Княгиня Ілона Зріні – володарка Чинадіївської домінії

Після смерті Ференца І Ракоці 1676 року власницею Чинадіївської домнії стає його вдова – княгиня Ілона Зріні. В історії Європи вона стала відомою завдяки своїй політичній діяльності. А Чинадіївський замок залишився в народній пам’яті як місце романтичних зустрічей між вродливою вдовою та молодим вождем каруців – графом Імре Текелі…

Приймальна зала Чинадіївського замку. У кріслі сидить княгиня Ілона Зріні – красна вдовиця семиградського князя Ференца I Ракоці. На ній розкішне вбрання, на шиї – намисто з дорогоцінних каменів, на руках – персні з діамантами. Уздовж бокових стін стоять придворні – ошатно одягнені жінки та кілька чоловіків у західноєвропейських камзолах і з перуками на голові. Княгині 35 років, у неї двоє маленьких дітей, її краса та розум досягли вершини розквіту. Чутки про її вроду дійшли навіть до двору французького короля Людовіка ХІV, а турецький султан Махмед ІV бажав мати її одаліскою свого розкішного сералю.

До зали, дзенькаючи шпорами, зайшов граф Імре Текелі. На ньому гусарська уніформа. Крім турецької шаблі, за поясом віденські пістолі, цяцьковані сріблом. Поштиво зняв з голови шапку з гусарською пір’їною чорного лебедя. Княгиня щиро відповіла на його усмішку й легкий уклін. Молодий граф милувався її вродою, говорив компліменти. Молодиця вдячно усміхалася гостеві, охоче відповідала на його кавалерські обходини.

Княгиня Ілона зажадала розповідей про бій у Хустському замку, під час якого було взято багато полонених. Закоханий молодик не скупився на барви в змалюванні жахів бою. У кожному його погляді світилося пристрасне збудження. Раз за разом Ілона витирала спітніле чоло хусткою із золотавими гербами родини Ракоці. У надмірній люб’язності графа вона розпізнала щирість його залицянь.

Молодий граф, як потім стверджували русини, залишив палац «закоханим по вуха». Достатньо було однієї зустрічі з цією дивною жінкою, аби навіки прикути до неї мужнє серце Імре Текелі. У сучасників викликали подив її розум, невтомна енергія та вірність країні. Про Ілону Зріні написали: «Це – сила духа, яка не відступає, якщо необхідно захищати свою справу». Але тоді ніхто й гадки не мав, що в її тендітному тілі приховалося мужнє серце героя. І хто знає, коли б не ця романтична зустріч у Чинадіївському замку, історія Європи могла б стати іншою.

Граф Імре Текелі просить руки Ілони Зріні. Але її свекруха княгиня Софія Баторі, прибічниця німецького цісаря, категорично відмовляє йому, забороняє зустрічатися з нею, а саму Ілону з маленьким дітьми ховає за високими мурами Мукачівського замку, яким володіє. Закоханий молодик як середньовічний лицар вирішує «визволити» кохану жінку. Але після чотириденної облоги Мукачівського замку, змушений відступити.

Сама історія вирішила подальшу долю закоханих – у 1680 році помирає княгиня Софія Баторі. Ілона Зріні стає власницею Мукачівського замку. Заручившись підтримкою турецького султана, граф Текелі звільняє значну частину руських земель, захоплених Габсбургами.

15 червня 1682 року в Мукачівському замку відбулося довгоочікуване весілля між графом Імре Текелі та княгинею Ілоною Зріні. Скільки випили вина гості та з’їли різних страв на цьому пишному весіллі, сучасник залишив детальний звіт. Молоде подружжя й надалі тримало розкішний двір.

Розгром турків під Віднем 1683 року докорінно змінив політичну ситуацію в Центральній Європі. Розпочався період визволення Угорщини від турецьких загарбників. Восени 1685 року турецький паша запросив І.Текелі в Ноддьварод, узяв його під варту й відправив у Бєлград.

Переважну більшість війська Імре Текелі складали русини. Вони мріяли звільнитися від кріпацької залежності й бути «панами у своїм царстві». Ряди повстанців поповнювали новобранці з багатьох сіл Чинадіівської домнії, зокрема Сваляви, Стройного, Голубиного, Поляни тощо. Так, старожил Стройного Попович згадував свого предка Василя, який служив каноніром у війську каруців.

За стародавнім звичаєм каруци нашили собі на груди великі білі хрести на знак того, що вони готові померти за батьківщину, але не відступити (угорське «куруцок» – хрестоносець). Повстанці відважно захищалися, але сили були нерівними, і більшість із них доблесно загинули в бою.

У листопаді 1685 року розпочалася облога Мукачівського замку. Про героїчну оборону фортеці, яку очолила княгиня Ілона Зріні, багато написано в академічних джерелах. Турецький султан Мехмед ІV нагородив княгиню грамотою атнаме. Ця нагорода жінці – єдиний випадок в історії Туреччини. 15 січня 1688 року Ілона Зріні підписала акт про капітуляцію Мукачівського замку.

Під час трирічної облоги німецьке військо розорило села Чинадіївської домнії – солдати забирали зерно, худобу, сіно та одяг. Так, перепис 1688 року у Сваляві свідчить, що з 54 кріпацьких родин 31 загинула, а 8 родин через зубожіння були неспроможні платити податки (В.Кандаль, 1981).

У 1692 році Ілона Зріні прибула в Константинополь до свого чоловіка І.Текалі. Віденський цісар виміняв її на свого генерала З.Гайстера, котрий раніше потрапив до повстанців у полон. Останні роки подружжя жило в Ізміді, де мали маєток, подарований султаном.

В.Коростельов