Археологічні студії Ярослава Бема. ФОТО

Під час входження Закарпаття до складу Чехословаччини (1919–1939) вивченням давнього минулого краю займалися не лише місцеві історики, археологи, краєзнавці, але й науковці сусідньої країни. Серед них, зокрема, й академік Ярослав Бем (8.03.1901 – 6.12.1962), «закарпатський» період діяльності якого ще недостатньо вивчений.

Реконструкція села з залізного віку

Із біографічних даних відомо, що він народився в містечку Голешов у сім’ї службовців, у 1918–1922 роках навчався на філософському факультеті Карлова університету Праги. У стінах цього поважного навчального закладу в майбутнього вченого виявився потяг до пізнання давноминулих епох, тут він зробив перші кроки в археології завдяки спілкуванню та наставництву з боку всесвітньо відомого славіста Любора Нідерле. З 1924-го, після закінчення університету, працював в Інституті археології в Празі, протягом 1939–1962 років був його очільником. У 1952-му обраний академіком Чехословацької академії наук, у 1952–1956 роках виконував обов’язки віце-президента академії. Паралельно викладав на філософському факультеті Карлова університету, з 1946-го на посаді доцента, а потім і професора.

Працюючи в Інституті археології, серед пріоритетних напрямів наукових зацікавлень він обрав Верхнє Потисся – район контактів східно- та центральноєвропейських культур і цивілізацій. Інститут археології направив його на Підкарпатську Русь з метою ознайомлення з археологічною колекцією відкритого в 1929 році Мукачівського земського музею. Передбачалося також надання кваліфікованої допомоги в проведенні польових досліджень.

Читайте також: Як ховали померлих у добу залізного віку

Насамперед чеський учений приділив увагу старожитностям неоліту. Відомі на той час поселення, відкриті ще Т.Легоцьким, були піддані повномасштабним розкопкам. У 1929 році перший директор Мукачівського земського музею Й.Янкович за участю Я.Бема розпочинають вивчення неолітичного поселення на Малій горі в Мукачеві. Уже перші обстеження показали, що воно було укріплене валами й ровами. Мешканці жили в землянках завглибшки від 1,5 до 2 м, завширшки від 6 до 10 м. Бокові стінки та стріха споруджувалися з пруття й обмазувалися глиною. Усередині житла було вогнище, відокремлене стінкою, сплетеною з пруття. Уздовж стінок житлового котловану розміщалися лежанки. Звісно, на початковому етапі вивчення неоліту дослідники не змогли встановити культурну належність поселення, але, ґрунтуючись на аналогії кераміки, висловили думку, що вона споріднена з посудом неолітичного населення Середнього Подунав’я. У 1929 році Я.Бем провів розвідкові роботи поселення культури Тисополгар (4000/3900–2800/2700 років до н. е.) на горі Гомпольог у селі Дийда Берегівського району, де були розкопані три об’єкти з фрагментами кераміки. Посудини орнаментовані комбінацією вдавлень, зроблених пустотілою кісткою. Цікавою знахідкою виявився мідний сокиро-молот. Наступного року Я.Бем разом із Й.Янковичем розпочав вивчення поселення в урочищі Кішерде в селі Неветленфолу Виноградівського району. Науковцям удалося встановити, що поселення багатошарове, представлене горизонтами артефактів новокам’яної та бронзової епох.

Протягом 1929–1931 років учений разом з Й.Янковичем розкопував курганний могильник у селі Куштановиця Мукачівського району, що на той час нараховував 16 курганів. Розкопки стосувалися важливої проблеми, яку, починаючи з 90-х років ХІХ ст., обговорювали європейські вчені. Ідеться про появу скіфів у Центральній Європі та їх просування на захід. Знахідки із непорушених куштановицьких курганів мають певний стосунок до вирішення цієї проблеми.

На основі вивчення 14 курганів установлено, що вони насипані з глини, узятої поблизу. У жодній могилі не засвідчено кам’яної або дерев’яної конструкції, а центральний стовп зафіксовано лише в курганах ІІІ та V. Кургани округлі в плані, найменші з яких діаметром 7–8 м, заввишки до 0,5 м, найбільші – 13–18 м діаметром при висоті 2 і більше метрів. Вони розташовувалися спорадично, але були випадки, коли менші кургани групувалися навколо великого. Спалення відбувалося поза місцем поховання з досить чітким розміщенням останків в урнах: спочатку кістки ніг, потім рук, тулуба й насамкінець черепа. Засвідчено два варіанти поховань: на давньому горизонті та нижче нього. У деяких випадках урни знаходилися в природних заглибленнях.

