На Закарпатті виявили унікальну знахідку, давністю 8 тис. років

Закарпаття є одним з трьох місць у Карпатському басейні, де відомий обсидіан, – природний матеріал вулканічного походження, яким торгували первісні люди.

Сірий і чорний обсидіан відомий тут з ХІХ століття. Про наявність ще одного – набагато ціннішого – «рожевого» обсидіану археологи й не здогадувалися до випадкової знахідки у фондах Закарпатського краєзнавчого музею ім. Т. Легоцького.

Читайте також: Історія знахідки періоду енеоліту. ФОТО

Обсидіан виявили під час опису експонатів музейного фонду. Про особливість обсидіану, а також історичну цінність виробів з нього ProZak спілкувалися з археологом і краєзнавцем, завідувачем відділу археології Закарпатського краєзнавчого музею Йосипом Кобалем.

– Чому обсидіан такий важливий для історичної науки?

– Це давній і досить рідкісний матеріал, з якого виготовляли кам’яні знаряддя праці. Його ще називають вулканічним склом. Це дуже якісна кам’яна сировина, гарно колеться, легко обробляється, надзвичайно тверда і з неї можна виготовляти дуже гарні, якісні кам’яні знаряддя праці або навіть прикраси. До прикладу, на посмертній масці єгипетського фараона ХIV до н. е. Тутанхамона зіниці очей зроблені саме з обсидіану.

Джерела цієї сировини розкидані по всьому світу там, де є вулканічні гори. Обсидіан використовували індіанці північної і південної Америки, він відомий на Кавказі, на  території Східної Африки та Азії і в Європі.

У стародавньому кам’яному віці обсидіан вперше почали використовувати на території Східної Африки близько 2 мільйонів років тому (стоянки Олдувей і Мелка контуре). Це була настільки цінна сировина, що уже в той період нею торгували. Наприклад, у Східній Африці зафіксовані знахідки кам’яних знарядь з обсидіану віком близько 500-300 тисяч років, які були привезені на місце, де їх знайшли звіддалі близько 250 кілометрів.

Читайте також: На Іршавщині історичний музей отримав незвичайний новорічний подарунок. ФОТО

– Які межі поширення вулканічного скла?

– На території Карпатського басейну обсидіан відомий у трьох місцях. Перше – околиці міста Токая, де знайшли «токайський обсидіан». Він характеризується чорним кольором і непрозорий. Такий обсидіан використовували уже неандертальці, а пізніше і перші землероби та скотарі.

Більш широко використовували «словацький обсидіан», джерела якого знаходяться на території сучасної Східної Словаччини. Цей обсидіан майже прозорий і дуже високої якості. Він користувався значним попитом в епоху нового кам’яного віку (7-6 тисячоліття до н. е.). Знахідки цієї екзотичної сировини були знайдені за сотні кілометрів від території, де він зустрічається.

Третє місце, де зустрічається обсидіан – це територія сучасного Закарпаття – околиці Рокосова Хустського р-ну та Малого і Великого Раківця Іршавського р-ну. Цей обсидіан менш якісний, ніж вищеописані. Він чорного і сірого кольору зі смугами різних відтінків. У ньому зустрічаються також кристали інших порід, що робить його менш придатним до обробки, ніж токайський або словацький.

– Як використовували обсидіан на території сучасного Закарпаття?

– Найдавніші сліди використання обсидіану зафіксовані в околицях села Рокосово і Малого Раківця на схилах хребта Великий Шолес. За сучасними даними, перші знаряддя з місцевого обсидіану були використані більше, ніж півмільйона років, якщо не раніше. Люди, які тут жили у кам’яному віці, знаходили брили обсидіану у місцевих породах, відсколювали відщепи і пластини, а потім виготовляли з них знаряддя праці.

Такі вироби зафіксували київські археологи (Гладілін В., Сітливий В., Рижов С.) на стоянках у Рокосові і в околицях Малого Раківця. У цих дослідженнях беруть участь також фахівці з визначення кам’яної сировини з Японії, Угорщини, а також Закарпаття (Бейла Рац). Однак, слід зауважити, що знаряддя стародавнього кам’яного віку із місцевого обсидіану ще в 40-х-50-х роках ХХ століття відкрив в Іршавському районі відомий закарпатський письменник, етнограф і археолог Федір Потушняк.

Серед переданих у Закарпатський обласний краєзнавчий музей ім. Т. Легоцького археологічних матеріалів того часу  ми знайшли чимало кам’яних виробів із рокосівського обсидіану. Вони походять із сіл Осій, Дубрівка, Нижнє Болотне.  Датуються ці знахідки часом понад 100 тисяч років і пов’язані з таким видом людини, як людина неандертальська. Однак географічне поширення цього обсидіану було незначним і обмежувалося тільки стародавнім кам’яним віком. Пізніше його майже не використовували.

Читайте також: Костел Святого Іоанна Хрестителя як свідок віри сотні поколінь закарпатців. ФОТО

– Чи були знайдені інші види обсидіану на території сучасного Закарпаття?

