Ужгородський будинок, що зберігає минуле

Місто Ужгород багате на архітектурні пам’ятки, тож обрати якусь одну особливу місцину дуже важко. Проте є така будівля, яку буде цікаво відвідати кожному закарпатцю, поціновувачу мистецтва або просто туристу.

Чи чули ви про Меморіальний будинок-музей Федора Манайла, що в Ужгороді на вулиці Другетів? Будівля цікава більше не архітектурою, а енергетикою, яку випромінює. Радість, сум людини, можливо, навіть невпевненість у собі приховує вона. Це місце, куди видатний художник Закарпаття повертався, як птах у гніздо. Згодом його діти зроблять тут музей, де кожен зможе прожити неповторні моменти життя Манайла. Декого ці миті вразять, інших налякають, а дехто, можливо, залишиться байдужим.

Свій талант художник успадкував від мами. Уже в 14 років він виконував складні замальовки, дві з яких представлені в музеї. Неймовірно, що дитина може так намалювати! Але родина подарувала Закарпаттю не тільки видатного художника… Його рідна сестра стала відомою в музичній сфері.

Навчався Федір у Празі, згодом поїхав у Францію, але його серце прагнуло додому, і він почав викладати малювання в селі Іванівці, що на Мукачівщині. Сам художник із дитинства був завзятим закарпатським етнографом, тому його будинок-музей в Ужгороді наповнений цікавими глечиками, одягом із рідними нам орнаментами.

Увесь другий поверх належав чоловіку та його сім’ї. Дві кімнати залишилися такими ж, як і за часів життя митця. Дизайн інтер’єру художник вигадав сам. Дизайн меблів є стриманим і незвичним одночасно, адже ніде немає гострих кутів.

SONY DSC

Позаяк Федір Манайло був етнографом, його попросили розробити декілька костюмів та афіш для Закарпатського хору. Згодом митця замінить Коцка. Перші робочі екземпляри афіш 1945–1946 років можна побачити в будинку-музеї.

Федору Манайлу було дуже важко на початку творчого шляху, адже в той час уже творили такі художники, як Бокшай та Ерделі, але він робив усе, щоб вийти на їхній рівень. Манайло був реалістом, зображував те, що бачив, намагався впроваджувати щось нове в мистецтві, і за це його цінували колеги. Зайшовши в одну з кімнат, можна побачити роботи на картоні. Художник малював темперою, розведеною водою. Це дуже важка техніка, яку освоїв геній Закарпаття. Його «Гуцулка» (1939), «Скорбота» (була на виставці в Італії), «Хлопчик з ягнятком» вражають своєю реалістичністю і душевністю. Цікавий факт – він сам вирізав для своїх полотен рамки! Після приходу радянської влади декотрі картини, що «не підходили за змістом», Манайло вже не міг виставляти, бо влада не бажала бачити таку творчість тогочасних митців. Художнику було дуже прикро, але він не здавався і творив далі. Творив, незважаючи на хворобу пальців, яка почала розвиватись у 1930-х роках. Йому доводилось прикріплювати пензлик до пальців, аби хоч якось малювати. В одній з кімнат представлені його мольберт та останнє полотно, над яким він працював, робочий одяг, стіл, ікони і, звісно, дещо з побутових закарпатських речей.

Талант Федора Манайла безмежний. За своє життя він намалював багато картин, більшість з яких виставлена в його будинку-музеї. Це унікальний культурний заклад, де відбуваються цікаві зустрічі з художниками, концерти камерної та народної музики. Крім того, працівники музею організовують тематичні виставки, де можна побачити твори художника окремих жанрів. П’ятий рік проводиться міський пленер-конкурс дитячого малюнка імені Федора Манайла.

Софія ПЕКАРОВИЧ