Історія чудотворної ікони «Мукачівська Заступниця» – символу Закарпаття

«Під твою милість прибігаємо…»

Одним із проявів почитання Божої Матері є шанування її ікон. Здавна василіанські монастирі на Закарпатті були оазисами духовного відродження вірних, головно через славнозвісні відпусти. Вірні численно йшли на них, щоб покутувати свої гріхи, випрошувати потрібні ласки та прилюдно виявити віру. Найславнішим відпустовим місцем на Закарпатті був Маріяповчанський монастир, де зберігалася чудотворна ікона Божої Матері. Вірні до Маріяповчі ходили на прощі ціле літо, передовсім же на празник Успіння Пресвятої Богородиці.

Подарунок Папи Пія

Після Першої світової війни Маріяповчанський монастир, а з ним і чудотворна ікона Матері Божої опинилися за кордоном – на території Угорщини, куди прочанам потрапити було досить складно. Осиротілий народ Закарпаття продовжував ходити на Успенський відпуст на Чернечу гору до Мукачева. Однак тут не було чудотворної ікони. Духовний пієтет, який викликала ікона Богородиці Маріяповчанської, зумовив у цій ситуації пошуки відповідної заміни, що могла б об’єднати навколо себе вірян у краї. Розуміючи значення втраченої святині для закарпатців, папа Пій ХІ в 1926 році подарував Мукачівській єпархії ікону Богородиці.

За офіційним твердженням, ікона Мукачівської Богоматері походить з Греції, припускається, що з Константинополя, хоча є версія, що її написали грецькі майстри на території Італії. Висловлюються здогади про те, що вона була намальована ще раніше до зазначеної на ній дати – 1453 року. Також зауважується, що невідомо, яким чином ікона могла потрапити до Риму, де й зберігалася до 1926-го. Швидше за все, унаслідок нападу турків на Візантію, рятуючи ікону від знищення, перевезено її до Риму, де вона знаходилася в папських палатах Ватикану.

Ікону з Риму до Праги перевіз о. Полікарп Булик ЧСВВ, але через різні перешкоди, які робила чеська влада, мусив її залишити ще на деякий час у нунціатурі в Празі.

Після Великодня 1926 року стараннями о. Степана Решетила ЧСВВ ікону перевезено до Ужгорода, а потім до Мукачева. Урочисте перенесення старовинної ікони Божої Матері на Чернечу гору відбулося в Неділю Всіх Святих 27 червня 1926 року за участю великої кількості народу (понад 30 тисяч).

Чин інтронізації ікони здійснив владика Петро Гебей, який віддав в опіку Божої Матері греко-католицьку Мукачівську єпархію та всіх своїх вірних. З того часу вона стала «Мукачівською 3аступницею», а Свято-Миколаївський монастир на Чернечій горі – головним відпустовим місцем усього Закарпаття.

У 1936 році маляр доктор В.Королів-Старий виготовив копію ікони.

Як рятували ікону

Сумнозвісний розподіл Карпатської України в листопаді 1938 року перемістив угорські кордони й паралізував діяльність василіян у Мукачівському монастирі. А в березні наступного року одних ченців примусово виселили, інших відправили до Угорщини. Повернулися отці до Мукачівської обителі восени 1944-го. На зміну моральним тортурам тут їх чекало справжнє мучеництво за віру й церковну єдність. Оскільки василіяни відмовились підписати заяви про перехід у Московську церкву, їх усіх арештували та вивезли до монастиря в Імстичеві, а далі – до тюрем і таборів НКВД.

Від 1947 року греко-католицька церква на Закарпатті діяла підпільно, а з нею в укритті перебувала й «Мукачівська Заступниця». До ікони прибігали з мольбами в труднощах і переслідуваннях священики та владика-ісповідник О.Хіра. У 1946-му ігумен монастиря, боячись за святиню, примістив копію в монастирську церкву Мукачева, де вона знаходиться досі. Оригінал же передав на надійне зберігання батькам брата Юліана Миговича. Вони переховували її, а коли бр. Юліан повернувся із в’язниці, зберігав ікону в скромній маленькій квартирі у Сваляві, де поселився. Невдовзі й це місце для ікони стало ненадійним. За бр. Юліаном було встановлено нагляд, і його помешкання почали часто навідувати представники органів НКВД. Піклуючись про долю ікони, було вирішено передати її на зберігання родині Ляховичів до Мукачева. І від цього моменту існування образа стало таємницею, яку василіяни пильно берегли.