Зафіксовано як окремі, так і колективні поховання. Я.Бем кургани з кількома похованнями вважав за родинні усипальниці, де ховали протягом певного часу. Про це свідчить непорушений насип та вогнища над похованнями. Інвентар, що супроводжував поховання, доволі бідний. З прикрас представлені корали зі скляної маси, бронзові браслети, персні. Найбільшою є колекція кераміки, в якій можна виділити кілька видів: горщики, миски, корчаги, кухлі, черпаки. Вона грубого виробництва, з незначним орнаментом.

За результатами розкопок Я.Бем і Й.Янкович опублікували велику статтю «Skythove na Podkarpatské Rusi». Вона складається з чотирьох частин, у першій з яких розглядається ряд етапів становлення закарпатської археології як науки. Початковий припадає на період до входження краю до Чехословаччини й охоплює наукову діяльність Т.Легоцького, створення земського музею в Мукачеві, спорадичний аналіз археологічних знахідок у літературі. Наступний – вивчення історії краю за участю Мукачівського земського музею ім. Т.Легоцького та Інституту археології в Празі.

Залізний вік, с. Куштановиця. Курган, фрагменти поховання

Далі Я.Бем і Й.Янкович розглядають появу скіфів у Центральній Європі, подають опис результатів розкопок могильника в Куштановиці. На думку вченого, північніше Карпат, у Галичину, і південніше Карпат, у Потисся та Семиграддя, проникнення скіфів можна віднести до кінця VII ст. до н. е. Зникнення елементів скіфської культури припадає на час появи латенської, тобто не пізніше ІІІ ст. до н. е., і підтверджується речовими знахідками з Потисся й Семиграддя. Скіфи як носії своєрідної матеріальної та духовної культури не знищили місцеве населення, а запозичили від нього окремі елементи побуту. Тільки цим можна пояснити панування гальштатської культури в той час, коли на заході розквітає латенська.

На основі розкопок, а також завдяки залученню матеріалів Мукачівського музею, інших наукових установ Я.Бем підготував науково-популярне видання «Podkarpatská Rus v pravěku», яке побачило світ у 1933 році в Ужгороді. У ньому подано нарис первісної історії від найдавніших часів до раннього середньовіччя. Так, регіон у неолітичну епоху входив до ареалу поширення культури лінійно-стрічкової кераміки, носії якої заселяли великі простори від Чорного моря до Рейну. Вони займалися мотичним землеробством, розводили свійських тварин, поклонялися культу жінки-прародительки. Що стосується питання, до якої місцевої групи носіїв лінійно-стрічкової кераміки належали мешканці краю, то автор через відсутність достатньої кількості матеріалів від відповіді утримався.

Старожитності епохи бронзи зараховано до кола культур Віттенберг і Отомань. Причину концентрації бронзових скарбів у Верхньому Потиссі вчений пояснював розквітом металургії бронзи в кінці ІІ – на початку І тис. до н. е. в Трансільванії. На його думку, старожитності епохи раннього заліза у Верхньому Потиссі виникли внаслідок просування із Північної Словаччини лужицького населення, яке і принесло з собою новий поховальний обряд – трупоспалення із розміщенням залишків від кремації в урнах, оздоблених орнаментом у вигляді канелюрів.

Що стосується «великого переселення народів», то Я.Бем підкреслив, що в кінці IV ст. н. е. вандали, після того як залишили Паннонію, знову з’являються у Верхньому Потиссі. Після 453 року могутній германський союз гепідів утверджується й на теренах краю. Про це, наприклад, свідчить багате жіноче поховання із села Косино Берегівського району. На думку вченого, з названими подіями завершується протоісторичний період і починається з VI ст. н. е. слов’янська епоха. У ній він виділив аварський період, який завершується останнім десятиріччям ІХ ст., а наступний пов’язується з приходом угорців і закінчується ХІ ст. Як вважав археолог, слов’янські артефакти Закарпаття доволі фрагментарні, репрезентовані окремими знахідками з поселень з іще не досліджених курганних могильників у селах Червеньово та Зняцево Мукачівського району. Було проаналізовано давньоугорські поховання, виявлені в кінці ХІХ ст. у Сваляві та Берегові й датовано їх початком Х ст.

Закінчуючи коротку розповідь про академіка Ярослава Бема, хочемо наголосити на тому, що його життєвий і творчий шлях, наукова діяльність – це приклад тісних взаємозв’язків і взаємозбагачення українського й чеського народів у сфері науки та духовності.

Павло ПЕНЯК