Історія Малоберезнянської обителі, яка стала школою-інтернатом для розумово відсталих дітей. ФОТО

Монастир Святого Миколая Чину Святого Василія Великого (ЧСВВ) у Малому Березному виринає для кожного мандрівника, з якого боку до нього б не наближався. Дві стрункі високі вежі вінчають старовинну церкву, а навколо понад схилом гори півкругом її оточує сам монастир. Тут ченці-василіани протягом століть моляться до Господа Бога та Пресвятої Богородиці за церкву, за народ. Сьогодні цей монастир відіграє провідну роль на Закарпатті, є місцем велелюдних відпустів, центром численних паломництв. Наприклад, у жовтні 2005 року тут проходила ХІ Міжнародна проща Вервиці за єдність церкви. На ній побувало близько 20 тисяч прочан з України, Сербії, Чехії, Словаччини, Угорщини, Німеччини, Росії.

Заснування

В історичній літературі немає єдиної думки щодо заснування обителі. На місці, де тепер стоїть монастир, уже в ХV ст. жило кілька монахів (два або три), які побудували для себе невелику дерев’яну хатину й каплицю. Сюди почали приходити молитися люди, і деякі з них стали жителями села. У ХVІІ ст. прийшли василіани із Галичини й оновили монастир. Найперше побудували церкву без єдиного цвяха, як тоді був звичай. Оскільки монастир стояв при дорозі Польща – Угорщина, то часто заходили хворі, немічні, яким монахи надавали допомогу, ліки й інше.

Існує ще одна версія про постання обителі. В її основі лежить легенда, що місце, на якому побудовано Малоберезнянський монастир, раніше було сільським цвинтарем. Граф Гомонай, володар Ужгородської домінації, куди належали й землі Малого Березного, хотів на цьому місці звести господарські будівлі. Коли викопували фундаменти, то знайшли тіло однієї багато одягненої дівчини, яке було нетлінне. Після цього випадку родина відмовилася від своїх намірів і замість господарських будівель на тому місці побудувала каплицю, в якій малоберезнянський парох деколи проводив службу. Пізніше до цього місця прийшов з Галичини один законник Чину святого Василія Великого. Тут він облаштував собі келію, в якій став постійно проживати. У каплиці проводив літургію, навчав хлопчиків грамоти, а з милостині підтримував своє життя.

У 1733 році відбулось об’єднання всіх монастирів на Закарпатті в одну провінцію Василіанського Чину. Першим головним настоятелем став тодішній ігумен Мукачівського монастиря о. Григорій Булко, ЧСВВ. Тоді ж багато ченців Мукачівського монастиря Чину святого Василія Великого прибули до Малого Березного й заклали монастир, який був добудований у 1742 році.

Становлення

У 1752-му споруджено монастирську церкву. Через 12 років у ній установлено іконостасну різьбу: позолота та «калтованіє» зроблено за прикладом найвідоміших монастирів. На протилежному горбку поставлено капличку на честь Пречистої Діви Марії, де влітку монахи щонеділі відправляли службу Божу для вірників, котрі приходили з цілої Ужанщини. До монастиря прибудували друге крило, так що він мав 20 келій для 20 монахів. Високо в лісі заклали Хресну дорогу.

У 1806 році єпископ Бачинський проголосив Малоберезнянський монастир св. Миколая відпустовим місцем і надав йому різні відпусти та привілеї. У 1861-му ігумен Іриней Зелнія перебудував церкву й монастир. Також побудовано каплицю на честь Діви Марії Люрдської.

У 1911 році здійснено капітальний ремонт храму. Дерев’яну покрівлю замінили металевою, дерев’яні хрести – металевими, територію обителі облагородили кам’яним муром.

Із квітня 1932 року монастирський храм розмальовував художник Йосип Бокшай. Посвячення вже розмальованої церкви відбулося 21 вересня 1932 року на свято Різдва Пресвятої Богородиці, яке здійснив тодішній єпископ Мукачівської греко-католицької єпархії Олександр Стойка.

Руїна після «визволення»

Плідну діяльність обителі перервало воєнне лихоліття. В 1939р. прогнали всіх монахів, які походили з Галичини чи Східної Словаччини. Настало також ув’язнення та переслідування місцевих ченців. Ситуація погіршилася після визволення Закарпаття Червоною Армією. В 1947 році радянська влада насильно ліквідувала всі монастирі ЧСВВ, більшість монахів вивезли до концтаборів. Деякі втекли за кордон, інші перейшли в підпілля.

Знищено і церкву, скинуто хрести та дзвони. У 1948 р. приміщення монастиря віддали Ужгородському держуніверситету, студенти якого щоліта відбували тут практику. Церкву перетворили на спортивний зал. У лютому 1958-го відкрили школу-інтернат для розумово відсталих дітей. Монастирські приміщення перероблено під класи і пристосовано для потреб цієї школи. З церкви зробили господарський склад і понищили розписи на стінах. У 1973 р. поруч з церквою побудовано новий навчальний корпус.

