томів, греко-католицька теологічна бібліотека з 14 000 книжок та з загальною гімназією.

На території тодішнього Закарпаття виникали читальні товариства «Просвіта». Число таких читалень було 54. Всього на Закарпатті тоді було ще 3 читальні.

До товариства „Просвіта” ввійшли вчителі-народовці. Головою став адвокат Юлій Бращайко, секретарем – Августин Волошин. Після заснування „Просвіти” в Ужгороді народовці почали закладати по районах філії товариства, а по селах – хати-читальні.

При читальнях існували драматичні гуртки, хори, оркестри. На день проведення всепросвітянського з’їзду в Ужгороді 17 жовтня 1937 р. при філіях і читальнях “ Просвіти” нараховувалось 135 театральних гуртків, 94 хори, 44 спортивні гуртки, 12 духових оркестрів.

В роки угорської влади в 1939-1945 роки в Ужгородській публічній бібліотеці заснували нову форму бібліотечної картки (фото 7). В цей час бібліотека носила угорську назву, а бібліотекарями в основному були угорці. В картці вказувалося розмір книги та шрифту, місце видання та кількість сторінок.

В угорській бібліотеці була заведена форма, в якій подавалися дані читача, адреса проживання та дані книги. Вказувалось також повернення книги в бібліотеку.

В 1946 році народна бібліотека була перетворена в Закарпатську обласну бібліотеку для дорослих. Закарпатська обласна бібліотека для дорослих (ЗОБД) почала працювати з 1946 року. Не виявлено жодних нормативних документів про її створення. Тодішня адреса її була: м. Ужгород, вул. Жовтнева, 14. Зараз в цьому приміщені знаходиться Ужгородська публічна бібліотека (Ужгород, вул. Волошина, 20). Згодом ЗОУНБ переїхала в нове приміщення по проспекту Свободи, 16. Окрім того по вулиці Жовтневій, 8 (зараз вулиця Волошина – пасаж) знаходиться обласна бібліотека для дітей та юнацтва. Саме в останньому приміщені були квартири для бібліотекарів, які працювали в 30-их роках самі бібліотекарі. Чехословацька влада піклувалася в той час за ріст бібліотек на Закарпатті та про створення належних умов для життя бібліотекарів.

Про створення Закарпатської обласної бібліотеки немає даних, немає жодних урядових чи обласних владних структур про організацію цієї бібліотеки. Тодішній Народний комітет Закарпатської України не створив постанову чи наказ про її заснування. Першим тимчасовим директором була Качалко Любов Іванівна на основі запису управління культури Народного комітету Закарпатської України. Цей запис став першим в історії Закарпатської обласної бібліотеки в Ужгороді. До бібліотеки почали поступати книги із різних міст тодішнього Радянського Союзу. У більшості надіслані книги в бібліотеку були пропагандистськими, що носили характер життя людей та діяльність різних організацій, партій, які діяли ще в минулому в тодішньому СРСР.

Оскільки в той час до Закарпатської обласної бібліотеки не поступали і не друкувалися бібліографічні картки, опис книг проводилося на картках, які були в той час в Ужгородській публічній бібліотеці з 1920 до 1945 років, Це якраз і дало можливість зберегти історичні описи книги в публічній бібліотеці на даний час. Це унікальні неповторимі форми бібліографічних карток.

В бібліотеку не поступали бібліографічні картки. Тому в цей час на бібліографічних карточках часів Чехословаччини та Угорщини книги описувалися книги, які були на той час в Закарпатській обласній бібліотеці для дорослих. Цей факт використання бібліографічних карток дозволив віднайти ці унікальні бібліографічні шедеври. Виявлено понад 100 екз.

Згодом в бібліотеку надійшли карточки з лініями без друку на них. Невдовзі в СРСР друкувалися бібліографічні картки з описом книг, журналів, газетних статей, тощо з повним описом рефератів в них. Такі бібліографічні книги поступали в бібліотеку централізованим способом.

Кількість читачів після 1946 року збільшувалася і досягла майже 800 і то за рахунок студентів, які навчалися в новоствореному Ужгородському державному університеті. Бібліотеку обслуговували біля 10 працівників.

Згодом ЗОУНБ переїхала в нове приміщення по проспекту Свободи, 16. Нинішнє приміщення бібліотеки (просп. Свободи, 16) збудоване в 1956 р. як «Будинок спілок» по проекту замовника «Закарпатського “Облсільпроект”. Чотири роки там знаходилася облспоживспілка. В 1960 році у цю будівлю переселилася бібліотека з вулиці Волошина. Документація та імена авторів проекту не збереглися.

Зараз це приміщення є власністю комунального майна області й належить ЗОУНБ ім. Ф. Потушняка на правах оперативного управління. Бібліотека має акт на володіння землею, на якій знаходиться будівля. В колишньому бомбосховищі зараз знаходиться зберігання застарілих книг, журналів та газет.

Завдяки моїй участі в бібліотеці було встановлено перший комп’ютер. Згодом в бібліотеці було закуплено більше комп’ютерів. На них почали готувати в ЗОНБ всі документи та провадили бібліотечні картки на книги, на журнали та газети, які поступали в бібліотеку.

У бібліотеці встановлено сучасне автономне опалення, замінено внутрішню опалювальну систему, освітлювальну, зовнішню і внутрішню водопровідну системи. Проведено дренажні роботи, відремонтовані дворові колодязі тощо.

Бібліотека орендує додаткове приміщення на вул. Капітульній, 10.

Звичайно Закарпатська обласна бібліотека для дорослих після 1960 року почала розвиватися через республіканські та союзні видавництва. Почали направлятися в бібліотеку обов’язкові екземпляри книг, що дало можливість поповнювати її книжковою продукцією.

Зараз в ЗОУНБ опис книг провадиться на комп’ютерах, які є основою створення для зручності читачам знайти потрібну книгу, яка є в наявності у книжковому фонді. Окрім того, в бібліотеці є можливість отримати інформацію із мереж Інтернету, оскільки в ній є Інтернет-центр, яким користуються читачі бібліотеки.

В 1980 році бібліотека отримала статус обласної універсальної наукової бібліотеки. Зараз бібліотеці носить ім’я Ф. Потушняка.

Історія бібліотечної справи на Закарпатті є актуальною і потребує детального розгляду в історіографії.

ЗОУНБ була створена не на порожньому місці, бо її робота та сьогоднішнє існування є продовженням минулого – Ужгородської публічної бібліотеки, якій зараз 120 років – при цьому змінювалася назва та місце знаходження її в Ужгороді.

Ганна Бобонич, головний бібліограф ЗОУНБ імені Ф. Потушняка.