Зачароване Закарпаття. Новоселиця, Виноградівщина

Наша сьогоднішня розповідь про одне із сіл Виноградівського району Закарпатської області.

Новоселиця заснована в далекому 1378 році, хоча її назва говорить про протилежне. Недалеко звідси є поселення з подібною назвою – Нове Село, але жителі Виноградівщини називають його Тисоуйгей. Давня назва Новоселиці – Шовші, а ще була Думбрава.

Село розташоване на рівнині, але околиця вже збирається на найвищу гору Виноградівщини – Фрасин.

У Новоселиці є свій герб. Як і деякі інші у Виноградівському районі, він має кілька елементів. Основне його поле поділене на п’ять частин. Центральна зображує історичну пам’ятку, яка знаходиться в самому центрі села, – церкву Успіння Пресвятої Богородиці. Решта чотири поля відображають історію Новоселиці: верхній лівий кут – долина з деревами, де розташувалося село, а за нею височіє Фрасин. Правий верхній кут – листя дерев мішаного лісу, посеред якого і заснували Новоселицю. Як і на решті території Виноградівщини, тут також ріс дикий виноград, а тепер розкинулися доглянуті сортові виноградники, тож і не дивно, що одним з елементів герба є саме виноградне гроно, а поряд, у четвертому куті, зображено рака, на якого в давнину були багаті води Тиси.

Вважають, що село заснували серби, котрі ховалися від переслідувань. Жителі сусідніх поселень почали називати його таким, де «селяться нові люди», тобто Новоселицею.

Пізніше тут проживали угорці. Землі Новоселиці протягом чотирьох століть належали відомому світовій історії графу Перені.

Як уже зазначалося, у Новоселиці знаходиться історична пам’ятка архітектури – дерев’яна старовинна церква. Ця споруда – одна з найбільш мініатюрних на Закарпатті, але при цьому саме їй пощастило поєднати в собі й зберегти до нашого часу велику кількість унікальних елементів. Бездоганні пропорції, що гармонійно вписані в гірські пейзажі, автентичні, тонко пророблені архітектурні деталі – від віконних шибок до архаїчного дерев’яного дверного механізму. Церква Успіння є перлиною українського монументального мистецтва, адже належить до поодиноких закарпатських храмів, де зберігся стінопис. Завдяки цьому має статус музею. Напевно, це один із найвіддаленіших від цивілізації музеїв, оскільки Новоселиця знаходиться досить високо в горах. І навіть сама дорога до дерев’яної споруди принесе безліч вражень від навколишніх краєвидів.

Звісно, що ж то за село, що ж то за місцина, яка б не мала легенди. От і в церкви Успіння Пресвятої Богородиці є своя, та й не одна. Розповідають, ніби відомий на Закарпатті опришок Пинтя йшов цим селом і побачив будівництво церкви. Він вирішив допомогти людям і залишився тут. Та через деякий час йому довелося вирушати в похід, тому затяв свою сокиру до іконостасу. Звісно ж, невидиму. І нібито сокира Пинті щороку потрохи виходить із іконостасу, а як зовсім вийде, то й опришок повернеться. Інша легенда розповідає, що коли наближалися до села татари, люди вирішили закопати церковний дзвін у Йоньковому ярку, але потім, як лихо минуло, не змогли викопати, бо земля його затягнула. Кажуть, що той дзвін дзвонить один раз на 7 років і ніби люди колись чули його, але втрачено лічбу років, і тепер уже ніхто не пам’ятає той день, коли можна почути звуки закопаного дзвону.

Розповідаючи про Новоселицю, обов’язково потрібно уточнювати район. Така назва села зустрічається на Закарпатті ще в Перечинському, Тячівському, Іршавському та Міжгірському районах, а також є і в Чернівецькій, Івано-Франківській, Хмельницькій та Житомирській областях.

Якщо дослідити карту України, знайдеться не один десяток поселень з такою назвою, адже завжди були й будуть населені пункти, які є «новими».

Софія ПЕКАРОВИЧ