Коли на Закарпатті з’являється металообробка?

Серед великої кількості археологічних знахідок різних епох чільне місце завжди займали знахідки давньої металургії та металообробки, які значною мірою визначали ступінь технічного прогресу і впливали на характер суспільних відносин будь-якого суспільства.

Під металургійним виробництвом розуміються два поняття: видобуток металу (металургія) і виробництво речей із металу (металообробка). Становлення металургії привело до нерівномірного розвитку окремих регіонів, відбувся перехід стародавнього населення від присвоювальних форм господарської діяльності (полювання, збиральництва, рибальства) до відтворювальних (землеробства і скотарства), а в суспільному житті – від матріархату до патріархату.

Першим із металів, який використала первісна людина для виготовлення знарядь праці, предметів побуту, зброї, прикрас, стала мідь. Самородну мідь спочатку розглядали як одну з порід каменю й обробляли оббиванням, як і кам’яні знаряддя. Первісна людина помітила, що мідь розплескувалась і згиналася під ударами, ставала м’якішою та легше піддавалась обробці. Оббивання поступово перетворилося на кування, а кували мідь на кам’яних ковадлах за допомогою кам’яних молотів. Плавку мідної руди, як вважається, започаткували в ІV тис. до н.е. Імовірно, вона відбувалася при гірничих розробках каменю. Вогнище, наприклад, могли випадково розкласти на мідній руді, яка під термічним впливом змінювала свої характеристики.

Вироби з міді спочатку нагадували кам’яні та кістяні як за розмірами, так і за формою. Це були знаряддя праці, зброя (сокири, кинджали, ножі, наконечники списів), шила, рибальські гачки тощо. Виготовляли також прикраси: кільця, підвіски, шпильки. Чиста самородна мідь у природі зустрічається досить рідко, а плавити її з руди важко. Не скрізь і не завжди можна було досягти потрібної температури (1083°) для її плавлення, а тим більше побудувати горни. Через це становлення металургії міді в більшості племен на території сучасної України відноситься переважно до епохи бронзи. У мідному ж віці користувалися здебільшого природною, самородною міддю. Чиста мідь, проте, надто м’яка, і з неї не можна виготовити міцних та гострих знарядь. Цими якостями вони поступалися перед кам’яними, особливо кремінними. Через це мідні знаряддя існували поряд з кам’яними, і останніх завжди було більше. Однак згодом вони завойовують визнання в наших предків і досить швидко витісняють камінь.

Яким же був технічний ефект від використання міді? По-перше, вона легко піддавалася обробці холодним куванням, а в розплавленому стані з неї можна було виготовляти предмети будь-якої форми. Таких переваг камінь не мав. Пошкоджене кам’яне знаряддя вже не можна було полагодити, а мідне досить легко переплавляли й робили з нього нове. По-друге, крем’яні ножі за гостротою не поступаються бритві, але досить швидко вищерблюються, у той же час лезо мідного ножа під час роботи гнеться, вищерблюється, але не ламається. Експерименти з кам’яними й мідними теслами, які проводилися вченими, засвідчили, що останні за кількістю часу, витраченого на виготовлення, наприклад, із дерева човна-довбанки, на 25% ефективніші, не говорячи про якість. Пластичність міді, використання різних способів кування робочого леза дозволяли отримувати знаряддя невідомої раніше високої ефективності, особливо при обробці дерева і кістки. Металеві інструменти поклали край надмірній диференціації форм кремневих знарядь. Наприклад, мідний ніж міг із успіхом використовуватися при цілому ряді операцій. Велику роль відіграла ефективність самого процесу виготовлення мідних виробів, особливо із запровадженням лиття, яке дозволило масове тиражування об’єктів.

У сучасній історичній літературі загальноприйнятою є думка, що перший метал з’явився майже одночасно в різних місцях Азії, Північно-Східної Африки, Європи. Зокрема в Європі, на погляд частини вчених, металургія поширилася з одного центру дифузійним шляхом, тобто шляхом запозичення. Інші дослідники вважають, що металургія в старому світі виникла там, де були поклади руди. Російські вчені Є.Черних і Н.Риндіна провели дослідження сотень мідних і бронзових виробів, знайдених на території Східної Європи, серед яких були й предмети з району Українських Карпат. Спектральний і хімічний аналізи показали, що метал доби міді й бронзи за своїм походженням поділяється на три великі групи – з Кавказу, Уралу та Карпат. Для карпатської групи, як і для двох перших, притаманні три фази становлення металургії: по-перше, поява міді й використання знарядь із чистої міді; по-друге, використання миш’яковистих бронз; по-третє, поширення олов’янистих (класичних) бронз. Ці фази не завжди йшли в такій послідовності, були й відхилення, що залежало від рудних джерел та інших факторів.