Відновлення

У 1989 р. розпочалися старання у справі відродження діяльності монастиря. В 1991р. офіційно зареєстровано церкву, парохом призначено о.Бориса Краснобродського. Через два роки ігуменом призначено нововисвяченого священика о.Павла Райчинця. На початку він разом з двома братами проживав у будиночку поруч з монастирем. Згодом, в 1994 році вони відзискали для себе чотири кімнати і перейшли жити до монастирського корпусу. 24 липня 1994 року монахам передано північне монастирське крило. Через рік Міністерство України у справах національностей, міграції та культів видало монастиреві свідоцтво про реєстрацію статуту релігійної організації. У 1997 році остаточно були звільнені всі монастирські приміщення.

Разом з відновою монастиря велися і реставраційні роботи у святині. Оскільки цінні розписи не вдалося відреставрувати, церкву наново розмалював художник Михайло Приймич. З робіт Й.Бокшая залишилося кілька образів, які знаходяться в церковній каплиці. В церкві встановлено іконостас роботи місцевого різьбяра Йосипа Волосянського, який виготовлено протягом 1997-2003рр. Наразі проводиться ремонт приміщень будівлі біля церкви. За інформацією, яку отримав кореспондент «Карпатського об’єктива» з неофіційних джерел, тут облаштовується місце для ночівлі паломників.

«Мукачівська Заступниця»

У 1998 році ігумен монастиря о.Павло Райчинець та отці Борис Краснобродський і Мелетій Малинич перевезли до Малоберезнянського монастиря старовинну Ікону Мукачівської Божої Матері, яку василіани переховували у часи підпілля. Цю ікону, яка була написана у 1453 році, Папа Пій ХІ на прохання тодішнього єпископа Мукачівської греко-католицької єпархії владики Петра Гебея у 1926 році подарував для Мукачівського монастиря братів-василіан. Ікону привезли з Риму, через Відень до Ужгорода, а потім до Мукачівського Успенського собору. Урочисте перенесення ікони Божої Матері на Чернечу гору відбулося в Неділю всіх Святих 27 червня 1926 року за участю великої кількості вірників та духовенства. У 2006 році з нагоди святкування 80-річчя перенесення чудотворної ікони Божої Матері з Риму до Мукачева, копія ікони, яка зараз знаходиться в Успенському соборі Мукачева, обійшла всі парафії Мукачівської греко-католицької єпархії. Також Святий Престол надав МГКЄ право святкувати кожного року 16 липня свято чудотворної ікони Мукачівської Богородиці.

До 16 липня 2009 р. чудотворна ікона знаходилася в Малоберезнянському монастирі і щороку на храмове і на всі Марійські свята виставлялася для публічного шанування. 16 липня 2009 р. чудотворна ікона «Мукачівська 3аступниця» урочисто перенесена до нового Мукачівського монастиря Святого Миколая, отців-василіан. У Малоберезнянському монастирі залишилася копія чудотворної ікони.

Криниця з цілющою водою і «каплиця за здоров’я»

В самій долині, на перехресті гостинця і дороги до монастиря, поряд з криницею з цілющою водою стоїть каплиця, яку називають «каплиця за здоров’я». На початку ХХ ст.. дала збудувати її Анна Козак. Хоча в родині ніхто не зазнав важкої недуги, донька Анни не могла ходити. Ночами жінка роздумувала, що ж зробити, аби донька оздоровилася. Тоді вирішила продати частину свого поля, а за ті кошти побудувати каплицю за здоров’я своєї дитини. Присвятити її Пресвятій Богородиці. Продавши поле, пішки пішла до Маріяповчі і принесла звідти копію чудотворного образа. Примістила її у новозбудованій каплиці. Спочатку донечку приводили сюди для молитви, та за короткий час вона зайшла самостійно аж до монастирської церкви на горі. Відтоді люди люблять і поважають цю каплицю, а прочани моляться у ній за здоров’я і благословення для своїх родин.

Безбожник того не міг терпіти, тому після знищення монастиря не пощадив і каплиці – влаштував у ній сховище пального і заправку для автомашин. Але Божа сила велика. Після відновлення монастиря отці-василіани однією з перших відновили цю каплицю. І тепер вона поряд із цілющою криницею першою зустрічає кожного прочанина, який іде поклонитися малоберезнянській святині.

***

Окрім щоденних і святкових служб в обителі, що є провінційним осідком, в останню неділю кожного місяця відбувається Хресна дорога. Найбільший відпуст тут відбувається на свято Зіслання Святого Духа, а на Преображення Господнє у Малому Березному традиційно проходить зліт християнської молоді.

Тетяна Грицищук, фото автора