2989
13:01 17.082020

Відновлення історичної справедливості та чесного імені однієї закарпатської родини

Історія 15218

Однією з трагічних сторінок недавньої історії України є радянська колективізація. На Закарпаття вона прийшла найпізніше з усіх регіонів – аж після 1945 року, однак тут відпрацьовували ту саму схему, за якою загнали у колгоспи та поламали долі людей в інших регіонах України.

На фото Медве Адальберт (Бейла) Ференцович

Парадоксально, але хоча від часу здобуття Україною незалежності пройшло вже майже 29 років, добросовісні законослухняні селяни, котрі у роки колективізації отримали ярлик «куркулів» і були жорстоко репресовані та вважалися комуністичним тоталітарним режимом ледь не злочинцями, донедавна не мали правових підстав на відновлення, зокрема, чесного імені та громадянських прав. Таке ставлення проявилося, зокрема, і в тому, що після 1991 року, при розпаюванні колгоспних земель, ні репресовані так звані «куркулі», котрі примусово віддали своє майно у колгоспи, ні їх спадкоємці, які не були членами колгоспів, а на момент паювання земель членами КСП, не отримали право бодай на земельний пай.

Лише відносно нещодавно, у 2018 році, парламентом України були внесені зміни у законодавство, яке нині дозволяє реабілітувати громадян, постраждалих від таких репресій та у формі розкуркулення. І нині вже є перші ластівки. Серед перших рішень про реабілітацію на Закарпатті є і справа простого закарпатського селянина та його сім’ї, котрі постраждали від репресій радянської влади.

З метою відновлення чесного імені свого батька й діда, діти та онуки вирішили зібрати всі необхідні для процедури реабілітації документи і пройти цей шлях – фактично одними з перших.

«Після отримання з державного архіву Закарпатської області матеріалів (актів, протоколів правління, зборів колгоспу, архівної довідки), які свідчили про репресії, що були застосовані до нашої родини з класового мотиву у формі розкуркулення, ми 24 травня 2019 року подали до Регіональної комісії з реабілітації в Закарпатській області заяву за встановленою формою з додатками та забезпечили представництво інтересів заявників», – розповідає Аттіла Медве, онук нашого героя, котрий сам є юристом.

За його словами, 13 вересня 2019 року на засіданні Регіональної Комісії, дослідивши надані документи та матеріали, вислухавши його як представника заявників із поясненнями щодо змісту поданої заяви з доданими документами та її вимог, було вирішено направити до Національної комісії з реабілітації при Українському інституті національної пам’яті обґрунтовані пропозиції щодо визнання його діда – Медве Адальберта (Бейлу) Ференцовича репресованим та реабілітувати. А дружину репресованого діда – (бабусю) Медве Магдалину та дітей: Медве Адальберта та Медве Єлизавету потерпілими від репресій. Відтак 25 червня 2020 року на 9-му засіданні Національна комісія, після надання їй додаткових матеріалів, зокрема свідчень очевидців тих подій, визнала цих людей реабілітованими і потерпілими від репресій. (https://uinp.gov.ua/pres-centr/novyny/nacionalna-komisiya-z-reabilitaciyi-vidnovyla-robotu)

Згідно зі ст.4 Закону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років» реабілітовані поновлюються у всіх громадянських правах, а також, за бажанням, повідомлення про реабілітацію має бути безкоштовно опубліковано в пресі чи іншим способом доведено до відома громадськості за місцем роботи або проживання реабілітованого. А у разі якщо потерпілий від репресій ще живий, він може претендувати на компенсацію матеріальної шкоди, але і тут не все так просто, як здавалося б, оскільки дієвого механізму реалізації вказаного закону немає. Єдина чинна постанова КМУ УРСР, яка повинна врегульовувати ці питання, була прийнята ще у далекому 1991 році.

Колективізація

на Закарпатті

Утвердження радянської влади на Закарпатті після 1945 року, як і будь-де, здійснювалося репресивними методами. Основою її становлення були: кадрова політика (жодне керівне призначення не здійснювалося без тотального впливу і рішення компартії), агітаційні заходи, цензура, репресії у різних формах. Соціально-економічні перетворення характеризуються націоналізацією, індустріалізацією, земельною реформою та колективізацією.

