Археологічні пам’ятки Виноградівського району

Виноградівський район за своїм історико-культурним потенціалом займає одне з чільних місць на Закарпатті. Тут на порівняно невеликій території зосереджена значна частина пам’яток історії та культури, добре збереглися своєрідний фольклор, народні звичаї, обряди, художні промисли.

На жаль, історико-культурні ресурси (особливо це стосується археологічних старожитностей) практично не використовуються для рекреації, але, як свідчить міжнародний досвід, уміла організація їхнього показу та широка інформація дали б значний економічний ефект. Сьогодні в межах 13 районів області нараховується 412 археологічних пам’яток. Це стоянки, поселення, городища, могильники, скарби, поодинокі артефакти, давні виробничі центри. Найбільша їх кількість зафіксована саме у Виноградівському районі – 96.

Старожитності стародавнього кам’яного віку (палеоліту) представлені стоянкою в Королеві, яка має світове значення. За кількістю нашарувань часу ашель-мустьє (850–150 тис. років тому), чіткістю геологічної стратиграфії вона не має собі рівних у Європі. Тут існували дві окремі групи артефактів: майстерні та стоянки-майстерні. Перші сконцентровані на нижніх терасах, де було багато кам’яної сировини, другі – на більш високих, де сировина трапляється рідко або зовсім відсутня. Ашельські комплекси Королева складають єдину в територіальному й техніко-типологічному плані групу пам’яток, найближчі аналогії яким простежуються в Чехії та Словаччині.

Опорним пунктом мустьєрської доби (приблизно 150–40 тис. років тому) залишається Королево, де стратиграфічно вище за шари з ашельськими виробами залягало 6 культурних горизонтів мустьє. Також можна назвати такі пам’ятки, як Виноградів, Новоселиця, Черна, Хижа, Шаланки. Вони належали спорідненій групі населення, яка була генетично пов’язана з більш ранніми ашельськими поселенцями Королева.

Серед старожитностей пізнього палеоліту (приблизно 40–10 тис. років тому) виділяються дві компактні в часовому та культурному плані групи артефактів. До першої належать кам’яні індустрії Королева ІІ (два пізньопалеолітичні комплекси), Королева (Гострий Верх – Іа). Друга група найбільш поширена за територією, до неї належать місцезнаходження Великі Ком’яти, Вербовець, Хижа, Черна, Шаланки. Аналіз сировини для виготовлення кам’яних знарядь праці показав, що носії пізньопалеолітичної культури Королева використовували переважно сировину вулканічного походження, для індустрій другої групи базовою служила кремінна галька темного кольору.

Дослідження артефактів неоліту (VI–IV тис. до н. е.) було започатковано понад століття тому, коли Т.Легоцький, фундатор археології краю, відкрив у 1893–1895 роках перші неолітичні поселення на Малій горі в Мукачеві та Ардівській горі в Берегові. Усього на території району зафіксовано 9 пам’яток, серед яких Велика Паладь, Неветленфолу, Пийтерфолво, Ботар та ін. Поселення займали від 1 до 3 га площі. Більшість з них багатошарові, бо їхні мешканці обирали придатну для довготривалого осілого життя місцевість. Основні форми кераміки представлені горщиками, мисками та сковорідками. Сьогодні жодна з давніх епох не має стільки розкопаних площ поселень, як доба неоліту, і саме тому вона є одним із найбільш вивчених періодів.

Бобове, курган: 1-13 – інвентар поховань

Мідно-кам’яний вік, або енеоліт (IV–III тис. до н. е.), на території району представлений старожитностями біля сіл Тисобикень, Неветленфолу, Пийтерфолво. Характерним для мідного віку було співіснування мідних, кам’яних і кістяних знарядь праці, зброї, прикрас. У процесі практичної роботи первісна людина переконалася, що чиста мідь надто м’яка і тому з неї не можна виготовляти міцні й гострі знаряддя. Через це кам’яними знаряддями користувалися поряд з мідними.

Найбільше артефактів епохи бронзи (поч. ІІ – поч. І тис. до н. е.) зафіксовано саме на Виноградівщині – 19. Якщо раніше цей період був відомий лише за знахідками бронзових скарбів, то сьогодні стали відомі десятки поселень, некрополів, значна частина яких досліджувалася. Це, наприклад, поселення епохи ранньої бронзи в Ботарі. Період середньої бронзи (XV–XIII ст. до н. е.) репрезентують артефакти отоманської культури. На сьогодні відкрито ряд поселень у селах Неветленфолу, Великій Паладі, Заболотті. Епоха пізньої бронзи представлена старожитностями групи Беркес-Демечер та культури Ґава. У ній виділяються два етапи: ранній – XII–VIII ст. до н. е., що належав ще до пізньої бронзи, і пізній (VIII – перша половина VI ст. до н. е.), який уже припадає на ранній етап залізного віку. Для першого притаманним є високий розвиток бронзоливарної справи, про що свідчать десятки бронзових скарбів: Неветленфолу, Боржавське, Олешник, Велика Паладь та ін. Поселення епохи пізньої бронзи виявлено в Сасові, Чепі, Новому Селі, Ботарі, Вербовці.

До гальштатського періоду ранньозалізного віку (VIII–V ст. до н. е.) зараховано поселення у Виноградові, Сасові, Пийтерфолво. Вони невеликі, площею від 2,5 до 4 га, житла в основному наземного і напівземлянкового типу. Епоха латену (V–I ст. до н. е.), носіями якої вважаються племена кельтів, репрезентована селищами у притиській зоні: Олешник, Чепа, Велика Паладь, Королево. Переважна більшість поселень – це невеликі осередки землеробів, що займають площу, яка коливається від 0,8 до 2 га. На цей період припадає бурхливий розвиток металургії та металообробки, виникнення окремих центрів і цілих районів, які спеціалізуються на добуванні заліза. Такі залізоробні центри зафіксовані біля сіл Неветленфолу та Нове Клинове.

Старожитності змішаної кельто-дакійської культури (І ст. до н. е. – І ст. н. е.) знайшли своє відображення в дакійському городищі Мала Копаня, загальна площа якого становить близько 5 га. Воно мало штучно створену систему оборонних споруд із трьох валів. До кола старожитностей першої половини І тис. н. е. зараховано пам’ятки дакійської, пшеворської і культури карпатських курганів. Пам’ятки дакійської культури відомі з Пийтерфолво, Підвиноградова, артефакти культури карпатських курганів зафіксовано на поселеннях Матійово, Заболоття.

Ранньослов’янські артефакти представлені старожитностями празької культури: Перехрестя, Чепа, Форголань, які датуються VI–VII ст. Пам’ятки празької культури стали підґрунтям для слов’янських старожитностей VII–IX ст. типу Луки-Райковецької. Це поселення в Перехресті, Чепі, Троснику.

26 пам’яток охоплюють артефакти середньовіччя. Частина з них, яка підпала під забудову, спорудження нафто- і газопроводів, меліорацію земель, була піддана охоронним розкопкам. Це, наприклад, Пийтерфолво, Олешник, Вербовець, Ботар та ін.

Виноградівський район є скарбницею археологічних пам’яток, тут представлені всі епохи від кам’яного віку до середньовіччя. Артефакти давніх епох не були відкриті лише там, де не проводилися пошукові роботи. На часі більш широке залучення археологічної спадщини району до туристично-рекреаційної сфери. Для організації пізнавального та наукового туризму старожитності давніх епох мають виняткове значення.

Павло ПЕНЯК