Що ж ми знаємо про містечко Перечин

Щодо назви міста, то тут існує декілька версій. Перша – від перетину двох річок (Тур’ї і Ужа) неподалік від центру міста. Друга – від землевласника, магната Переча, у володінні якого місто перебувало з 1266 року. Третя – від слів «перечити», або «перечиняти», що означає «наново переробляти».

Перечин – місто (з 2004 р.), райцентр Закарпатської області. Розташований у долині Ужа, за 21 км на північ від Ужгорода, на висоті 165 м. На місці теперішньої забудови центру містечка колись було озеро. Перша письмова згадка про село – 1399 р., потім 1427 р., але 1266 р. згадується про землю магната Переча, від якого, можливо, походить топонім. 1514 р. загін перечинських селян на чолі з місцевим жителем Бовкаєм брав участь у селянській війні під проводом Д. Дожі. Тоді перечинці дійшли аж до Дунаю. У 1631–32 рр. тут діяв опришківський загін М. Пастеляка, доходячи до Гуменного. Село залишалося дуже бідним, 1691 р. у Перечині було 44 земельні наділи, з них 23 необроблювані. Тому з 1697 р. тут знов підіймається опришківський рух – тепер на чолі з Іваном Бецою. 1703 р. опришки напали на місцевого поміщика і вкрали у нього двісті голів худоби.

За церковним інвентарем 1751 р. у Перечині згадується дерев’яна Миколаївська церква з двома дзвонами і всіма образами. У 1763 р. трохи нижче від неї збудували нинішню муровану церкву. В 1785 р. у селі було 523 мешканці, або 91 родина. З 66 дворів 39 належали селянам, інші – знаті й ремісникам. А у 1800 р. у селі було 50 дворів і 653 мешканці. На один селянський двір припадало менше однієї голови робочої худоби і двох гектарів малородючої гірської землі. Вже тоді 160 перечинців ходили на заробітки. Все ж у наступні десятиліття Перечин значно виріс, став центром дистрикта, куди входило 7 сіл. У 1819 р. тут 93 двори, де жили 102 сім’ї, всього 674 осіб. У 1829 р. тут 105 дворів, 895 мешканців, в т. ч. 878 греко-католиків і 17 євреїв.

Селище належало державній казні, мало парафіяльну церкву, тут видобували мармур і вапняк. Найдавніша відома печатка Перечина дійшла з 1823 р., у її верхній частині – церква і три дерева, в нижній – робітник біля печі, де випалюється вапно. Під час страшної епідемії холери 1831 р. тут померло 90 осіб.

У 1868 р. із дистрикту вирушили на заробітки у рівнинні райони Угорщини 150 осіб. У 1872 р. відкрито початкову школу. В 1873 р. тут знов лютувала холера. А в 1881 р. у дистрикті 599 дітей захворіли на скарлатину, з них 99 померли. У 1893 р. акціонерне товариство «Бантлін» збудувало тут хімзавод із переробки букової деревини (як філію заводу з переробки і сухої дистиляції дерева у Тур’ї-Реметах).

Наприкінці 1893 р. через село пройшла залізниця Ужгород – Великий Березний, відкрито тартак для виготовлення шпал, де працювало 38 робітників. У 1901 р. робітники хімзаводу провели під горою Синаторією першу маївку. У 1903 р. тут жило 2124 осіб, із них у промисловості працювало 793, селян же налічувалося 118 дворів. Через рік – відкрито технічну бібліотеку.

У березні 1918 р. до села повернулися з російського полону перші десять перечинців. За ними послідували наступні полонені, дезертири, поранені. Хлопці були настроєні рішуче. Коли 30 жовтня 1918 р. розпалася Австро-Угорщина, у Перечині почав формуватися озброєний загін із 150 осіб. Він узяв під свій контроль село, а потім і весь округ. Увесь листопад не працював хімзавод, із нього вигнали найбільш ненависних майстрів і наглядачів. Жандарми і військові патрулі були безсилі. 14 січня 1919 р. Перечин окупувало чеське військо, проте у квітні воно мусило залишити село.

