https://rx.ua
3078
12:07 8.112020

Історія «нового поселення на Тисі» – селища Вилок

Історія 1683

Сьогодні Вилок – селище (з 1959 р.) на Виноградівщині, центр однойменної новоствореної громади у Берегівському районі, яке розташоване на самому кордоні з однією із найближчих до нас країн – Угорщиною. Тому закономірним є той факт, що переважна більшість населення Вилока – саме угорці, які проживали тут ще до появи цього населеного пункту. Більше того, сама назва селища походить від угорського слова «Tiszaujlak», що означає «нове поселення на Тисі».

І саме у цій місцевості 14-16 липня 1703 р. повстанці-куруци, які були активними учасниками Національно-визвольної війни угорського народу під проводом Ференца Ракоці ІІ, здобули першу перемогу над загоном комітатських ратників. Уже згодом, у 1906 р., із нагоди цієї події на кордоні між селищем Вилок та селом Тисобикень було встановлено спеціальний пам’ятник із зображенням легендарного і містичного птаха – Турула.

У 1945 р. цей пам’ятник було зруйновано радянською владою, але у 1989 р. монумент удалося відновити до первісного вигляду. З тих пір пам’ятник турула є одним із найважливіших місць паломництва угорців Закарпаття та суміжних регіонів і є одним із символів об’єднання угорської нації.

Але почнемо із самого початку… Вчені з’ясували, що поселення на цій території існували вже на початку нашої ери. Також відомо, що у XІІІ ст. на місці сучасного Вилока існувало село Ніртелек, яке з 1270 року належало великим угорським феодалам зі знатного тоді роду Гунт-Пазмань, які одержали від короля ряд маєтків на р. Тисі. З того часу це поселення згадується у кількох писемних джерелах, де зазначається, що його мешканці активно займалися виноградарством, а також зазнавали ворожих нападів.

Тож у кінці XIII ст. старе село перестало існувати. Вірогідно, що воно було знесене водою р. Тиси під час повені. Землі, що належали селу, угорський король Андраш (Андрій) ІІІ передав у 1300 році синам графа Марцелавса. І вже у 1304 році на місці колишнього Ніртелека виникло нове село, яке дістало назву Уйлок, що означає «нове поселення». Називали його також Вуйлоком. Уже в 1332 році це був досить великий населений пункт, що мав католицьку парафію.

Нові перспективи розвитку Вилока відкрилися у XV ст., коли тут у 1417 р. було побудовано великий перевалочний склад для зберігання солі, яка сплавлялася по р. Тисі із Сігету. Мешканці села також перевозили сіль возами. Це була важка і небезпечна для життя праця, за яку селяни отримували мізерну платню. І коли у 1425 році на Мармароських соляних копальнях вибухнуло повстання, його активно підтримали робітники Вилоцького складу. Тож Королівське соляне управління змушене було дещо поліпшити їхні умови праці.

Саме у Вилоку 31 березня 1632 року відбулись збори делегатів сусідніх комітатів північно-східної Угорщини, на яких обговорювались їхні спільні заходи щодо захисту від нападу турецьких військ. У мандатах та інструкціях делегатам наказу вказувалось «не вступати ні в які стосунки з турецькими представниками та обстоювати сучасні й майбутні інтереси батьківщини». Але це, на жаль, не врятувало Вилок від руйнування турецькими військами. Адже через нього у 1661 році пройшли, знищуючи все на своєму шляху, турецькі війська, які у той час воювали з Австрією. Село зовсім занепало. Селяни змушені були виплачувати великі податки, виконувати десятки різних повинностей. Під час збирання податків, які проводила влада за допомогою військових загонів, не раз відбувались заворушення й сутички.

У зв’язку з антиавстрійським повстанням 1678-1688 pp. у Семиградді (на Північній Угорщині) під керівництвом Імре Текелі село було переповнене німецькими військами, які грабували населення та знущались над ним.

Антифеодальна боротьба значно посилилася у кінці XVII – на початку XVIII ст. Беручи участь у національно-визвольній війні угорського народу 1703-1711 pp., Вилок «дав» до повстанської армії Ференца Ракоці ІІ кілька десятків солдат, багато з яких полягло у боях із австрійськими військами при Овварі та Сатмарській облозі.

