Дерев'яні церкви Закарпаття у світовій спадщині ЮНЕСКО

В Україні збереглась велика кількість унікальних об’єктів культової спадщини, і особливе місце у цьому списку посідають вісім дерев’яних церков Українських Карпат. Настільки особливе, що вони зайняли достойне місце і в списку світової спадщини ЮНЕСКО.

Дві з цих унікальних церков знаходяться саме на Закарпатті – це ансамбль пам’ятки архітектури 1813-1824 рр. церкви Вознесіння Господнього (Струківської) у с. Ясіня Рахівського району і ансамбль пам’ятки архітектури 1745 р. церкви Собору св. Архистратига Михайла у с. Ужок Великоберезнянського району.

Церква Вознесіння Господнього у селищі Ясіня була зведена у 1824 р. у стилі гуцульської школи народної архітектури. Ця дерев’яна церква – тридільна, п’ятизрубна, одноверха та хрестоподібна у плані. Центральний зруб увінчується шатровою восьмигранною банею з декоративною маківкою. До квадратного центрального зрубу з чотирьох сторін прилягають більш вузькі бокові зруби, які завершуються дахами з фронтонами та увінчані невеликими банями. Вівтар, бабинець і бічні приділи є прямокутними та завершуються двосхилими дахами. Навколо всіх зрубів церква по периметру оперезана широким опасанням. Її інтер’єр вирізняється своєю урочистістю, тут збереглося кілька старовинних ікон, які характерні гармонією колористики і чисто народним типажем. До наших часів тут зберігся також й іконостас, який походить від часу будівництва храму.

Історія створення Струківської церкви була пов’язана з історією заснування самого села Ясіня. Місцеві мешканці вважають місцезнаходження цього храму святим. За народними переказами, кілька століть тому додому з отарою овець повертався гуцул Іван Струк, однак через сприятливу теплу погоду восени він дещо затримався у дорозі, тож, коли кинувся до перевалу, було вже запізно, несподівано вдарили морози. Пастух зрозумів, що він уже не зможе повернути овець додому, тоді він повернувся назад, у долину, і залишив отару в ясеновій хащі. Згідно з легендою, коли Іван повернувся сюди навесні, то угледів усіх овець живими та ще й з приплодом, що можна було пояснити лише чудом. Вдячний вівчар спорудив на цьому місці каплицю і оселився сам. Пізніше тут збудували церкву Святого Вознесіння, яку в народі ще називають Струківською за прізвищем легендарного вівчаря.

У 30-ті роки XX ст. ця церква стала своєрідним символом Закарпаття, яке входило до складу Першої Чехословацької республіки упродовж 1919-1938 рр. Храм зображений на тогочасних листівках та фотоальбомах, пізніше він потрапив на поштову марку Карпатської України. Відомо, що у радянські часи, у 1971 р., у церкві здійснили реставраційні роботи.

Неподалік, у північному напрямку від храму знаходиться струнка дерев’яна дзвіниця, збудована з ялинових брусів у 1813 р., її об’єм вирішений у вигляді двох ярусів, а дах і стіни вкриті ґонтом. Місцеві мешканці стверджують, що цю дзвіницю сюди перенесли у 1895 р. від знищеної пожежею церкви, яка була розташована у північній частині селища. На відміну від храмової композиції, архітектурне вирішення дзвіниці створює відчуття безперервного руху вгору. Її верхній одвірок прикрашений композицією з хреста та солярних знаків. Архітектурні та художні особливості дзвіниці створюють один із найдосконаліших взірців закарпатської народної архітектури. Таким чином утворився гармонійний архітектурний ансамбль, який вважається одним із найбільш яскравих витворів гуцульського народного зодчества.

Греко-католицька громада, яка відродилася у Ясінях у жовтні 1995 р., проводить тут богослужіння почергово з православними християнами. Саме тоді з дерева до західного зрубу прибудували ще одне приміщення. У лютому 2006 р. ґонтове покриття дахів було замінено на нове.

Струківська церква у Ясінях є діючим храмом, входить до складу єпархії УГКЦ, вважається однією з найдосконаліших дерев’яних церков на Гуцульщині та унікальним зразком сакрального дерев’яного будівництва.

Церква св. Архистратига Михаїла у селі Ужок була зведена у 1745 р. у стилі бойківської школи народної архітектури і розташована під Ужоцьким перевалом, на схилі високого пагорба. Відомо, що спочатку храм знаходився майже на його вершині, проте пізніше стало зрозуміло, що це є незручно, оскільки старшим людям було важко сюди добиратися, тоді за допомогою дерев’яних колод його перевезли трохи вниз, ближче до дороги. Михайлівський храм настільки органічно вписався у навколишній ландшафт, що здається, наче він виріс на цьому місці, більше того, своїми довершеними формами він нагадує природу Карпат.

Ця дерев’яна церква – тридільна, триверха, збудована з ялинових брусів, покрита ґонтом, відзначається своїми лаконічними формами, серед трьох квадратних у плані зрубів домінує центральний, верх якого має два квадратні заломи і шатрове завершення. Для бабинця характерне більш низьке завершення з одним заломом. Покрівля виготовлена із шинглів – спеціально вирізьблених дерев’яних дощечок, довжина яких становить 30 см., а ширина – 10 см. Особливістю будівництва цієї церкви є те, що вона була зведена без жодного цвяха.

Крім того, тут привертає увагу фігурно прорізаний прохід із бабинця до нави, а особливо вражають Царські врата, збереглися різьблення іконостасу XVІІІ ст., окремі фрагменти старого різьблення, що виграють позолотою у сонячних променях та кивот у святилищі.

Упродовж століть ззовні у храмі не проводилися реставраційні роботи, чого не скажеш про його інтер’єр. Нині первісний вигляд храмового інтер’єру є дещо порушеним, оскільки тут встановили нові вхідні двері, перемалювали ікони тощо. До сьогодні все ж зберігся масивний старовинний дзвін і стародруки, датовані, як і дзвін, XVІІ ст., тобто старші від цієї святині аж на століття. Зовнішньо храм вражає своєю стрункістю та вишуканістю, його силует дуже виразний, із переважаючим горизонтальним членуванням верхів. Старовинна сакральна будівля вважається однією з найцікавіших споруд бойківського стилю дерев’яного храмового будівництва.

Церква без перерв діяла за своїм призначенням упродовж усієї історії свого існування. Увесь час, навіть за радянської влади, вона залишалася єдиною сакральною обителлю для мешканців села Ужок, які весь час утримували її власним коштом. Тут віє старовиною від кожної стіни, кожної дощечки, кожного малюнка. Саме завдяки цьому сюди навідуються численні туристи та мандрівники, які бажають доторкнутися до справжнього мистецького архітектурного шедевра сакрального дерев’яного мистецтва. З покоління у покоління місцеві мешканці переказують історію своєї святині для своїх нащадків.

Неподалік від храму розташована дзвіниця, яка була збудована у 1927 р. У своєму архітектурному вирішенні ця дерев’яна дзвіниця – двоярусна, квадратна у плані, вкрита чотирисхилим шатром. У період Першої світової війни рішенням австрійського уряду її дзвони було використано для військових потреб.

Юрій КОПИНЕЦЬ