Сталінська колективізація на селі передбачала не тільки об’єднання селян у колгоспи, а й ліквідацію цілого класу хазяйновитих заможних господарів, яких комуністи називали куркулями. Сталін особисто проголосив політику «ліквідації куркульства як класу». До репресивних акцій можна віднести геноцид українців, власне розкуркулення, депортації, гоніння проти «соціально чужих елементів» і «саботажників», масові ув’язнення і розстріли «ворогів народу». З точки зору міжнародного права, такі злочини нічим не відрізняються від злочинів нацистської Німеччини, класифікуються міжнародним законодавством як злочини проти людяності й відповідно до Лондонського Статуту Міжнародного військового трибуналу підпадають під юрисдикцію Міжнародного військового трибуналу.

Юридичну основу для репресій, зокрема розкуркулення, позбавлення трудового права та обмеження інших прав забезпечував ряд постанов Раднаркому (уряду) СРСР та УРСР, прийнятих у 1929-30 роках, ще коли західноукраїнські землі не входили до складу Радянського Союзу.

Вже після входження Закарпаття до складу СРСР, 20 червня 1947 р., відбулось засідання ЦК КП (б) і Ради Міністрів УРСР, на якому вимагалося від західних областей «наздогнати» у своєму політичному і культурному розвитку східні області. А 18 травня 1946 р. Верховна Рада СРСР ухвалила Четвертий 5-річний план і визначила курс на суцільну колективізацію, яка проводилася під гаслами боротьби з «куркульством».

Отож уже з 1946 року на Закарпатті запрацювала радянська репресивна машина, спрямована на створення колгоспів. Селяни під утисками та погрозами від представників місцевих органів влади, компартії і КДБ вимушені були вступати до колгоспів із передачею чи не всього свого майна.

У наукових колах виділяються три основні етапи колективізації закарпатського села: перший – становлення радянської влади (1944–1946), коли закладались політичні передумови колективізації, другий – перехід до суцільної колективізації, початок масового відчуження власності від селян, розгортання терору і депортацій (1947-1948); третій – завершення колективізації, утвердження колгоспного ладу, перетворення селянина-господаря в новітнього кріпака, знищення соціально-­економічної бази національно-визвольного руху (1949-1952). За час проведення колективізації під тотальний контроль режиму потрапив увесь аграрний сектор, був порушений баланс у його розвитку. Найбільш успішних і працьовитих господарів фактично було репресовано чи знищено. Адже метою боротьби радянської держави з так званими куркулями були не тільки передача державі (тобто колгоспам) селянських господарств разом із землею й реманентом, а й ліквідація найзаможнішого прошарку селян, який комуністи вважали найбільшою загрозою для свого режиму. Здійснювали цю політику партійні й державні працівники, зокрема керівництво колгоспів.

Списки куркулів із поділом на категорії мали складатися за постановою наймитсько-бідняцьких зборів або сільських сходів і затверджуватися райвиконкомами. До куркульських відносили господарства за наявності хоча б однієї з таких ознак: систематичного використання найманої праці (так званих батраків); наявності млина, олійниці, круподерні, вовночухральні, сушарні, цегельні..; коли здаються в найм сільгоспмашини або займаються торгівлею, лихварством, комерційним посередництвом.

Наступним кроком більшовицької партії була кампанія показових «чисток» у колгоспах. Тобто після того, як заможний селянин вступав у колгосп і передавав туди своє майно, через деякий час його оголошували «куркулем» і виключали з колгоспу. Майно при цьому нікому не повертали.

Тисячі добросовісних закарпатських селян таким чином втратили майно, деякі відправлені в заслання або навіть фізично знищені. Історія нашого героя подібна до тисячі подібних на Закарпатті та по всій Україні.

Адальберт (Бейла) Медве Ференцович народився 10 вересня 1910 року в с. Шишлівці Ужгородського району, де і проживав. Помер 24 вересня 1984 року у віці 74 роки. У ході проведення радянською владою колективізації був обмежений у правах і свободах через визнання «куркулем».

Спочатку, в 1948 році, Адальберт (Бейла) Медве був змушений, внаслідок репресивного тиску, вступити до колгоспу ім. Енгельса (Ужгородський район, с. Шишлівці), а відтак і передати у колективну власність держави своє орне спорядження, худобу та понад 10 га землі, які йому належали. Так, згідно із архівною довідкою Медве (Бейла) Адальберт під час вступу у колгосп «Енгельса» усуспільнив (а по суті від нього було примусово відібрано): 1 віз, 1 плуг, 1 сіялку, 2 борони; худобу – двоє коней; землі.

