Австрійське коріння енеолітичної культури Закарпаття

Наприкінці доби мідно-кам’яного віку (енеоліту) у Верхньому Потиссі поширюється культура канельованої кераміки, або баденська культура, існування якої датується в межах 2700–2000 років до н. е. Свою назву вона отримала від поселення Баден недалеко від столиці Австрії, Відня, де були зафіксовані перші артефакти цієї культури. Ареал її поширення охоплював значні території Європи (Середнє Подунав’я, верхів’я Вісли, Закарпаття). У науковій літературі на сьогодні панівною є думка, що носії баденської культури належали до середземноморського антропологічного типу, який представляв одну з груп індоєвропейської мовної сім’ї. Наприкінці ІІІ тис. до н. е. почалася міграція цієї групи з південних просторів Карпато-Дунайського світу до Тисо-Дунайського басейну. Унаслідок взаємопроникнення елементів місцевої та запозиченої культури утворився ряд локально-культурних і хронологічних варіантів баденської культури.

Як показали дослідження, сучасна територія краю виявилася північно-східною межею культури. Перші знахідки виявлені археологами-аматорами братами Елемиром і Єневом Затлукалами ще в 30-ті роки минулого століття на багатошаровому поселенні Мала гора в Мукачеві, а пізніше Ф.Потушняком і К.Берняковичем. У 1950 і 1953 роках Ф.Потушняк провів розвідкові роботи на поселеннях у с. Великі Лази (урочище Ставлінець) Ужгородського району та біля с. Осій (урочище Чищаник-Федюківни) Іршавського. На першому з них було досліджено напівземлянку прямокутної форми розміром 11х7 м, на другому відкрито понад 20 житлово-господарських споруд, зібрано велику кількість кераміки, кам’яні знаряддя праці. Нині на Закарпатті виявлено й частково досліджено 8 поселень цієї культури. Майже всі вони відомі лише за невеликими розвідковими роботами і, як правило, на багатошарових поселеннях та за підйомним матеріалом. Серед них, наприклад, поселення в місті Берегові (урочище Буча), селах Береги, Квасово Берегівського району, Пийтерфолво (урочище Браунтог), Вовчанське (урочище Браунтог) Виноградівського, Малі Геївці, Підгорб Ужгородського.

Поселення займали найбільш придатну для життя територію краю, на стику південних відрогів Карпат та Притиської рівнини. Вони розміщені на високих річкових терасах, серед боліт на піщаних дюнах, на верхів’ях пагорбів, які утворювали природні укріплення. Житлами служили землянки з вогнищами й побутовими ямами. Інколи зустрічалися прямокутні та овальні в плані невеликі наземні будівлі. Мешканці таких поселень займалися рільництвом, полюванням, рибальством, скотарством з переважанням останнього. Словацьким археологам удалося з’ясувати, що вони вирощували пшеницю та ячмінь, а в скотарстві особливу роль відігравала велика рогата худоба. На це вказують захоронення тварин серед баденських поховань. Однак на окремих поселеннях переважала дрібна рогата худоба.

Як відомо, наприкінці мідного віку в Євразії було приручено коня, на що вказують коляски й мініатюрні візки, які зустрічаються в ареалі поширення баденської культури. Однак кістки коней на досліджених поселеннях у Верхньому Потиссі не знайдені. Це наштовхує на думку, що, ймовірно, єдиною тягловою силою був бик або віл, яких запрягали у важкі вози на суцільних колесах.

Основним критерієм для виділення культури слугувала кераміка. Згідно з аналізом, проведеним дослідником неоліту та енеоліту краю М.Потушняком, вона поділяється на дві групи. До першої віднесена крихка, слабо обпалена, виготовлена із погано очищеної глини з домішками полови й шамоту кераміка. Поверхня в неї нерівна, як правило, покрита ангобом. Другу групу представляє кераміка, виготовлена з добре відмуленої глини з домішками шамоту, піску. Випал добрий, колір сіро-червонуватий, червоно-охристий.

Типовими формами були посудини з ручками вище шийки, миски з внутрішніми перемичками, черпаки з високою стрічковою ручкою, шароподібні корчаги з циліндричною шийкою та вушками на рівні плечика. Кількісно переважають грушоподібні горщики з випуклим і біконічним тулубом, звуженою шийкою. Посуд орнаментований стрічками, заповненими зигзагоподібними нарізками, врізними лініями та їх комбінаціями, штампованими вдавленнями та пластичними валиками-канелюрами, іноді по внутрішньому краю кераміка прикрашалася гребінцем. Керамічний матеріал закарпатських місцезнаходжень у цілому близький до кераміки суміжних територій Східної Словаччини та Північно-Східної Угорщини. Це дає можливість трактувати їх як такі, що належали до однієї локальної групи баденської культури.

З глини виготовлялися також пряслиця яйцеподібної, біконічної форми або такі, що нагадують колеса, трубки невизначеного призначення, зооморфні фігурки, моделі теліжок і колясок, які мали культове призначення. Знаряддям праці служили кам’яні сокири-мотики, долота, тесла, молоти з просвердленими отворами для руків’я, кістяні або рогові шила та різці, крем’яні серпи, зернотерки. Для їх виготовлення використовувався пісковик, сланець, аргіліт і кремнеподібні породи місцевого каменю. Серед предметів озброєння можна назвати трикутні наконечники стріл, кам’яні бойові сокири, мідні чекано-молоти. Мідні речі представлені також прикрасами – це діадеми, шийні гривні.

Поховальних пам’яток носіїв баденської культури поки що на Закарпатті не знайдено, однак беручи до уваги знахідки таких артефактів на суміжних територіях (Східна Словаччина, Північно-Східна Угорщина), можемо припустити, що він носив бірітуальний характер, тобто включав як кремацію, так і інгумацію. Наприклад, на могильнику в Стреді-над-Бодрогом (Словаччина) виявлено скорчені кістяки, а на некрополях Баталорандхаза, Ніредьгаза-Марго (Угорщина) – рештки тілоспалення, поховані в урнах.

М.Потушняк відзначав, що історична доля носіїв культури Баден не зовсім зрозуміла, однак фактом залишається те, що вона відіграла важливу роль у генезі епохи бронзи у Верхньому Потиссі.

Павло ПЕНЯК