У 1717 році кримські татари, які напали на південні закарпатські комітати, зруйнували Вилок і захопили багатьох мешканців у неволю. В 1718 році у Вилоку була розквартирована рота Арембергського піхотного австрійського полку. Рятуючись від знущань та насильства, мешканці Вилока тікали у гори та ліси або в інші села.

У другій половині XVIII століття населення Вилока дещо зросло. Крім цього, у селі жило чимало дворян, які служили у соляному управлінні. Обсяг панщини у той час становив понад 104 дні на рік. Також необхідно було сплатити грошовий податок, дев’ятину натурою, дати десятину церкві та виконувати інші повинності. Панщину примушували відробляти у найбільш гарячу пору сільськогосподарських робіт.

Чимало селян працювало на соляних складах та транспортуванні солі. І вони йшли сюди на роботу, бо так могли відкупитися від панщини. Вже у 1770 році державна казна викупила селян у місцевого поміщика і від того часу вони відробляли феодальні повинності на користь соляного управління.

У зв’язку з розширенням соляного промислу в середині XIX ст. у Вилоку оселилося багато селян із Галичини, які тікали від непосильного гніту. Вони сприяли розвиткові ремесла й торгівлі, якими починали займатися також селяни-кріпаки соляного управління.

Мешканці Вилока брали активну участь у революції 1848-1849 pp. в Угорщині. Так, у червні 1848 року тут було створено загін національної гвардії, до якого записалось 168 осіб. Загін увійшов до складу другої роти національної гвардії Угочанської жупи і ніс військову службу на кордонах із Австрією у районі села Торунь, брав участь у боях.

У другій половині XIX ст. Вилок починає зростати. Тут було зведено ряд будинків із цегли і каменю, з черепичними покрівлями. Проте більшість споруд ще були з глини та соломи.

У 1900 році у Вилоку вже налічувалося 519 будинків. Зростала і кількість населення. З 1857 до 1900 року вона подвоїлася і досягла 3 008 чол. Сільське господарство, через нестачу землі, відігравало відносно незначну роль. Значна частина мешканців села займалася ремісництвом. У березні 1863 року у Вилоку навіть було створено спілку ремісників. А у 1885 році у селі було створено ремісничу школу, в якій навчалося 65 учнів. Утримувалася вона за рахунок місцевої громади.

Перша світова війна принесла мешканцям Вилока багато горя і страждань. Уже після завершення Великої війни за рішенням Тріанонського договору (4 червня 1920 р.) Закарпаття було відірвано від Угорщини і приєднано до новоствореної Чехословаччини. І так було аж до 1939 року, коли наш край повернувся до складу Угорщини.

У період Другої світової війни Вилок, як і все Закарпаття, знову зазнав руйнувань, горя і жахливих трагедій. Вже по завершенні війни Закарпаття у 1945 році було приєднано до радянської України.

За період радянського пакування наш край, і Вилок у тому числі, зазнав усіх «принад» соціалізму: розкуркулення та колективізації, репресій та знищення інтелігенції і всіх тих, хто був проти тоталітарної системи Радянського Союзу.

Юрій КОПИНЕЦЬ

telega
Підписуйся на наш телеграм канал!

Підпишись на наш телеграм канал де кожна новина виводиться відразу після публікації. Будь першим у курсі подій.

Підписатися
Слідкуйте за нами у соцмережах
Новини
Талановиті мукачівки готують аматорську психологічну виставу «Прийняття»
17:58
У Хусті відбулася робоча зустріч до Міжнародної акції «16 днів проти насильства»
17:27
Ужгородські нацгвардійці отримали особисту зброю
17:11
Сійярто: Місія ОБСЄ в Україні має поїхати на Закарпаття та розслідувати переслідування угорської громади
16:44
У ПП «Дякове» через спробу контрабанди від українця вилучили мікроавтобус. ФОТО
16:20
Головний тренер ФК «Ужгород» Володимир Васютик: «Маємо показувати той рівень гри, який буде системним, а не випадковим»
16:03
Кулеба назвав провокацією звинувачення у залякуванні закарпатських угорців
15:35
Депутати на Закарпатті співали не гімн, а угорську молитву, – Посольство Угорщини
15:01
Хустянин сплатить понад 250 тис. грн за вкрадений газ
14:44
Завтра велика частина Ужгорода залишиться без води
14:15
Всі новини
Головне