Вже наступного 1949 року Адальберт (Бейла) Медве був виключений із цього колгоспу з мотивів, як значиться у протоколах колгоспу, належності до «куркулів», що було зроблено руками колгоспно-номенклатурної «верхівки». Так, у протоколі правління колгоспу ім. Енгельса №30 від 20.10.1949 р. на порядку денному під пунктом 1. міститься запис: «Виключення кулаків з колгоспу». Заслухавши голову, який оголосив, що «в наш колгосп прийшли кулаки, яких ми повинні викинути….», правління (практично одноосібно голова колгоспу) ухвалило виключити з колгоспу Медве Б. та інших і запропонувати загальним зборам на затвердження. Цього ж дня, формально (адже у протоколі відсутнє посилання на список та прізвища, а лише написано, що присутні 32 чоловік) проведено загальні збори колгоспу з підписанням протоколу №31, з єдиною повісткою дня: «Виключення кулаків з колгоспу». Рішення ухвалили більшістю голосів. При цьому, вище перераховане майно (земля, реманент), яке було «добровільно-примусово» передано чоловіком у цей колгосп, залишилось у державній колективній власності. Відтак ціла родина була позбавлена засобів для існування. Таким чином потерпілими від цих репресій стали й дружина та неповнолітні діти селянина – син у віці 9 та донька у віці 7 років, що, крім позбавлення майна, особливо проявилось у подальшому економічному утиску «куркулів». Так, визнавши селянина «кулаком», він, за згадками сина, був обкладений «куркульськими» податками. Одразу після цього він був направлений на примусові роботи до села Тур’ї Ремети, «відірваний» від родини та дітей, де вимушений був пропрацювати до 1951 року.

Примусове виключення з колгоспу супроводжувалось порушенням будь-яких демократичних процедур, без надання можливостей виступу та захисту своїх прав та інтересів. Згідно зі списками, «кулацких хозяйств по Ужгородскому……. районах Закарпатской области 1955 год» на сторінці 19 Справи №29 (том 2), за №17 по селу Шишловці господарство Адальберта (Бейли) Медве віднесене до «кулацких» через відповідність ознакам куркульських господарств, а у військовому квитку Адальберта (Бейли) Медве записаний із ознакою соціального статусу – «крестьянин единоличник».

Таким чином, колгоспи, як державні підприємства, виконуючи політичну волю компартії, будучи інтегрованими в систему тоталітарного керівництва, фактично становили одну з репресивних виконавчих ланок у процесі колективізації та розкуркулення. Колгоспи, в особі керівництва, чинили соціальний, економічний тиск на селян, контролюючи їхнє право на вибір місця проживання, пересування тощо, практикували накладання непосильних штрафів за невихід на роботу, одноосібників за випас худоби на колгоспному пасовиську, встановлювали непосильні «трудодні», окремих колгоспників оголошували «куркулями». З метою закріплення «вкраденого» у селян майна, з 1950 року окружними Радами здійснюється видача колгоспам державних актів на вічне користування землею.

Компартія поділила куркулів на три категорії. До першої належали учасники й організатори антирадянських виступів. Вони мали бути «ізольовані» у в’язницях або таборах. До другої категорії – ті, хто здійснював «менш активний опір» кампанії розкуркулення. Їх разом із родинами виселяли в північні райони країни. Сім’ї «куркулів», які не чинили опору, мали з примусовим вступом у колгоспи розкуркулити й переселити в інші райони – під урядовий контроль та із залученням до праці в «трудових загонах і колоніях у лісах, на дорогах» тощо. Окрім того, їм могли надаватися урізані земельні ділянки за межами колгоспних масивів. Це, власне, знаходить підтвердження і щодо нашого героя – Адальберта (Бейли) Медве, оскільки він, не чинивши опору тоталітарній системі, був примусово прийнятий у колгосп із відібранням його майна, надалі розкуркулений і направлений на примусові роботи. Із 15 га землі, які вказані у складі господарства сім’ї Адальберта (Бейли) Медве до колективізації, 10,66 га було примусово відібрано до колгоспу. Однак селянину залишили – 3,3 га урізаної ділянки, непридатної до с\г виробництва за межами колгоспного масиву. Тобто його було віднесено до третьої категорії куркульських господарств.

Так і прожив чоловік до кінця своїх днів із ярликом «куркуля» та всіма звідси випливаючими особливостями буття у радянському суспільстві. Подібне закінчення мають тисячі таких історій.

