Шматочок Марса в Хусті

Мова піде про легендарну Червону гору в місті над Тисою. Нагадує вона Червону планету не лише кольором ґрунту, але й каньйонами та нерівною місцевістю, а також дефіцитом води… правда, життя на хустському «Марсі» існує…

Народна версія про скелю

На відміну від Замкової, на Червоній горі фортеці ніколи не було, та її історія нерозривно пов’язана саме з найвідомішим у місті пагорбом, на якому нині квартирують залишки колись величної цитаделі.

Згідно з народними оповідками, скеля має пурпурове забарвлення через те, що саме на ній трапилася найбільша в історії Хуста родинна трагедія. Як розповідається в легенді, якось комендант фортеці, який жив у місті з сім’єю, відправився в похід. Тим часом на населений пункт напали татари. Недруги вбили багатьох краян і забрали в полон дружину воєводи із сином, дочка ж зуміла сховатись і дивом вціліла. Повернувшись додому, Хуст поклявся, що вбиватиме кожного, кого побачить у татарській одежі. А тим часом у ханській неволі дружина воєводи Тиса померла з горя за рідною домівкою, одягнувши синові на шию сімейну реліквію – кулон із зображенням фортеці. Утім Хан, який не мав дітей, полюбив малого Хустеця, як рідного сина, і виховував його як власного наступника. Та одного разу юнак, уже дорослим, почув спів в’язнів і впізнав мову, якою розмовляв колись. Серце Хустеця сповнилося невимовною тугою, і полонені розповіли йому про ті мальовничі місцини, де мешкали раніше. Хлопець вирішив подивитися на прекрасні землі, які вабили його, як найкоштовніший скарб. І хоча названий батько, який знав усю правду, не відпускав Хустеця, юнак утік і дістався до рідного міста. На горі, перед в’їздом у населений пункт, Хустець зустрів дивовижної вроди дівчину. То була його сестра – Ріка. Розговорившись із незнайомцем, вона зрозуміла, що хлопець – її брат. Тим часом слуги доповіли Хусту, що його дочка в небезпеці. Розгніваний батько сів на коня, поїхав на пагорб і списом влучив юнаку просто в серце. Ріка намагалася зупинити Хуста, але він її не слухав. І тільки коли бездиханне тіло Хустеця впало на землю, чоловік помітив на шиї хлопця кулон своєї дружини. Від відчаю воєвода проколов тією ж зброєю і себе. З того часу скеля, на якій пролилася кров батька й сина почервоніла. А Ріка ще довго вбивалася горем і плакала. На місцях, де падали її сльози, виростали прекрасні білі квіти – нарциси, які незабаром вкрили всю Притисянську долину.

Звісно, це лише красива історія, придумана народом, але в ній є й історичні факти про набіги на нашу землю чужинців та топографічні назви річок, які омивають місто.

Трохи реальної історії

Як відомо зі старих угорських книжок (Закарпаття протягом тривалого часу входило до складу Австро-Угорщини), «Piros domb» (у дослівному перекладі на українську «червоний пагорб») – узвишшя вулканічного походження. Гора завжди була густо вкрита лісами і слугувала охоронцям замку для укриття при захисті нашого краю від чужинців. Також відомо, що вона сполучалася із Замковою горою підземним лабіринтом, яким могло вільно просуватися військо. Тож вартові, які з найвищої точки міста бачили все довкілля, повідомляли коменданту про небезпеку, і він міг відправити дружину на охорону рідної землі до замаскованого насадженнями пагорбу, звідки бійці легко й непомітно завдавали збройного удару ворожій армії.

– Насправді гора є червоною, тому що її ґрунт складається з гірських порід вишневого забарвлення, зокрема, з андезитів, вкритих агломератовими туфами. До речі, цікаво, що Хустський замок, який знаходиться на висоті 150 метрів, є вищим за славнозвісні єгипетські піраміди. Скажімо, найбільша з-поміж усіх штучних споруд у Ґізі піраміда Хеопса сягає заввишки всього 138,75 м. Кажуть, що саме таку висоту мала й Червона гора, однак після одного з паводків, у 1678 році, Ріка змінила русло й підмила узгір’я, унаслідок чого стався зсув і більша частина пагорба пішла під воду. Між іншим, «обрізаність» скелі можна помітити й тепер, хоча минуло не одне сторіччя, каже один з дослідників історії Хуста Іван Палканинець.

Слід зазначити, що Червона гора є геологічною пам’яткою природи місцевого значення. Скелястий обрив наразі має висоту до 15 м та довжину до 100 м. До речі, хустський пагорб – єдине на Закарпатті місце, де типову й потужну кору вивітрювання не зруйнували ні ерозія, ні кліматичні зміни, ні час…

Марина АЛДОН