Перечинщина – промисловий край із багатою історією у долинах двох річок

Перечинський район розташований у долині двох річок – Тур’ї та Ужа. І це наклало певний історичний відбиток на розвиток громад, які тут проживають.

Cела Зарічево й Дубриничі відносять до лемків, через близькість до кордону відчувається східно-словацький і русинський впливи у костюмах, богослужінні, говірці, яка чимось відрізняється від говірки в турянській долині.

Назва села Дубриничі походить від того, що колись говорили «Добру нуч» люди, які їхали з Великоберезнянщини. За день могли доїхати до місця, де знаходяться Дубриничі, там ночували, у подорожувальників була «Добра нуч», а потім вони їхали далі, в Ужгород, на ярмарки.

Село Зарічево розташувалося «за рікою», тільки за радянської доби забудували частину села біля дороги, а Перечин так назвали, бо він на перетині двох річок – Тур’ї та Ужа.

Символ Перечинщини – тур

Друга, більша частина Перечинського району знаходиться в долині річки Тур’я, звідси походять і назви багатьох сіл: Тур’я Ремета, Тур’я Пасіка, Тур’я Поляна, Тур’я Бистра, Турички. За легендами, річку назвали Тур’я, бо в цій долині водилися тури – дикі бики (або їх ще називають європейськими первісними биками та вважають прародичами свійських биків). Відтак, на гербі району зображений тур як символ цього краю.

Лікицари та Липовець – села-втікачі

Окрім долин, кілька сіл Перечинщини розкинулись під самими полонинами. За переказами, у роки, коли забирали в рекрути на 20 років, хлопці, що не хотіли йти служити, втікали із сіл долини аж під полонину Рівну. Так і з’явилися ті села. За іншою версією істориків, це найдавніші поселення в регіоні, бо наші предки, білі хорвати, спершу селилися в горах під полониною, що убезпечувало їх від ворогів, а вже значно пізніше зупинилися в долині.

Лікицари – село для любителів екстремального туризму, які хочуть відчути себе за межами цивілізації і її благ. Тут зосталося до 40 хат, багато з яких слугують дачами для містян. Серцем села є храм Святого Василя, який звели ще в 17 столітті. Раз на місяць сюди приїжджає священник і править службу.

Розвиток Липовця нерозривно пов’язаний із військовою частиною, найближчим селом до якої він був. У радянські часи на полонині Рівній почали будувати радіолокаційну станцію і життя в селі пожвавилось. Хлопці знайомилися із дівчатами, одружувалися і залишалися жити в селі під полониною. Наразі у Липовці є початкова школа, електрика і всі блага цивілізації, будуються нові будинки. Село почало відроджуватися, незважаючи на те, що дороги до нього практично немає, а от на Полонину веде чудово збережена «бетонка».

Богослужіння по черзі

Запряжені у віз корови дотепер можна побачити у Липовці чи Вільшанках. За радянських часів у Вільшанській школі працювали виключно приїжджі вчителі. Громада направила декількох випускників у педучилище і в університет. Сьогодні весь педагогічний колектив – це місцеві вчителі, у школі вчиться 70 дітей. Дорогу підремонтували, підприємець зробив пекарню, щоб забезпечити село хлібом, бо привозили його тільки раз на тиждень. Інші підприємці організували автобусне сполучення з Ужгородом. Відтак, вільшанчани активно торгують у місті грибами, ягодами, сирами й молоком. Поступово село почало відроджуватися.

Та головною особливістю цього далекого маленького села Перечинщини є те, як громада розв’язала міжконфесійну проблему. Коли в 90-х почалось відродження греко-католицької віри, то у селі під полониною громада прийняла соломонове рішення – не будувати ще одну церкву, а вести богослужіння обох конфесій в уже існуючій. Відтак, греко-католики та православні по черзі моляться в одній церкві: дві шафки для риз, два священники, які домовляються, хто о котрій годині правитиме святкову службу.

Історія закарпатських чанів

У Лумшори ще у 17-18 ст. приїжджали люди за оздоровленням і відпочинком. Знана далеко за межами Перечинщини лікувальна сірководнева вода, яка б’є з-під землі джерелом. Традиція купатися в чанах почалася саме звідси, з Лумшор. Адже зовсім поруч, у Тур’ї Реметі, на сталеливарному заводі «Гамра» виробляли залізні чани. В цю посудину спершу набирали воду, черпаючи просто з мінерального джерела, а під нею розпалювали вогнище і таким чином «варилися», тобто вигрівалися в чанах.

Сьогодні Лумшори – відомий бальнеологічний курорт, окрім сірководневої мінералізованої води, відпочивальники полюбляють приймати чани із лікувальними ароматними травами, чергуючи такі вигрівання із контрастним зануренням у холодну воду з потока.

У Новоселиці так само було невеличке мінеральне джерело, і до сьогодні в такий спосіб там купаються у чанах. А якщо піднятись на Новоселицьку скалку – відкривається неймовірний краєвид на довколишні гори.

Туристи полюбляють Перечинщину не тільки за багате минуле, а й за сучасні атракції й природні багатства: підйом на конях на полонину, водоспади й озера з кришталевою водою, відпочинок у будиночках зі зрубу та колибах, купання в чанах, сходження на вершини і неймовірної краси краєвиди, які видно з полонин.

Оксана ЧОПАК