Однак сьогодні, із підписанням Україною Угоди про Асоціацію з ЄС, яка була ратифікована Законом України №1678-VII від 16.09.2014, наша держава взяла зобов’язання імплементувати національне законодавство до законодавства ЄС та взяла на себе обов’язок впроваджувати та захищати європейські цінності.

Резолюціями ПАРЄ №1096 (1996) «Про заходи, спрямовані на ліквідацію спадку колишніх комуністичних тоталітарних режимів» та №1481 (2006) «Необхідність міжнародного засудження злочинів тоталітарних комуністичних режимів» (далі – Резолюція). До злочинів, вчинених таким режимом, Резолюція відносить, зокрема, масові порушення прав людини (п.2), форми масового фізичного терору (п.2), націоналізацію економіки, яка є незмінною межею комуністичного керівництва і є результатом ідеології, накладає обмеження на особисту власність та індивідуальну економічну діяльність. Унаслідок цього громадяни потрапляють у залежність від держави, яка є монополізованим працедавцем і єдиним джерелом доходів (абз.6 розділу ІІ), використання голоду як політичної зброї (абз.12, розділу ІІ) тощо. Статтею 4 Загальної декларації прав людини 1948 року передбачено, що ніхто не повинен бути в рабстві або у підневільному стані. Ніхто не може бути безпідставно позбавлений свого майна (п.2 ст.17). Кожна людина має право на працю, на вільний вибір роботи… (п.1 ст.23). Нарешті Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року заборонено: примусову працю (с.4) тощо.

Згідно зі ст. 9 Конституції України, частиною національного законодавства є чинні міжнародні договори, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою. Отож у 2015 році ВРУ прийнято Закон України «Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їхньої символіки», згідно з п.1 ст.2 якого комуністичний тоталітарний режим 1917-1991 років в Україні визнається злочинним і таким, що здійснював політику державного терору, яка характеризувалася численними порушеннями прав людини у формі індивідуальних та масових убивств, страт, смертей, депортацій, катувань, використання примусової праці та інших форм масового фізичного терору, переслідувань з етнічних, національних, релігійних, політичних, класових, соціальних та інших мотивів, заподіянням моральних і фізичних страждань під час застосування психіатричних заходів у політичних цілях, порушенням свободи совісті, думки, вираження поглядів, свободи преси й відсутністю політичного плюралізму, та у зв’язку з цим засуджується як несумісний з основоположними правами і свободами людини і громадянина.

13 березня 2018 року ВРУ прийняла Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення процедури реабілітації жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років». Цим законом визначено поняття репресій комуністичного режиму, репресованої особи, осіб, що визнаються реабілітованими, потерпілими від репресій, форми репресій, ознаки репресій тощо. Реабілітація поширюється на всіх, хто постраждав від дій комуністичного режиму в 1917-1991 роках», – пояснила тоді співавторка закону, народний депутат Ганна Гопко.

Отже ці документи закріпили законодавчу базу, завдяки якій десятки тисяч українців, котрі до сьогодні вважалися злочинцями, відтепер можуть бути реабілітовані, що наочно ілюструє випадок нашого героя.

Руслан ФАТУЛА

telega
Підписуйся на наш телеграм канал!

Підпишись на наш телеграм канал де кожна новина виводиться відразу після публікації. Будь першим у курсі подій.

Підписатися
Слідкуйте за нами у соцмережах
Новини
Ужгородський Водоканал повідомив, де в місті не буде води
09:44
В Ужгороді попрощалися із Сергієм Нестеренком
09:24
У Косоньському ліцеї провели традиційну посвяту випускників 
09:12
Спроба суїциду у ТЦК на Закарпатті: з'явилась реакція військових
08:55
6500$ за незаконний перетин кордону: на Закарпатті правоохоронці заблокували канал переправлення військовозобовʼязаних
08:46
З нагоди національного свята Товариство угорської культури Закарпаття організувало в Берегові прем’єрний показ фільму
17:05
Фінал ІІ (міського) етапу футзальних змагань «Пліч-о-пліч всеукраїнські шкільні ліги» в Ужгороді
16:39
«Чути дітей»: у Скансені відкрили виставку дитячих історій про життя під час війни
16:22
Спілка закарпатських угорських багатодітних родин підбила підсумки творчого конкурсу
16:09
Під час профілактичних заходів серед водіїв мототранспорту на Закарпатті зафіксовано ряд порушень
15:55
Всі новини