Старожили Закарпаття

Змінюються епохи, з’являються і зникають країни, помирають та народжуються люди, сонце має свій захід і свій зеніт, а вони, наче німі свідки історії – стоять і думають свою думу. Якби старі дерева вміли говорити, то скільки цікавого б розповіли! Про те, як вкривали під своїми могутніми кронами зморених подорожніх, як міцно вкорінювалися у землю, коли над їхнім верховіттям свистіли кулі, коли на зміну імперіям приходили режими, скільки горя приносили війни, вони пам’ятають кожну сльозу і кожну посмішку, пережиту у їхньому затінку. 

Уявіть, як це – стояти під деревом, якому більше ніж тисяча років? Насамперед це неймовірна енергетика, яку безкорисливо дарують своїм гостям два старожили Закарпаття – Дідо-дуб та Дуб-чемпіон. Ростуть велети у селі Стужиця на Великоберезнянщині. Дерева чарують своєю величністю та красою до сих пір. 

Дідо-дуб має вік 1100-1200 років, а вік Дуба-чемпіона науковці оцінюють у 1300 років. Взагалі дуби можуть жити до двох із половиною тисяч років, а зрілість дуба настає лише у сто п’ятдесят. За цими параметрами наші закарпатські Дідо-дуб та Дуб-чемпіон уже давно перетнули межу молодості та можуть ділитися старечою мудрістю. У своїх розмірах вони вже досягли «дубового» максимуму: їх висота, приблизно, 30 м, а розмах крони – 20 на 25 метрів. На Всеукраїнському конкурсі «Національне дерево України», що проходив у 2010 році, Дуб-чемпіон зайняв третє місце в номінації «Найстаріше дерево України». Проте через похилий вік дерево потребувало лікування та належного догляду. З цим допомогли чеські арбористи, котрі за власний кошт здійснили лікування дуба. 

Багато хто приходить до дерев, щоб обійняти їх та перейняти частинку енергії у цих гігантів, проте самотужки це нікому, звісно, не вдається. Окружність стовбурів дубів – понад 9 метрів, отже, аби згребти котрийсь із цих гігантських дерев у ніжні обійми, потрібно зібрати компанію не менше ніж із сімох друзів. Вважається, що Дідо-дуб – це син Дуба-чемпіона. Виходить, що самотнім цьому мудрому дереву довелось бути лише 200 років. Майже за тисячу років ці дуби побачили вже тисячі людей із різних міст, країн та навіть часів. Даних про те, хто посадив ці дерева, не збереглось, адже перші письмові згадки про Великоберезнянщину датуються 1409 роком. Тоді цей район належав домінії графів Другетів. 

Місцеві мешканці пригадують – Дідо-дуб майже не змінюється, на відміну від них. Пані Ольга, хата якої по сусідству із деревом-старожилом, розповідає: дерево дійсно має якусь магічну енергетику.

– Я пам’ятаю його, коли ще була малою дівчинкою. Вже тоді воно було таке древнє. Тепер я вже стала стара, а дерево залишилося таким, як і було. Воно дійсно особливе. Знаєте, в житті було всяке. Часто, щоб подумати чи побути на самоті, я приходила під цей дуб і він мене все розраджував. Ніби забирав усе погане, а натомість дарував спокій, – розповідає пані Ольга.

Селяни переконані, що дерева освячені і знають, хто з якими проханнями до них приходить. Тож дарують хворим – здоров’я, бездітним парам – поповнення, а неодруженим – надію нарешті зустріти свою половинку.

Дерева дивляться на людей зі своєї висоти і для кожного мають якийсь дарунок.

Христина БІКЛЯН