Закарпаття було… вугільним краєм

Породи, які містили вугілля, займали порівняно великі площі нашого краю – вздовж південно-східних Карпат від Тячева до Ужгорода. Переважали лігніти з теплотворною здатністю від 3,6 до 6 тис. калорій.

Так видобувають вугілля відкритим способом

Першим шахтарським селом Закарпаття стала Ільниця, що на Іршавщині. Тут 1865 року в шахті №1, яку побудували феодали, розпочали видобуток бурого вугілля.

Однак тоді через відсутність зручних шляхів сполучення і віддаленість села від промислових центрів значного розвитку ця галузь не отримала. Натомість празька акціонерна компанія з 1920-х у с. Вишково протягом понад 15 років видобувала кам’яне вугілля. Тут на двох шахтах працювало більше 100 місцевих робітників.

Після встановлення в краї радянської влади на базі вже діючих шахт та нових, що були відкриті, Народна Рада Закарпатської України створила кілька шахтоуправлінь. Зокрема до Мукачівського (в подальшому Березинське) увійшли шахта «Березинська», закладена 1945 року, дві місцеві №1 і 2, №32 в Ужгороді на місці нинішнього коньячного комбінату і Коломийська Станіславської області, Іршавське шахто­управління (з 1949-го – Ільницьке) об’єднало групу шахт с. Ільниця. Було й Хустське. А село Горбки Виноградівського району в 1948 році перетворили в шахтарське селище, де побудували три гуртожитки для шахтарів, 6-квартирний будинок, клуб, лазню, амбулаторію. В подальшому Хустське шахтоуправління перетворили в Затисянське з розташуванням у смт Королево, підпорядкувавши обласному паливному тресту, але ненадовго, адже з 1949-го їх передали до складу тресту «Львіввугілля». Відтак промислове освоєння видобутку бурого вугілля отримало новий поштовх. Тільки на трьох шахтах Березинки працювало 1200 чоловік, у тому числі фахівці з Донбасу. Частина жила у двох гуртожитках – чоловічому і жіночому, інші добиралися з навколишніх сіл. Виходила багатотиражка «Шахтар Березинки», була футбольна команда «Шахтар». Від шахт до Мукачева для відправки товару побудували 6-кілометрову залізницю й шосе.

Вже в березні 1945-го на Ільницькій старій шахті №1 вручну добули перші 80 тонн вугілля, а до кінця року – 780. Того ж року розпочали будівництво шахти №2. За 5 років в Ільниці ввели в експлуатацію 9 шахт. Але майже всі процеси – від забою до завантаження в залізничні вагони – виконували вручну. Затим шахтарі Донбасу допомогли обладнанням та кваліфікованими кадрами. На шахтах працювало понад 1500 місцевих людей. У селі виросли досвідчені кадри, які оволоділи професіями прохідників, вибійників, слюсарів, підривників, машиністів електровоза тощо. А видобуток вугілля щороку зростав. Якщо в 1950-му на-гора підняли 152 тис. тонн, то в 1955-му – 196 тисяч.

Завдяки стрімкому збільшенню видобутку Ільниця стала шахтарським селищем. Тут із часом звели багато нових житлових будинків, гуртожиток, дві школи, Палац культури, фельдшерсько-акушерський пункт тощо. У 1954-му закінчено електрифікацію та радіофікацію.

1955-го почалося освоєння бурого вугілля мікрорайону Шахта в Ужгороді. Спершу ввели в експлуатацію шахту №32, затим у 1961-му – №36. Вони були розташовані на місці нинішнього коньячного комбінату. Протягом 1946 – 1958-го там, де зараз знаходиться РЕС Ужгородського району, відкрили шахти №1, 4, 5.

Новому поштовху видобутку вугілля в краї передувала робота Закарпатської стаціонарної геолого-розвідувальної експедиції тресту «Київвугілля» із Львівського тресту «Вуглерозвідка». В 1949 – 1960-му геологи розвідали й здали промисловості Ужгородське, Березинське, Горбське, Ільницьке, Раковецьке, Хустське та Затисянське родовища бурого вугілля.

На початку 1948-го всі підприємства області за рішенням облвиконкому були переведені на опалення бурим вугіллям, потреба в якому з кожним роком зростала. Так, якщо в 1958-му вони використали 300 тис. тонн, то в 1960-му – 400 тис.

Задля збільшення видобутку палива з наявних шахт та відкриття нових у 1957-му на Закарпатті створили вугільний трест «Мукачевовугілля» у складі Станіславського раднаргоспу. До структури тресту увійшли Ільницьке, Затисянське, Березинське та Коломийське Станіславської області шахто­управління. На час його створення буровугільна промисловість на Прикарпатті та Закарпатті була вже значно розвинута. Якщо в 1946-му їх шахти дали тільки 25 тисяч тонн вугілля, то в 1957-му – 658 тис. Тим часом проектна потужність діючих становила 800 тисяч тонн вугілля. Того ж року здали в експлуатацію новозбудовану шахту № 33 Ільницького шахтоуправління потужністю 100 тисяч тонн вугілля на рік. А 1958-го завершили будівництво двох нових шахт, повністю реконструювали №3. На реконструкцію існуючих і будівництво нових шахт у 1958 році трест використав понад 24,5 мільйона карбованців. А всього за п’ять (1958 – 1962 рр.) –119,6 мільйона.

В Ільницькому шахтоуправлінні до 1948-го на місці діючих на той час шахт були примітивні колодязі, де вугілля видобували з допомогою шахтарського обушка. Там обладнали бункери, до яких транспортерами подається вугілля, а з них – до залізничних вагонів. У забоях працювали врубові машини, транспортери та інші механізми.

Значно зросла кількість гірників. За 1958 – 1962 роки на їхні соціально-побутові потреби використали 21,5 мільйона карбованців. На ці кошти в Мукачеві побудували 26-квартирний житловий будинок та гуртожиток, шість двоквартирних будинків і дитячий садок у Ільниці, гуртожиток в Ужгороді, садок і гуртожиток у Королеві.

Утім із 1961-го в зв’язку з розвитком у західних областях України більш економних джерел енергії подальший розвиток і збільшення видобутку вугілля на Закарпатті припинено. Тому діючих шахт ставало дедалі менше. Так, березинські того ж року закрили, штольні затопили, а входи забетонували, шахтарі роз’їхалися по всьому Радянському Союзу. На початку 1963-го закрили ужгородські шахти, а в двоповерховому гуртожитку на вул. Благоєва відкрили дитячий садок на 90 місць. Затисянські шахти закрили 1969-го.

Як розповідає багаторічний директор шахти «Ільницька» Юрій Велеган: «Починаючи з 1962-го шахти Ільницького шахтоуправління припинили видобуток вугілля.

Відтак відбулося почергове їх закриття. А для задоволення потреб місцевого значення у вугіллі, залишили шахту «Ільницька». Але на початку 1980-х років і її законсервували до кращих часів… Однак із настанням ринкових відносин державна компанія з реструктуризації шахт у 1992-му винесла вердикт про закриття «Ільницької». Та робота на цьому не припинилася. Нині тут діє товариство з обмеженою відповідальністю «Лігніт», яке відкритим способом продовжує видобувати вугілля – до п’яти тисяч тонн у рік. Щодо запасів, то вони великі – до двох мільйонів тонн. Тож роботи вистачить ще на багато літ».

Юрій ТУРЯНИЦЯ,

краєзнавець, член НСЖУ