Малий Раковець: на потоці Таґолич діяли водяні млини та валило

Через гірське село Малий Раковець, що на Іршавщині, протікають три потоки: Бистрий, Таґолич, Буковецький Потік та декілька без назв.

Наразі розповім про один із них – Таґолич (Таголич). Мені він добре відомий, хата моїх батьків знаходиться за метрів 400. Довжина водної артерії близько 13 км. Бере початок у лісі, в урочищі Мицурів. Вода потока тече через поклади базальтового каміння. Як міцна гірська порода, базальт використовується в будівництві і є сировиною для кам’яного литва, що застосовується як кислототривкий матеріал у хімічній промисловості. В урочищі Розпуття сходиться з потічком без назви. Місцеві кажуть: потік у Гниляку. Він – «господар» сірководневої води. На поверхні ґрунту утворюються жовті осади. Влітку наші предки викопували боні в урочищі Гниляк, приймали лікувальні ванни; вода помічна при захворюваннях кісток, опорно-рухового апарату. На початку Великого Раківця, у присілку Пі (и) ла сходиться з потоком Бистрий, який бере початок за горою Тупий. Впадає в річку Боржава в Білках.

Для читачів «Карпатського об’єктива» мій батько розповів, що у минулому столітті на потоці діяли три водяні млини, якими пеклювали зернові культури. Господарем «білого» млина був Іван Лях із Великого Раківця. Цим млином мололи пшеницю на перший та другий сорти і отруби (висівки) для худоби. Валило було біля Василинців. Валило – природна пральна машина, де валяли тканину з овечої вовни. Водилися риба і раки, жаби і змії.

– Риби було багато, ачий шість видів, і навіть форель. Була мала, середня, а траплялася і двокілова. З Боржави йшла на нерест у гірські потічки. Люди ловили руками, кошами. Але тільки для одноразового приготування. Запаси на зиму не робили. Ця риба виручала селян, бо село гірське, малоземельне, люди жили бідно. Рибу смажили, бо тоді ще не вміли готувати різні страви з неї. Мама дасть кіш і каже: «Петрику, ану іди у потік за Мільчаником і наймай риби», – пригадує. – До потока – п’ять хвилин ходьби. Побіжу, наймаю – і додому. Довго не ходив, бо треба було гнати корову на пашу, або допомагати мамі у саду чи на городі. Дорослі хлопці та чоловіки йшли вночі на Розпуття по раки. Один піднімав камінь, другий світив лампашем, а третій ловив раків. Раки – на любителя. Пробував, але ніколи не любив.

1957 чи 1958 року вся живність потічка загинула.

– Колгоспних овець купали від хвороб та паразитів у дезінфікаційній ванні. Залишки розчину вилили в потік. Тоді загинула вся риба. Потік так смердів, що худоба не хотіла пити воду протягом тижня, – розповів вражаючу історію.

Раніше Таґолич був повноводним, у ньому купалися діти.

– Хлопці із сурдика (гуштака, присілка) гуртувалися, брали серсаму (знаряддя праці: лопати, аршови, мотики) і йшли робити купало. Місце обирали заглиблене, зручне, аби можна було вийти на берег, було каміння, де можна було присісти чи прилягти, погрітися на сонці. Гать робили з каменю та дерна. У бовчови вода сягала півтора метра. Купалися по черзі: одні хлопці пасли худобу, інші купалися. За літо так загоряли, що лише зуби біліли та очі блищали, – посміхається мій няньо. – У кінці сезону розгачували, аби вода могла спокійно собі текти.

Влітку на потоці жінки та дівчата прали одяг. Більшість сімей були багатодітними, побутових умов не було, воду брали з криниць для приготування їжі, пиття. Водопровід почали прокладати 1973 року власним коштом. Одяг мили, зваряли у золі, відбілювали вдома, а в потік ішли полоскати. Прали на плоскому камені, його називали пралом. Мені знайомий запах чистої постільної білизни, випраної у водах гірського потічка. Цей запах неможливо забути і передати словами.

На бережках ростуть вільхи. У радянські часи школярі збирали вільхові шишки. Давали піонерське завдання, і його треба було виконати.

До потока вели худобу напувати. У водах гірського потічка купалися свійські птахи – гуси і качки.

З одного берега на другий можна перейти через потік – вода не глибока, хіба що після інтенсивних дощів рівень води підвищується. Над урвищами встановлені дерев’яні кладки – бирь.

Назву потока з’ясувати не вдалося. Місцеві тільки нещодавно дізналися, що потік має назву – Таґолич. Казали так: потік біля Приймичів, біля Василинців (Приймич, Василинець – прізвища родин, які проживали поблизу), потік за Мільчаником (Мільчаник – урочище). Марія Кеслер володіє угорською, каже, що перша половина слова «Таґолич» означає «широко», але ціле слово не несе значення. Можливо, з роками люди змінили слово.

Тетяна ГРИЦИЩУК, фото автора