За нової влади економічне становище села не поліпшилося, однак відбулися позитивні зміни у культурі. У 1928-30 р. збудовано школу на 400 учнів, її спорудила та ж чеська фірма «Лана», що розбудувала район Галагов в Ужгороді. Перечинці возами доставляли камінь на цю будову, а на завершення, коли не вистачило коштів, кожна сім’я сплатила по 25-30 крон. У 1938 році запахло війною. Коли 23 вересня Прага оголосила мобілізацію, перечинцям оголосив про неї бубнар, що ходив від хати до хати. На ранок усі чоловіки прийшли на збірний пункт. Роки війни були дуже важкими для всіх.

27 жовтня 1944 р. Перечин зайняли радянські війська. Поки ситуація на кордоні була непевна, через село пройшли тисячі возів з утікачами – східняками, галичанами та й закарпатцями, які тікали на Захід від сталінського режиму.

В 1946 р. тут відкрито окружну лікарню. У 1947 р. створено артіль «Вапняк», переобладнано телефонну станцію, внаслідок чого її потужність збільшено вдвічі.

12 грудня 1948 р. організовано колгосп ім. В. Молотова (пізніше – імені І. Франка). Правління розмістилося у колишній попівській фарі. 1950 р. до колгоспу залучено всіх селян Перечина – 412 дворів. Тоді ж почалося поступове переселення безземельних селян із Верховини у долину. Переселенці розбудували у 1950-60-х роках нову вулицю, що отримала назву Колгоспна.

У 1954 р. у рамках заходів із відзначення 300-річчя Переяславської ради споруджено тимчасовий міст через Уж. 1955 р. розбудовується комплекс показового Перечинського лісгоспу. Наступного ж року на базі лісгоспу створено комплексний Перечинський лісокомбінат, а на промисловому комбінаті організовано столярний і швейний цехи. На останньому влаштовано 60 жінок, що шили постільну білизну і чоловічі сорочки. У 1959 р. на лісохімкомбінаті було споруджено висотну реторту. За своєю потужністю вона була найбільшою в СССР і другою в Європі.

У 1962 р. запрацювала школа-інтернат. У 1966 р. хімзавод реорганізовано у хімкомбінат, а на базі райхарчокомбінату створено соко-винний завод. 1968 р. створено підприємство радіоелектронної промисловості – завод «Стеатит». Підприємство налагодило випуск різноманітних керамічних виробів електротехнічного призначення – від ізоляторів до деталей електронно-обчислювальних машин.

У 1968 р. у Перечині організовано професійно-технічне училище. У 1975 р. створено Перечинську газову дільницю. Почалася газифікація селища, але до 1987 р. перечинці користувалися скрапленим газом із балонів. Коли ж через район пройшов газопровід Уренгой–Помари –Ужгород, постало питання про підведення у Перечин природного газу.

Процеси «перебудови» боляче вдарили по економіці Перечина. В 1985 р. почалася антиалкогольна кампанія, яка практично знищила місцевий соко-винний завод. Майже повністю ліквідовано технологію виробництва плодово-ягідних вин, знищено цінне обладнання, демонтовано місткості. Згодом тут почали розливати мінеральну воду, освоїли нові види соків. На цьому імпульсі завод протримався усі дев’яності роки минулого століття, коли більшість інших перечинських підприємств ледве діяли.

Перші роки незалежності були важкими. Багато місцевих жителів змушені були виїхати у пошуках кращого життя за межі рідної землі.

5 червня 1999 р. Перечин урочисто відзначив своє 600-річчя. А вже 4 березня 2004 р. постановою Верховної Ради України Перечин отримав статус міста.

Юрій КОПИНЕЦЬ