Сорочка як у бабки: Ужгород. ФОТО

Вишиванки, які носили наші бабки на Ужгородщині, називалися «опліччя», вишивали їх лічильною гладдю та хрестиком, червоною та синьою барвою.

Редакційний проект «Карпатського об’єктива» про закарпатські вишиванки стартує із розповіді про сорочки Ужгородщини. Отож майстрині та любителі, які мають бажання вишити собі сорочку, як у бабусі, що родом з Ужгородщини, читайте поради експерта. Консультант нашого проекту – пан Василь Коцан, кандидат історичних наук, заввідділу експозиційної та науково-дослідної роботи Закарпатського музею народної архітектури та побуту.

Перш ніж розказати нам про особливості вишиванок Ужгородщини, Василь Васильович наголосив, що саме сорочка як найдавніший вид шитого одягу – один із найголовніших елементів при виділенні локальних типів народного вбрання. Вона засвідчує вік, стать, сімейний стан та навіть вид занять свого власника.

А розпізнати локальні типи сорочок можна за кроєм, розміщенням вишивки та орнаментами.

– На формування крою та оздоблення традиційних сорочок ужгородських долинян впливали господарсько-культурні й побутові контакти з різноетнічним населенням району, – розповідає Василь Коцан. – Уже на початку ХХ ст. в народних сорочках помітними були міські культурні традиції, із 20–40-х років серед селян поширилися друковані взірці вишивки («мінти»). Доти орнаменти перешивалися зі старих сорочок.

Цікаво, що наші бабки свої сорочки називали «опліччями».

– Ця назва побутувала в ужгородських долинян до кінця ХІХ ст. Власне, опліччя – це тунікоподібна жіноча сорочка з довгими вишиваними рукавами, яка поступово витіснялася блузкою міського крою із короткими рукавами. Ужгородське опліччя мало круглий виріз горловини, який у передній, лише зрідка у задній частині переходив у неглибокий поздовжній розріз пазухи. Полотно навколо горловини збиралось у дрібні складки, що зшивалися за допомогою вузенького коміра («обшивки»).

На деяких повсякденних сорочках обабіч поздовжнього розрізу («розпірки») передньої поли робили по два вертикальні загини («защипи»). До плечової частини сорочки ззовні пришивали прямокутні вставки («платки», «пличі») із домотканого полотна, рідше – із фабричної тканини.

Як довгі, так і короткі рукави виготовлялись окремо із суцільного шматка полотна, загнутого навпіл по довжині. Рукави святкових сорочок декорували вертикальними або горизонтальними «защипами», розміщеними у два або чотири ряди. Досить часто площина між ними набувала плісированого вигляду. «Розпірку» та пришивні манжети застібували на білі, рідше блакитні ґудзики.

Виділялись оригінальністю крою святкові жіночі сорочки 20–40-х років ХХ ст. у селах Дравці, Баранинці, Коритняни, Барвінок, Великі Лази. Їх кроїли із двох піл завдовжки 55–60 см, загнутих навпіл по довжині та зшитих таким чином, що посередині передньої й задньої піл утворювався з’єднувальний шов. Якщо сорочка ставала вузькою (з неї виростали), то можна було розпороти дві частини стану і вшити «клин».

Що стосується вишивки, то в сорочках ужгородських долинян другої половини ХІХ ст. домінували геометричні і стилізовані орнаментальні мотиви, виконані технікою «хрестик» синіми й червоними нитками. Навіть наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст. у багатобарвній вишивці опліч переважали сині та червоні барви.

Уже з кінця 20-х – початку 30-х років ХХ ст. почали поширюватись опліччя з короткими рукавами, які оздоблювали поліхромною вишивкою, виконаною технікою двосторонньої гладі. Вишивкою прикрашали морщення нагрудної частини, верхню плечову частину рукавів та манжети.

Оригінальністю орнаментів вирізнялися жіночі сорочки з сіл Анталовці, Верхнє Солотвино, Худльово, Кибляри, Гайдош, Пацканьово. У верхній плечовій частині рукавів вишивали широку (5–8 см) поперечну орнаментальну смугу, яка складалася з ромбів та трикутників з ріжками. Площину рукава між цією смугою та манжетами оздоблювали вишивкою у вигляді трьох великих 8-пелюсткових квіток («косиць») та багатьох дрібних трилисників. На манжетах вишивали смугу з ромбів, закомпонованих стилізованими квітками. Обрамовувальну функцію виконували різноманітні обметувальні шви. Поверх морщення біля манжет могли вишивати ламану лінію («кривулю») та смужки із дрібних квадратиків.

Щоб ми могли уявити собі ці сорочки, Василь Васильович надав нам кілька старовинних фото. Пропонуємо їх вашій увазі.

Тетяна КОГУТИЧ