Перша фаза охоплює кінець V і IV–III тис. до н.е. У цей час у басейні верхньої Тиси жили землероби-скотарі, носії культури Тисополгар і Бодрог-Керестур. До кола пам’яток тисо-полгарської культури (ранній етап мідного віку, датується часом приблизно 4000/3900–2800/2700 років тому) зараховано поселення і могильник у Великих Лазах Ужгородського, поселення в Дийді й Запсоні Берегівського, Дерцені Мукачівського, Малих Геївцях і Підгорбі Ужгородського районів. Розкопки цих об’єктів показали, що поряд із кам’яними знаряддями (ножі, тесла, сокири, бойові сокири з просвердленими обухами) використовувалися мідні знаряддя (чекано-молоти, сокиро-молоти, долота-пробійники), побутові речі (рибальські гачки, шила), прикраси (підвіски, браслети, спіральні кільця). Ще в 30-х роках ХХ ст. чеський археолог Ярослав Бем у селі Неветленфолу на Виноградівщині зафіксував у культурному шарі мідний рибальський гачок і шило. На території Ужгорода та району знайдено п’ять чекано-молотів, дві хрестовидні сокири, тесло, долото, сокиру-молот, сокиру з трубовидним отвором, у Гаті – чекано-молот, Великій Бігані – масивний молот для дроблення, Діловому – чекано-молот. У фондах Закарпатського краєзнавчого музею знаходиться колекція мідних знарядь, яка включає три сокири-молоти, п’ять чекано-сокир, два долота.

Звідки походять у Верхньому Потиссі мідні вироби? Чи потрапили вони сюди завдяки обміну з південних районів Європи, чи це місцеві вироби? Рудним джерелом для населення східно-карпатського регіону були шпішсько-гемерські, штявніцькі та старогірські мідні родовища в Центральній Словаччині й родовища поліметалічних руд в області Байя-Маре в північній Трансильванії. Як відомо, на території Берегівського району знаходяться родовища міді, олова, цинку. Однак для ковалів мідної доби вони не становили інтересу, бо тут не було самородної міді, а техніки виплавки міді з руди люди могли ще не знати.

Дослідники умовно виділили чотири етапи місцевої металообробки. Для першого (кінець IV–III тис. до н.е.) характерне в основному виготовлення прикрас (намисто, браслети, нашивні бляхи, амулети) і меншою мірою знарядь праці (молоти, сокири, шила, рибальські гачки). Майстри досконало володіли технікою холодного кування, але не знали плавки та лиття. Імовірно, стародавні майстри Карпат своїм досвідом у галузі металургії досягли певної самостійності й зуміли в рамках домашнього промислу забезпечити мідними виробами кілька родових поселень. Поряд із місцевими виробами населення користувалося також привізними товарами з трансильванських і словацьких металургійних центрів. Інколи і свої вироби виготовляли за привізними зразками, тому й спостерігається в східно-карпатському регіоні подібність металевих виробів.

На другому етапі формування місцевої металургії (перша половина ІІІ тис. до н.е.) почали виготовляти знаряддя – плоскі сокири, чекано-молоти, тесла, сокири-молоти, які використовувалися для корчування лісу, землеробських робіт, для різних господарських потреб (житлове будівництво, виготовлення човнів, виробництво дерев’яного начиння). З’явилися й нові прикраси – скроневі кільця, шпильки, перстні, дротяні кільця. Техніка обробки металу залишалася попередньою, однак почали застосовувати фігурне кування на спеціальних ковадлах, лиття у відкритих формочках. Місцеве металовиробництво базується на привізній сировині.

На третьому етапі становлення металообробки (середина ІІІ тис. до н.е.) місцеві майстри вже відливають вироби в ливарних формах. Для зміцнення робочої частини застосовують техніку кількаразового холодного кування. Серед племен Українських Карпат широко використовувалися привізні сокири – хрестоподібні тесла, які потрапили сюди завдяки міжплемінному обміну з районів Південної Європи. Останній етап охоплює другу половину ІІІ тис. до н.е., коли на зміну тисополгарській культурі у Верхньому Потиссі приходить бодрогкерестурська. Саме в цей час метал проникає в усі галузі виробництва. Провідну роль у виробничому процесі відіграє лиття. З’являються нові типи виробів, зокрема, листоподібні ножі, ковальські зубила, бойові дискообушні сокири, наконечники стріл, листоподібні кинджали з отвором для кріплення держака, браслети, виготовлені з плоскої стрічки, пряжки.

Наявність виробництва зброї в населення Українських Карпат свідчить про суспільні зміни, викликані майновою диференціацією всередині патріархально-родових общин, і вказує на зростання військових сутичок. Деякі види зброї (кинджали, бойові сокири) подібні до тих, які були поширені на території материкової Греції, Балканах, що свідчить про зв’язки місцевого населення зі східносередземноморським світом. Обмін між племенами різних регіонів стає регулярним, незважаючи на великі відстані. Міжплемінний обмін пояснюється зростанням попиту на сировину, адже рудні поклади були ще не всім доступні. Для доставки сировини, напівфабрикатів і готових виробів почали використовувати вози. Про це свідчать знахідки залишків деталей возів і коліс до них на пам’ятках Тисо-Дунайського басейну, датованих кінцем ІІІ тис. до н.е.

Металургія відіграла революційну роль у виробничій сфері та сприяла встановленню постійного обміну й поширенню культурних надбань, руйнувала замкнутість матріархально-родових общин Східної і Центральної Європи. Метал став каталізатором суспільного життя. Металургія поступово виділяється в самостійну галузь ремесла, а майстри, які були зайняті в цій сфері виробництва, закріплюють своє суспільне становище.

Павло ПЕНЯК