Єдиний в Україні гейзер – на Закарпатті

Колоритні села краю не перестають дивувати. Вони наче мальовничі писанки… Тут тобі й сади цвітучі, і затишні хатки, а навкруги – ліси, гори та цілющі джерела. Про одне із них піде мова.

Мало хто знає, що унікальний гейзер з мінеральною водою, аналогів якому немає в Україні, знаходиться в маленькому селі на Міжгірщині.

Аби його побачити, сюди їдуть туристи з усієї країни та закордоння. Бо феєричний викид у повітря струменів води та пари не залишать нікого байдужим. Це й зрозуміло, адже подібне видовище можна уздріти тільки в Ісландії, Новій Зеландії, Японії чи Китаї.

…Село Вучкове розкинулося в долині річки Ріки, за 15 км від районного центру. Відоме село не тільки тим, що є батьківщиною карпатської бджоли, але й тим, що тут знаходиться справжній гейзер. Розташований він в урочищі «Петровець» на березі гірського потоку. Вода в ньому солона і з вмістом заліза, що видно з червоно-оранжевого забарвленні каміння.

За розповідями місцевих жителів, гейзер колись був природним водограєм. Чотири рази на добу він вистрілював потужним струменем води заввишки 5-7 метрів. Тому краї гейзера, приблизно на 30 см, були покриті соляними відкладеннями. Люди приходили і відламували собі шматки солі. У наші дні вода, яку викидує гейзер, просто солонувата і холодна.

Мабуть, усе через те, що це мінеральне джерело понівечили років 15 тому, коли в одного з українських металургійних комбінатів виникла ідея викупити територію біля гейзера і побудувати на ній оздоровчий комплекс. Геологи, які приїхали для вивчення гейзера, забили в нього трубу і зробили відвідний канал у бік струмка. Вода з гейзера мала йти в купелі санаторію. Таким чином, геологи взялися за спорудження відведення води і порушили водотік гейзера. Вода перестала бити з нього з постійною черговістю, а пішла в трубу. Та навіть тепер викид води в гейзері залишає по собі неабияке враження.

За словами очевидців, наближення виверження можна впізнати з глухого кипіння в трубі. У такому стані гейзер набирає сили дві-три години, проте не вивергається одразу. Усе відбувається поступово із наростаючим шипінням та піноутворенням. І тільки тоді стається справжній мінеральний вибух. Висота фонтана гейзера може сягати 6 метрів. Залежить це від пори року та погодніх умов. Інтервали виверження теж різняться. Тому за добу споглядати диво можна не частіше 7-8 разів.

«Спостерігати гейзер сюди щороку приїжджають сотні тисяч туристів: Вучківський гейзер і Міжгірщина загалом – популярні напрямки для поціновувачів захопливих природних явищ та мальовничих краєвидів. Щоб зберегти унікальне природне мінеральне джерело, лісівники Верхньогірського лісового господарства облаштували біля гейзера рекреаційну зону, в Соймівському лісництві. Так джерело точно збережеться, а туристи зможуть перепочити після дороги й почекати на унікальне природне явище», – розповіла директор Верхньогірського держлісгоспу Марія Плиска-Галатиба.

Місцеві жителі твердять, що вода з гейзера має лікувальний ефект, вона є помічною від різних захворювань кишково-шлункового тракту та шкіри. А також наголошують, що гейзер міг би стати справжньою туристичною візитівкою Закарпаття, якщо б знайшлися дбайливі господарі.

«Звісно, джерело потребує догляду. Наші люди багато їздять по світу, заробляючи гроші, тож бачили подібне. Знають, на якому рівні захист і збереження визначних пам’яток у Європі. Усі розуміють, що стан гейзера нині дуже плачевний. Але у нас до цього нікому немає діла!» – зазначає місцевий мешканець Федір Кут.

Дійсно, в Європі вміють шанувати та пишатися своїми природніми багатствами. За прикладом, навіть іти далеко не треба. Подібний геотермальний об’єкт є у Словаччині. Такий самий холодний мінеральний гейзер є у словацьких Герлянах. У 2002 році його занесено до Світової спадщини Юнеско як природи пам’ятку Словаччини. Він становить неабиякий інтерес для науковців, які щороку проводять там міжнародні конференції, у тому числі й із геотуризму.

На Закарпатті ж ситуація – повністю протилежна. Така дивовижна річ, як гейзер залишається майже невідомою. Хоча могла би перетворитися у справжню туристичну родзинку краю…

Христина БІКЛЯН