Від початку легалізації УГКЦ василіани намагалися повернути відібраний у них монастир у Мукачеві й заодно повернути ікону на її старе місце. Але це стало неможливим, бо місцева влада 1991 року незаконно передала монастир у власність РПЦ МП. Через сім років отці василіани перевезли ікону до Малоберезнянського монастиря, публічно оголосили про її існування й виставили для привселюдного почитання. 16 липня 2009-го «Мукачівська 3аступниця» була урочисто перенесена до новозбудованого Мукачівського монастиря св. Миколая.

Чудеса: паводкові води не потрапили до каплиці, де зберігалася ікона

Одного дня до монастирської церкви в Мукачеві на Чернечій горі батьки привели сліпу дівчину віком 15 років і попросили о. Василя Ваврика відправити за неї службу Божу перед чудотворною іконою Божої Матері. Отець радо погодився, брати-студенти співали. Після освячення Чесних Дарів дівчина скрикнула схвильованим, але радісним голосом: «Я бачу!» Великою була радість батьків. Вони щиро дякували Богові та Пречистій Діві за отриману чудесним способом ласку. Сталося це в 1936 році, як посвідчив о. Борис Краснобродський.

Ще одне диво відбулося під час стихійного лиха на Закарпатті. Проливні осінні дощі з 3 на 4 листопада 1998 року призвели до непередбачуваної повені, яка завдала великої шкоди багатьом людям. Постраждало чимало сіл і міст. У Мукачеві о 2-й годині ночі вода вийшла з берегів Латориці й у нижній частині міста затопила цілий квартал. Сім’я, яка переховувала ікону, проживала саме на одній із його вулиць. Рятуючись, вони покинули будинок, але забули ікону. Коли через два дні рівень води знизився й небезпека минула, родина повернулася додому. Великим було їхнє здивування, коли, увійшовши до будинку, побачили, що кімната-каплиця, де завжди правилася служба Божа перед чудотворною іконою, виявилася сухою, на відміну від інших кімнат, що були залиті й понівечені водою. У такий спосіб збереглася неушкодженою чудотворна ікона Божої Матері.

Обличчя Матері й Дитини повернуті до глядача, неначе запрошуючи до діалогу

Розмір ікони з рамою становить завширшки 55 см, заввишки 68 см. На ній зображено Діву Марію, що сидить на своєрідній лаві, тримаючи на коліні дитятко. Ісус держить у лівій руці сферу, а праву підняв для благословення. Зображення виконане темперою на чистому золотому тлі, на якому, завдяки орнаменту, виділяються німби навколо голови Марії та Христа. У німбі Марії вписано корону, а німб Ісуса розділено хрестом. У верхній частині тябла півциркульна арка, яка охоплює постаті. Це призвело до появи у двох верхніх кутах ікони трикутних площин, які також заповнені рослинним орнаментом. На кутах рами, що охоплює ікону, виконано рослинний орнамент, прозорість сітки якого немов підкреслює вагомість зображення Матері з Дитиною. З двох боків від німба Марії напис лат. МНТНР і КУРІОU. Хоча для грецьких ікон традиційним були написи у вигляді МНР і FV&. Унизу в лівому куті напис І4S3, що вірогідно є датою – 1453 рік. У декотрих місцях, де втрачено кольоровий шар, прослідковується ґрунт кольору червоної охри.

Мукачівській Богородиці притаманна урочистість і строгість. Два активні кольорові акценти виділяються на силуетах фігур: це кругла брошка на грудях Марії та сфера у руках маленького Ісуса. Ці акценти за тональністю й кольором є відповідниками золотого тла поза фігурами і несуть важливе символічне та композиційне призначення. Золото у візантійському мистецтві завжди пов’язувалося з поняттям світла, а коло часто мало символічне значення космосу – впорядкованого світу, що протистоїть хаосу. Таким чином у брошці Марії можна бачити символ Всесвіту, який незбагненно вмістився в лоні Богородиці й з’явився на світ, щоби отримати владу «…на небі і на землі», що і символізує сфера в руках Дитини. Обличчя Матері та Дитини повернуті до глядача, неначе запрошуючи до діалогу.

Мукачівська Богородиця виступає символом Закарпаття, де духовно й культурно переплівся Схід із Заходом, що наклало свій особливий відбиток на історію краю. Ця ікона змушує задуматися про єдність усієї християнської культури, яка формується на засадах любові, бо тільки любов здатна творити такі шедеври.

Тетяна ГРИЦИЩУК