– Відомі також знахідки токайського (чорного непрозорого) обсидіану. Він зустрічається нечасто і в різні періоди. Найдавнішою знахідкою, відомою нам, є нуклеус (кам’яне ядрище) із передмістя Ужгорода – Радванки. Його свого часу знайшов ужгородський краєзнавець Петро Сова. Вік цієї знахідки – понад 40 тисяч років.

Найбільшого поширення на території сучасного Закарпаття у стародавні часи набув «словацький обсидіан». Він трапляється уже у стародавньому кам’яному віці, але масово почав вживатися в епоху нового кам’яного віку, коли на території Закарпаття з’являються перші сталі поселення сільського типу із розвинутим землеробством і скотарством. Їх дослідив відомий закарпатський археолог Михайло Потушняк.

На цих поселеннях інколи до 90 % кам’яних знарядь праці виготовлено із цього якісного словацького обсидіану. Це переважно різноманітні пластини, вкладиші до серпів, ножі, різці, скребки, наконечники стріл.

– Чим особливий обсидіан, який ви нещодавно виявили у фондах? Чому раніше він був невідомий?

– Описуючи археологічні матеріали Михайла Потушняка, передані в музей ще в 1970-х роках, ми натрапили на дуже цікаву і надзвичайно рідкісну знахідку. Це кам’яне ядрище (нуклеус), виготовлений із «рожевого» обсидіану. Слід зазначити, що цей обсидіан зустрічається у природі набагато рідше, ніж звичайний чорний або сірий обсидіан. Його місцезнаходження відомі у Північній Америці, на Кавказі (у Вірменії), у Центральній частині сучасної Туреччини.

У Європі єдине місце знахідки рожевого обсидіану відоме в околицях Токаю біля поселення Толчва. Наскільки рідкісним є знахідки рожевого обсидіану у геологічних шарах, настільки вони рідкісні і серед археологічних знахідок.

Так, у межах Карпатського басейну вироби із рожевого обсидіану відомі виключно із нечисельних стоянок стародавнього кам’яного віку (40-10 тис.р. до н.е). Пізніше він уже не зустрічається серед археологічних знахідок.

Розкопуючи у 1972 році поселення неоліту в селі Дяково (Неветленфолу), ужгородський археолог Михайло Потушняк серед багатьох тисяч фрагментів кераміки знайшов також кам’яні знаряддя з різних порід. Оскільки у той час про рожевий обсидіан, як частину археологічних матеріалів, знали дуже мало, ця знахідка обійшла і його увагу. Тому наша знахідка сьогодні є унікальною.

Наразі відомо вже чимало наукових публікацій і спеціальних робіт, завдяки яким нам і вдалося ідентифікувати цю надзвичайно рідкісну і цінну знахідку, яка, очевидно, у майбутньому стане об’єктом спеціальних досліджень за допомогою найсучасніших природничих методів, завдяки яким буде можливо ідентифікувати місце походження дяківського нуклеуса: чи це рожевий обсидіан з околиць Токая, чи, можливо, із Кавказу або Малої Азії.

– Як вдалося виявити таку унікальні річ у фондах замку?

– Наукові відкриття в археології і загалом можуть бути результатом пошукових робіт, наприклад, розкопок, результатом дослідження археологічних знахідок різними методами. Але в цьому випадку відкриття стало наслідком конфліктної ситуації у музеї. Річ у тім, що у Закарпатському обласному краєзнавчому музеї ім. Т. Легоцького вже півроку триває конфліктна ситуація. Дирекція музею намагається створити власну профспілку, а тих, які не бажають до неї вступати, намагаються дискримінувати у різний спосіб: знімають доплату, не виплачують премії, не надають законну відпустку тощо. Одним із наслідків цього стало дискримінаційне ставлення дирекції музею до працівників відділу археології.

Директор музею у план роботи відділу вніс корективи і зобов’язав працівників відділу у вигляді «покарання» описати і здати у фонди 17 023 експонати (!). До речі, в інших відділах ця цифра складає 100-300 експонатів. Тобто чомусь відділ археології повинен описати майже у 150 разів (!) більше експонатів, ніж кожен інший відділ і більше, ніж всі відділи разом узяті за останні 10 років.

Однак, як завжди буває, те, що комусь здається покаранням, для інших – благо. І саме завдяки необгрунтованому і неправовому рішенню директора музею нам вдалося зробити це сенсаційне відкриття. Тож, зрештою, можемо тільки порадіти, бо без такого рішення закарпатська археологічна наука, яка і археологія Карпатського басейну, були би бідніші.

– Чи можуть бути інші подібні знахідки у музеї?

– Виключати таку можливість не можна принаймні тому, що із згаданого нуклеуса були сколоті кілька пластин і, можливо, вони сьогодні лежать десь серед археологічних матеріалів із Дякова.

Записала Наталія Толочко